Розділ 16.

Денис.

Ми проходимо всередину клубу та оглядаємось.

Мінус перший — у цьому закладі погано працює система вентиляції. Мало того, що в приміщенні панує напівтемрява, ще й усе затягнуте цигарковим туманом. Я морщу невдоволено носа.

 Всього рік як я сам припинив цькувати себе й оточення нікотином. Не те щоб я після цього різко став злісним борцем із курінням, але все одно відтепер будь-яка асоціація із цим видом залежності викликає в мене неприємні почуття.

Друге, що впадає в око — це некомпетентність фейс контролю. Я помітив щонайменше трьох дивних особистостей біля дверей. Громили зі служби охорони мило розмовляють із невідповідним контингентом, не звертаючи жодної уваги на їх розширені зіниці та смикані рухи.

Можливо, я просто чіпляюся, або то в мені бубонить колишній власник нічного закладу, який не втілив усього задуманого у життя, перш ніж продати цей бізнес. Але все одно так вести справи не можна. Репутація закладу лише постраждає. Дуже швидко найкращий клуб міста стане звичним гендлем з сумнівною славою.

Рукою притягаю Владу до себе. Я маю оберігати дівчину, коли вже сам сюди її й привів.

— Ти знаєш інші клуби у місті?

— Тільки за назвою. Я за все своє життя була в клубі лише раз.

Дивлюся на Владу та не можу зрозуміти жартує вона чи ні. Як це не ходила клубами? Їй же лише двадцять, саме час.

• Ну може два. Я більше розуміюся на дворових лавках під вікнами батьківської квартири, — завершує вона цілком серйозно. Мене пробирає на сміх. Притискаюся до її маківки та легенько цілую. Що ж… це буде досить цікавий досвід — завести недосвідчену красуню в нічний світ розваг.

— І звідки ти така взялася?

Влада хмуриться, її очі перетворюються на дві щілинки. Вона не вловлює суть мого компліменту.

— Ти надзвичайна та унікальна, — доводиться кричати прямо їй у вухо, бо місцевий діджей вирішив, що музика недостатньо голосно б'є по віхах відвідувачів.

Поспілкуватися до ладу не виходить. Потанцювати теж. Адміністратор, який провів нас до жахливого столика, теж ніде немає. Хлопець-офіціант зник не встигнувши підійти. Ось тобі й бронюй місце у закладі, де жодного разу не був. В якій стороні знаходиться віп-зона незрозуміло. Столи на нижньому ярусі розставлені як у їдальні. Довкруж не видно ані вказівників, ані охорони, ані офіціантів. Тільки величезний натовп народу, який рухається під галасливу музику. До барної стійки теж не пробитися. Малолітня «еліта» обліпила нещасного бармена як мухи мед.

Влада несміливо хитає головою в такт діджейському треку. Усміхається. Хоча її посмішка — це скоріше з ввічливості, ніж від насолоди. Мертва хватка дівочих пальців на моїй руці говорить промовистіше за вуста.

Все ж не варто було її сюди приводити. Влада — ніжна квітка й не створена для такого розгульного світу.

Якийсь хлопець проходить повз та димить нам в обличчя. Я ще більше закипаю. Ну його до біса. Шукаємо інший заклад.

— Ти хочеш потанцювати?

— Та я не...

— Тут жахливо. Пошукаємо інший заклад?

Влада невиразно тисне плечима. Беру її долоню у свою, та ми прямуємо до виходу.

Мене злить те, що відбувається. Я приїхав відпочити, а виходить  усе навпаки. Мене бісить навколишнє оточення, я дратуюсь через кожну дрібницю. Не вдається розслабитися та відпустити ситуацію. Постійно шукаю очима сумнівних особистостей у натовпі. Від чого напружуюсь ще більше.

Передбачалося, що ми з Владою поспілкуємося в неформальній обстановці, трохи повеселимося, потанцюємо обійнявшись, націлуємося, зрештою. Я хотів, щоб синьоока красуня перестала вагатися та перестала себе накручувати через те, що ми — начальник та підлегла.

Але натомість виходить, що я на взводі, надто напружений. Моє невдоволення видно неозброєним оком, вечір котиться коту під хвіст.

— Гей, красуне, потанцюємо? — долинає справа.

Повертаю голову й бачу як якийсь нетверезий бугай намагається схопити мою Владу за лікоть. Дівчина від переляку сіпається та сильніше притискається до мене.

— Відвали! — штовхаю неандертальця в груди та продовжую просуватися до виходу.

— Гей, ти чого? — летить незадоволений вигук у спину.

Чоловіча лапа лягає мені на плече та тягне назад. Пальці автоматом стискаються в кулак. Я б'ю п'яного, двометрового громилу прямісінько в щелепу. Він відсахується, але якимось дивом утримується на ногах. Замахуюсь вдруге та потрапляю йому до носа. Громила падає в натовп з гучним стогоном. Тримається за обличчя. З усіх боків починаються верески, крики. Неадекватний натовп починає бикувати та влаштовувати розбирання: хто кого першим зачепив, хто кого вдарив й таке інше.

Треба поспішити. Озираючись на всі боки, швидко проштовхую Владу через роззяв.

— Веселий вечір, — вимовляє дівчина, щойно ми опиняємось на вулиці. Вона застібає пальто та підіймає комір.

— Й не кажи, — я шкребу бороду тією самою рукою, якою заїхав чоловікові по фізіономії.