Розділ 4.

Денис.

— Денисе, що за виставу ти влаштував у конференц-залі? — Олег кидає піджак на офісний диван та дістає з шафи свої речі. Також забирає зі столу особисті фотографії сімейства, якісь папірці з ящика та складає все це в дорожню сумку.

— Яка вистава?

На правах нового боса плюхаюсь у директорське крісло. Сіпаюся туди-сюди, гойдаюся, кручуся в шкіряному громилі. А нічого таке, зручне сидіння. Міняти нема сенсу.

Олег, як завжди, не пошкодував грошей на добрі меблі.

— Я сказав усім правду. У моїй шафі, окрім мотоциклетного екіпірування, виявилося складно знайти щось, що підходить до теперішнього статусу. Доведеться днями тягнутися в магазини за сорочками. Ненавиджу цю справу.

— Скажи Олені, вона все замовить. Брате, а ти не замислювався над тим, що настав час сідати назад на чотири колеса. Дощі та зливи зовсім не підходять для їзди на спортивному байку.

— Не хочу сідати за кермо. Мене все ще сіпає на місці водія. Але ти маєш рацію, настав час ховати мотоцикл в гараж до весни. Сьогодні я зрозумів це остаточно.

Через мокрий асфальт я не міг різко скинути швидкість вранці. Мотоцикл швидше за все занесло б кудись. І мене разом із ним. У кращому випадку я влетів би в стовп, а в гіршому… Навіть думати не хочу про гірше.

Коротше, довелося зробити швидкий вибір на користь зіпсованого пальта дівчини, що йшла по тротуару, а не на користь скалічених життів.

На жаль, тепер ця красуня дивиться на мене як на пекельне пекло. А мою щиру допомогу прийняла тільки щоб я скоріше від неї відв'язався.

Я навіть трохи засмутився з цього приводу. Так відкрито мене ще не відшивали.

— Слухай, брате, а скільки у твоїй агенції працює молоденьких дівчат?

— Дени-и-исе? Ти знов за старе? Я тебе прошу, не влаштовуй з моєї агенції персональний бордель. Шукай собі жінок поза офісом.

— То я знайшов. Звідки я міг знати, що світ настільки тісний, і що дівчина, виявляється, працює у цьому агентстві. В неї на лобі того не написано було.

— Так от ти когось усі збори шукав очима по залу.

— Олег — пильне око, як завжди, ти мене розкусив.

— І як звати цю особливу дівчину? — цікавиться брат надягаючи назад піджак на плечі.

— Аби ж я знав.

— Тобто? Ти познайомився з дівчиною, але не спитав її ім'я? Денисе, ти не знаходиш, що то вже якось занадто, навіть для тебе дурня.

Я показую братові жест пальцем та встаю зі зручного шкіряного крісла.

— Якось за вечерею я розповім тобі цю захопливу історію. А поки що, брате, прощавай. Ти занадто довго сидиш у цьому місті. Твоя Янка мене не пробачить, якщо ти затримаєшся тут ще хоч на годину.

— У мене зворотний рейс лише о четвертій годині.

— Тим більше. Їдь спокійно в аеропорт. Накупи дітлахам подарунків, солодощів від коханого дядечка. Олег, я серйозно. Все буде нормально з агентством. Я обіцяю.

— Позаяк із «Апельсином»?

Ігнорую питання брата та махаю йому на вихід.

Зібравши всі речі в сумку, Олег ще раз обертається та уточнює:

— Ти точно розберешся? Може мені все ж таки залишитися тут ще на пару днів та допомогти тобі?

— Олег, я — не маленький хлопчик, щоб за мною доглядати. Впораюся. Їдь вже до дружини та дітей.

Брат гучно зітхає.

— Та не сумуй ти так. Ти ж не чужій людині передав фірму, а рідному братові. Завжди зможеш приїхати, — ляскаю я брата по плечу та проводжу до дверей. — Але не часто. Контролювати себе не дам. Зрозумів?

— Гаразд. Бувай. Якщо раптом що, я на телефоні до трьох.

Зачиняю за старшим братом двері та полегшено видихаю. Іноді Олега дуже багато.

Падаю назад у крісло та переглядаю папери, що залишилися на столі. П'ять хвилин роботи й всі думки знову повертаються до тієї ранішньої дівчини. Навіть цікаво ким в агентстві працює ця струнка брюнетка з блакитними очима. А ще варто дізнатися як далеко її кабінет від мене.

Стук у двері перериває мої роздуми.

— Увійдіть.

Олена, колишня секретарка брата, похитуючи стегнами, заходить через поріг. Жінка гарна, доглянута, струнка. Відразу видно, що знає собі ціну та знає, як вигідніше себе подати. На знижку, гадаю, їй приблизно стільки ж років, як і мені. Але єдине про що я розмірковую зараз дивлячись на неї, то це: як ці довгі ноги пройшли суворий фейс-контроль ревнивої Янки?

— Денисе Юрійовичу, може, ви чогось хочете? Кави або чаю? – лагідно мов кішечка питає Олена.

Я негативно махаю головою, все ще варячись у власних думках.

Секретарка, засмутившись, що новий бос не ведеться на її витівки, відпрошується на обідню перерву.

— Ідіть.

 Все ж молоденька брюнетка, якась відьма. Не інакше. Я давно з такою байдужістю не дивився на навколишніх жінок.