Розділ 1.

Влада.

— Владо! Владко! — солодкий голос Інги змушує мене скривитися. — Владо, відчини двері, будь ласка! З тобою все гаразд? Чому ти не відповідаєш?

— Перестань замикатися, — слідом за мачухою пищить моя, хвала  Господу, нерідна сестра Валя.

У мене вже око сіпається від цього надмірно дбайливого дуету. Щодня вони  приходять до мене в кімнату, як тільки но  сонце встане  та намагаються навішати на мене купу домашніх справ. Мовляв, я теж, як третя жінка в хаті, повинна розділити з ними порівну всі тягарі домашніх обов'язків.

От тільки біда в тому, що за три роки, коли живемо ми всі разом, я жодного разу не бачила, щоб сестричка або мачуха взяли в руки ганчірку чи віника. Всі побутові справи по дому виконуємо тільки я з батьком.

— Я перевдягаюся. Відчепіться! — кричу їм у відповідь.

Мені зараз не до суперечок із цими двома. Часу обмаль.

Сьогодні мій перший день роботи як помічника бухгалтера. Галина Сергіївна — мій безпосередній начальник одразу попередила, що працівників, що запізнюються та ледарюють, терпіти не може.

Тому я вчора завбачливо завела годинник на годину раніше і….  все одно проспала.

Тепер бігаю як вжалена вівця по кімнаті та похапцем збираюся на роботу.

Замкнені двері різко відчиняються.

— Якого біса? — Я ледве встигаю застебнути випрасувану сорочку на грудях. — Я не дозволяла сюди заходити! Звідки в тебе ключ, Інго?

— Твій батько дав. На всяк випадок. Хто знає, що ти можеш накоїти з тобою, — мачуха навмисно робить наголос на останніх словах.

Я чиркаю зубами від злості. От навіщо тато розповів Інзі, як важко мені далася смерть матері? Тепер ця лисиця під виглядом дбайливої ​​жінки постійно пхає ніс у мої справи. Та ще й дозволяє своїй донечці ритися в моїй шафі та переміряти речі. І щоразу коли я знаходжу свої улюблені светри з плямами або в затяжках, вони вдають, що мають гадки про що йде мова.

Напевно цим займається мій батько, бо окрім нього та нас трьох  більше ніхто інший у квартирі не проживає. Тому цілком зрозуміло, що речі розміру XS налізти лише на кремезного чоловіка зростом під метр дев'яносто, а не на мою названу сестру.

— Ясно, — невдоволено морщу ніс.

З Інгою наше «взаємне кохання» складається з найпершого дня знайомства. Але нам двом доводиться терпіти присутність одне одної заради мого тата. Але якщо я це роблю через величезну любов до нього, то чому це робить Інга — мені досі не зрозуміло. Батько — не багатий бізнесмен, не спадкоємець величезної імперії. Простий автомеханік у сервісному центрі.

На мій превеликий жаль, саме ця нахабна, рудоволоса жінка три роки тому змогла висмикнути мого батька з сірої рутини.

Після смерті мами та моєї затяжної депресії тато, якщо можна так висловитися, забив на себе як на чоловіка. До Інги в татовому житті була тільки я та його робота.

Тато закохався в Інгу, мов сімнадцятирічний юнак. Перестав ходити сердитим та похмурим, почав посміхатися, жарти розповідає постійно. З минулого року він ще почав бігати вранці, а узимку пішов до тренажерної зали.

Каже, що якщо не стежитиме за собою, то одного разу його красуню  Інгу може хтось вкрасти.

Милий татусю! Я навпаки кожного дня мрію, щоб ця руда бестія якомога скоріше закохалася в іншого чоловіка та залишила нас із тобою у спокої та злагоді.

З одного боку, я розумію, що невдоволення Інгою частково зумовлене моїми дитячими ревнощами або навіть образою. Я так боюся, що через цю жінку тато забуде назавжди про маму.

Але з іншого боку, якби ця жінка з самого спочатку не сунула носа в мої справи, то можливо ми б змогли з нею якось порозумітися.

— До речі, Владо, а коли ти почнеш називати мене мамою? — ніби між іншим, питає Інга, гортаючи мій старий зошит.

Я застигаю з відкритим ротом перед дзеркалом та гублю з рук відкритий тюбик із блиском.

— Що ти мелеш?

Відійшовши від першого шоку, одразу ж перевіряю білу сорочку на наявність плям. На щастя, від мого переляку постраждав лише пухнастий сірий килим. Тепер на ньому яскраво виблискує рожева пляма з блискітками.

— Ми з твоїм батьком вирішили, що час нам офіційно зареєструвати наші стосунки. Ми вчора подали заяву до РАГСу.

— ЩО? — Я кидаю косметичку на стіл та біжу на кухню до тата.

Він як раз готує ароматну яєчню з беконом на сковорідці. Свіжий салат вже стоїть по центру обіднього стола та разом з пустими тарілками чекає на всю «родину» на сніданок.

— Доброго ранку, Владо. Вже майже готово. Сідай швиденько.

— Тату? Про що говорить Інга? Це правда?

— Так, пиріжечок. Вибач, що вчора не сказав. Якось вилетіло з голови. Все вірно, ми подали заяву. Розпис рівно за місяць. Ми з Інгою вирішили, що три роки — пристойний термін для перевірки відносин на міцність. Настав час переходити на новий рівень.

— А як же мама? Ти ж мені обіцяв, що ніколи не одружишся вдруге через неї.