Розділ 6.

Влада.

— Так, що ж таке? Де ти сховалась?

Я другу годину б’юся над довіреним мені балансом щодо останнього заходу. Дебет із кредитом ніяк не хочуть сходитися, та я ніяк можу не зрозуміти чому.

— Якісь проблеми, Владо? — цікавиться Галина Сергіївна, підходячи до столу та заглядаючи у мій монітор.

Вона з купою звітів у руках іде на уклін до нового боса. Денис Юрійович зранку зайшов до нас у кабінет, привітався та викликав головбуха до себе на килим. Терміново!

У мій бік великий бос навіть не повернув голови. Така поведінка Тітова, звісно, ​​мене трохи спантеличила, але я змогла взяти себе в руки та сіла працювати.

— Поки не зрозуміло.

— Гаразд. Я повернуся і подивимось разом, що не так зі звітом. Якщо сама помилки так і не обчислиш.

— Добре, — тихо відгукуюся я.

Видихаю тільки, коли начальниця опиняється за зачиненими дверима.

— Алло, а Галина Сергіївна колись посміхається? Щоразу в мене мороз по шкірі, коли я чую з її вуст своє ім'я.

— Та ти не бійся. Насправді вона — найдобріша людина. Але, сама розумієш, її посада зобов'язує тримати всіх своїх підлеглих у суворих тенетах. Бо головного бухгалтера першим нагинають за кожну цифру у фінансових звітах, що не сподобається директорам. Але ти не бійся, згодом звикнеш до Сергіївни та сприйматимеш її спокійно. А після корпоративу, й взагалі не згадаєш той час, коли тремтіла від страху перед цією жінкою.

— Корпоративах? А хіба івент-агентствам вони потрібні? Тут щодня, на мою думку, схоже на свято з усіма цими кулями у коридорі, музикою та колективною роботою організаторів.

— Ні, все що ти бачиш — це щоденна робота. На корпоративі ж всі ці люди перестають думати про оформлення, краватки, тайм-код та сценарії. Ми разом з ними на вечері забуваємо про цифри у звітах. Усі спілкуються, відпочивають та веселяться. Знаєш, як наша Сергіївна танцює під сучасні пісні? — Алла ставить чайник та продовжує розповідати про минулі корпоративи Тітов-агентства.

От якби й мені туди потрапити. Хоч разочок.

Через п'ятнадцять хвилин балаканини, я згадую, що все ще не вирішила рівняння з неправильним балансом. Будь-якої миті може повернутися Галина Сергіївна, і хто знає в якому вона буде настрої після наради з Тітовим.

На свіжу голову, після солодкого чаю та смачного печива, важка таблиця вже не здається такою неприступною.

Коли виправляю останню формулу, до кабінету входить начальниця.

— Ох, ну до чого новенький скрупульозний. До кожної одинички, до кожної коми має запитання. — Галина Сергіївна з гуркотом валить на стіл теки зі звітами, які брала з собою, та падає знесилено у своє крісло. — Давно я таких директорів не зустрічала. Тепер твоя черга, Алло.

— Тобто? А я навіщо йому? Я навряд чи щось нове про ті ж самі цифри розповім.

— Бос сказав, що хоче особисто познайомитися з усіма працівниками. Тож підіймайся та в темпі вальсу йди до Дениса Юрійовича на уклін.

— Ну якщо просто на уклін, то я з радістю.

Дивлячись на те, як Алла зі щасливим обличчям дістає з шухляди косметичку, я нервово ковтаю.

Моя єдина косметичка з усім її вмістом сьогодні спокійно лежить вдома. В черговий раз я вибігала з дому як ошпарена через запізнення. Мій будильник знову не спрацював.

Вбрання моє теж не зовсім підходить для того, щоб іти знайомитися до начальства. Прості темні джинси та трикотажний зелений светр. Навіть прикрасу для волосся забула, а через високу вологість моє неслухняне волосся робить мене схожою на непричесану болонку.

Треба брати приклад з Алли. Дівчина щодня приходить на роботу як на свято: ідеальна зачіска, макіяж, свіжий манікюр та високі підбори. З одягу блондинка воліє носити або спідниці-олівці з діловими, але водночас незвичайними сорочками; або ж сукні, вигідно підкреслюють всі переваги її постаті, але заодно досить закриті, щоб вписуватися у загальноприйняті норми ділового дрес-коду.

З досадою допиваю останні краплі чаю та гадаю, як би мені уникнути офіційного «візиту» до боса.

Замість мене ніхто піти не може, та й послатися на звичайний розлад шлунку не вийде.

Приречено зітхаю.

Від пильного погляду Галини Сергіївни я тікаю до вбиральні. Намочивши руки, намагаюся пальцями прочесати волосся, що стирчить. Виходить так собі, але іншого виходу все одно нема. Гребінець у сумці я теж не знайшла.

Щоб надати обличчю свіжості, доводиться вельми нестандартним способом використати єдиний косметичний продукт, який я змогла відкопати на дні сумки.

Подушечками пальців рівномірно розподіляю та тушую рожеву помаду по щоках, імітуючи рум'яна. Потім товстим шаром наношу помаду безпосередньо на губи.

Ось. Вже набагато краще. Синяки під очима від недосипання цей трюк, звичайно, не приховує, але все одно обличчя виглядає набагато свіжішим, ніж було до того.

Повертаюся до кабінету. Слідом за мною входить Алла. Щасливої ​​усмішки на її обличчі вже немає, через що моє хвилювання тільки посилюється. Тітов сьогодні не поганому гуморі?