Розділ 21.

Влада.

— І куди ти мене везеш? — тихенько питаю я в Дениса, коли ми від'їжджаємо від агентства.

Ніяковію, бо ніяк не звикну до того, що поруч із нами у салоні знаходиться ще й третя людина. І хоча я водій поводиться практично беззвучно, але все ж таки чоловік тут є.

— Туди, де можна скинути всі емоції, — загадково відповідає Тітов, дивлячись на мене.

Його пустотлива усмішка змушує мене ненадовго забути про негаразди, що мене турбують. Я тушуюся під його пильним поглядом. Він дивиться на мої губи та я миттєво відчуваю, що їх треба зволожити. Проводжу мокрим язиком по нижній губі, чоловічий кадик відразу ж сіпається.

Подумки прошу, щоб бос мене поцілував. Але він цього, на жаль, не робить. Телепатичними здібностями чоловік не володіє, а промовити своє бажання вголос я не наважуюсь.

Дряпаю нігтями власні пальці. Хвилююся. Мені здається неправильним, все що зараз відбувається зі мною та з моїми почуттями. Я ніби плутаю в нескінченному лабіринті. Кілька хвилин тому я плакала ридма, а тепер намагаюся сховати закохану усмішку.

Щоб Денис нічого собі не подумав про мене, я ховаю червоне обличчя до вікна. Водій везе нас кудись на околицю міста. Ніколи тут не бувала. Вдалині видніється вивіска. Я округляю очі, коли читаю її назву. Смикаюся назад до боса.

— Невже ти везеш мене до ТІРу?

Ніколи в такий заклад не заходила, але завжди, коли дивилася кінострічки, замислювалася про те, як воно дивитися оком у приціл та одночасно пальцем тиснути на курок.

Бородатий красень починає голосно сміятися.

— Можна, звісно, ​​й туди заїхати, але не сьогодні. В нас не так багато вільного часу, тому зараз у нас програма трішки простіша. Потерпи ще десять хвилин і сама все побачиш.

Денису дзвонять по роботі, тому мені нічого не залишається, крім як повернутися до розглядання пейзажів, що тікають за вікном. Але й тут мене терпить невдача, оксамитовий тембр Тітова не дозволяє сконцентрувати свою увагу на незнайомих багатоповерхівках, рідкісних вивісках або на невідомій місцевості. Раз у раз прислухаюся до його голосу. Вкрай посміхаюся тому, якими вібраціями чоловіча інтонація біжить по моїй шкірі.

Зовсім несподівано бос накриває мою руку своєю. Я здригаюся та повертаюся до чоловіка. Перший порив притиснути руку до себе, але Денис не випускає її. Він продовжує розмовляти телефоном, уважно слухає співрозмовника, періодично надаючи чіткі вказівки, але водночас чоловік повільно водить великим пальцем лівої руки по внутрішній стороні моєї долоні. Окреслює шорсткою подушечкою пальця чіткі лінії на шкірі наче ворожить як хіромант. Його рухи повільні, без тиску, часом ледве вловні, ​​але через них у моєму тілі розгорається справжнісіньке полум'я.

Моя шия горить, пальці тремтять, а в животі скручується тугий вузол збудження. Я кусаю губи та не можу ні про що інше більше думати. Акцент думок зосереджений на красені, що сидить поруч.

— Ти ж знаєш, що ведеш мене кудись у ліс? — питаю я Дениса, коли ми прибуваємо до таємного місця та виходимо з автомобіля.

— Ага.

— Ем... Це небезпечно?

— Трохи.

— Перспективний початок, — тихо кажу я сама собі, продовжуючи, проте, йти за Тітовим у хащі.

Дивно, але Денис — перший чоловік, після батька, до якого я відчуваю безумовну довіру. Не знаю чому. І річ не в тому, що він мені дуже подобається. Бо навіть у першу нашу зустріч я дозволяла собі говорити що завгодно. Не було відчуття, що цей кремезний чоловік на мотоциклі може хоч якось мене образити. Хоча неадекватних представників чоловічої статі в наш час хоч греблю гати.

Бос веде мене кудись між дерев. Раптово рослинність розступається й ми опиняємося на скелястій кручі над затопленим кар'єром. У нерухомому водоймищі пливуть пухнасті, білі хмари, які відбиваються у воді як у дзеркалі.

Серце прискорено стукає. Дихання збивається. Я боюся висоти, але цей осінній краєвид не дозволяє зробити мені та кроку назад. Лише сильніше стискаю гарячу долоню Дениса.

— Тут дуже гарно, — тихо повторюю я кілька разів. — Звідки ти знаєш про це місце? Ти ж не місцевий житель, як мені казали.

Бос підходить ближче та обіймає мене зі спини.

— Вірно казали. Я родом з іншого міста, але часто приїжджаю сюди подивитися на мотопробіги. — Руки чоловіка зміщуються до мене на талію. — Якось провів кілька вечорів із місцевими мотоциклістами. Вони й підказали про кілька цікавих локацій для того проміжку часу, коли хочеться побути наодинці зі своїми думками.

Я відкидаю голову на чоловічі груди, Тітов притискає своє підборіддя до моєї маківки.

— І часто ти приїжджаєш сюди щоб подумати?

— Останнім часом ні.

— Чому? — нарешті я відриваю очі від урвища та дивлюсь на Дениса.

— Бо волію присвятити вільний час більш приємним речам.

— Наприклад? — запитую в порожнечу.

Вуста Тітова притискаються до мене, а його язик відразу розсовує мої пересохлі губи. Колюча борода лоскоче підборіддя. Страх висоти разом зі збудженням, що зростає кожну секунду, дарує нову гаму нестримних почуттів. Ризик та жага розносить адреналін по тілу.