Розділ 17.

Денис

Стільки хвилин поспіль я не цілувався, мабуть, з часів університету. Проте й тоді цілувальний марафон був з кількома дівчатами одночасно.

А зараз одна Влада затьмарила всіх інших представниць прекрасної половини людства. Варто їй так чесно, без фальшу подивитися на мене своїми пронизливо-синіми очима і я опиняюся  в полоні. Не можу перестати дивитись на неї, не можу перестати зацілувати її м'які рожеві губи. Поглинаю їх знову й знову.

Ми ледве встигаємо ковтати кисень за частки секунди, коли наші вуста доводиться роз'єднати. Нам спекотно.

— Доброї ночі, молодь! — хтось своїм хрипким басом вирішив потривожити нашу з синьоочкою ідилію. — Запальнички не знайдеться?

Влада від переляку сіпається  ховає обличчя мені в шию. Я випрямляю спину та обіймаю міцніше дівчину, що тремтить. Виглядаю з-за її плеча та бачу пошарпаного діда років шістдесяти.

Отакої!

Наш пристрасний поцілунок із синьоочкою перервав якийсь безпритульний волоцюга. Неголений, нечесаний, у рваному брудному одязі. На перший погляд, він виглядає безневинно, хоча й кашляє якось недобре.

— Не куримо! — дивлячись просто на діда, грізно відповідаю я.

— Тоді може грошенят підкинеш, молодчику, на хлібину. Я нічого не їв з учорашнього дня.

Спершу бажаю відправити настирливого діда до чорта в ліс. Але не роблю цього тільки тому, що одна маленька красуня, що зараз рухається на моїх колінах, перетоплює мою агресію в рідке желе.

Владиславі вдалося швидко заспокоїтися, її більше не турбує дід, що бурчить за спиною. Вона зайнята тим, що грайливо веде вологим язиком  по моїй аорті, що пульсує на шиї, злегка стуляє зуби на тендітній ділянці шкірі.

Цими нехитрими рухами дівчина приводить до руху мій таз. Влада ойкає кудись мені у плече, коли виразно відчуває ступінь мого ігрового настрою у штанах.

— Я свого часу теж…, — починає розповідати дід, про якого я вже встиг забути, — зі своєю Нюською по лавках займався тим самим, що й ви. Ех, де ж моя молодість? Я б зараз «ух»!

Влада пирскає зі сміху, несвідомо лоскочучи гарячим диханням мою чутливу точку під вухом. Заводжуся ще сильніше.

Плещу руками по кишенях та знаходжу в пальто єдину сотню.

— Тримай, діду. — Бомж миттю опиняється біля лави та простягає свою брудні пальці до заповітної купюри. Але я не віддаю її одразу. — Даю з тією умовою, що ти більше не підійдеш до нас ні під яким приводом. Усю романтику збиваєш, діду.

Бомж більше не вимовляє ані слова, жваво вихоплює простягнуті гроші та миттю ховається за рогом.

З шумом втягую повітря у легені та видихаю в небо. Пара валить з рота, вулична температура впала ще на кілька градусів. Ситуація до абсурду безглузда: нас перервав якийсь безхатько. Це просто неймовірно.

Я починаю голосно сміятися. Услід за мною дзвінким хихотанням заливається і Влада.

— Що ж, Денисе Юрійовичу. Принаймні жоден волоцюга сьогодні не постраждав.

— Ти про що?

— Я здивована, що цей дід здався тобі цілком адекватним. Ти вирішив, що суперник не гідний того, аби розквасити своїм правим хуком його носа?

— Волоцюга просто виявився занадто чемним, як на мене. Та він мені взагалі не суперник.

Ми з Владою знову заливаємось сміхом. Перевівши подих, ми знову повертаємося до того моменту, на якому нас перервали.

Вдавлюю долоні в її поперек та тягну тендітний стан синьоочки на себе. Нахиляюся та повільно вожу язиком по її розчервонілих устах. Влада відразу ловить його та витягає у себе.

Зносить мою голову. Знову...

Влада.

Я не знаю, що роблю. Рухаюсь на якихось внутрішніх інстинктах. Нутром відчуваю як слід правильно вчинити. Втягую глибше його язика. Плавлюся від того, який він гарячий та шорсткий.

Денис видає звук, який раніше я ніколи не чула. Це дика суміш задовільного стогону та хижого гарчання.

Бос вкотре підкидає мене вгору, різко піднімаючи власні стегна над лавкою. Те, що я відчуваю, змушує міцніше вхопитися за його широкі плечі та втиснути власне тіло в чоловіка. Я чіпляюсь за Дениса мов за соломинку, як за рятівне коло. В обіймах Тітова пливу наче на хвилях щастя у морі чарівного задоволення.

Вперше в житті хочу, щоб вечір не закінчувався. Я хочу, щоб ця ніч тривала вічно. Я прагну цілуватися з цим чоловіком якомога довше.

У голові, нарешті, немає жодної зайвої думки чи сумніву. Так мало статися. Ми повинні були перетнутися. Тепер я розумію, що мені судилося потрапити під роздачу в тій калюжі, судилося «впасти на землю», щоб зараз злітати до небес.

Коли в сумці починає голосно грати мобільний телефон, я не можу стримати розчарованого стогону. Та що це таке? Варто тільки подумати про політ й одразу ж реальне життя повертає мене на грішний асфальт.

Дідька лисого!

— Вибач! Це тато. Я маю відповісти, — залишаю легкий поцілунок на щоці Дениса та збентежено сповзаю з його колін.