1.6

Вслідкувати за служницею було важко, та не для мене. Мій слух досконаліший за будь-чий. Однак моя самовпевненість мене ж і згубила. Я потрапила у пастку створену нею ж.

Я вела служницю від самих покоїв Її Величності. В одному з проходів було пусто, а раптом стало і глухо. Тоді з жахом усвідомлювала,  що вона задіяла магію. Меєра мене учула.  Тікати, як завжди, було пізно.

Спершу в руці її спалахнув пульсар, а потім вона повільно повернулася до мене. Схоже, слух у неї таки відмінний. Все, що мій вовк зробив у відповідь, це прийняв стійку нападника і тихо, загрозливо загарчав, показуючи ікла. З-під кігтів моїх лап бризнули темні іскри. Мабуть це виглядало смішно, проте дівчина мовила зовсім не жартуючи і без насмішки:

-Не стій у мене на заваді, вовченя! А то пошкодуєш. - Райдужки її очей в цю хвилину переливалися всіма барвами веселки, а зіниці взагалі не було видно.

Та я лише вишкірилася. Наївне дівчисько проти досвідченої магині... Сміх та й годі!

-Я попереджаю тебе востаннє! Якщо я побачу тебе ще хоч раз ближче ніж за пів милі... Я знерухомлю тебе! 

Вона розізлилася, бо мені забракло повітря. Я змушена була відступити, і мій вовк просто позадкував. А через годину, никаючи попід вікнами палацу я почула дещо.

-Твою ж!.. Хай мене грім поб'є! Що ти туди заклала?! - Страх Меєри викликав в мені спазм в грудній клітці. До болю.

-Я не знала що вона Джерело, присягаю! - Відчайдушно прошепотів значно нижчий жіночий голос. 

-Що там, Вілено!?

-Сікач. - Видихнула невідома. 

Невчасної миті у мене закрутило в носі і я змушено чкурнула попід стіну далі. 

Ці випадковості не давали мені вільно дихати, цікавість роз'їдала мізки, а жага знайти перешкоджала будь-якому мисленню. І я знайшла. 

У переддень приїзду Графа. Коли зовсім не випадково трапезувала з Кріс та її подругою у покоях першої. Коштовність, яку так відчайдушно й ризиково шукала Меєра, з невідомою особою, я побачила в руках Крістіани, коли вона хизувалася нею Асті. Та викрасти річ мені не вдалося. Змія - друга іпостась Асті - вловила мій рух і вихопила підвіску з рук. Мені тоді влетіло від власниці прикраси. А поночі ще й від мами. 

На ранок я наважилася розповісти про свій вчинок Наступниці. І навіть Ернсу! Але вони були зайняті підготовкою до зустрічі графа, тож мої скупі намагання щось пояснити зупиняли одним м'яким поглядом і коротким "потім".

Мій дитячий мозок настільки вбирав різну інформацію! Настільки усвідомлював, робив правильні висновки, приймав рішення – наскільки я не вміла, не знала як пояснити, описати словами ту чи іншу проблему...

Що ж... Вдіяти хоч щось, окрім як явитися на очі Меєрі, я не змогла. Служниця виразно зціпила зуби і кинула злиденне "дякую". Та було запізно.

По обіді до палацу прибув гість. А по обіді стався вибух. 

Звісно, всі залишилися живі, дякуючи Наступниці чи Праматері, чи, можливо, й коварній Долі... Та не без моєї участі. Я знову знадобилася у ролі спостерігача, бо граф виявився темним, а птах – його друга сутність – була надто сильною й не впускала в його мозок жодну з магинь. Маргарет, як і Наступниця, не змогли проникнути в свідомість майбутнього свояка, і викликали мене. Я ж,  як завжди, була слухняною менталісткою-маріонеткою, показавши картинку, де всі познайомилися з безжальною чаклункою Графа. До речі, саме він постраждав найбільше від "сікача", котрий його ж портальниця заклала у рубін фамільної коштовності.

Від того вечора мені заборонено було вештатися двором без нагляду охорони навіть у вовчій шкурі. Палац почали охороняти не тільки зовні, а й в середині. Жоден коридор не обійшовся без наглядача. Нас з мамою переселили з гостьового будиночку до гостьових палацових покоїв. – Привілей від самого амбрі! Та для мене це стало першою неволею. Золотою кліткою. Полон без кайданів і ланцюга!..

 Мені нічого не залишалося, як проводити час за книгами. Останні просто таки набридли, та це був єдиний варіант з усіх – сидіти в бібліотеці, де мене могли "не пасти" перевертні амбрі. Три охоронця почергово снували за мною по п'ятах, навіть коли я просто спускалася на кухню, аби хапнути чого смачного. А розставлена варта під дверима покоїв кожного з вельможі взагалі спотворила уяву про вільність. 

Тепер я могла вештатися між високими стелажами з різнокольоровими обкладинками книг. І одного вечора таки натрапила на одну цікавинку.

"Магія роду Аґіеррі" - Прочитала я на обкладинці. Я любила подібні історії. Теорія магії мені, наприклад, дуже подобалася, "Хвилі та імпульси" я теж вже читала, ознайомилася навіть з "Магічні щити", яку мені підсунула Маргарет. Та ця книга була з картинками, тож я сміливо поклала її перед собою на стіл.

Те що я побачила в малюнках змусило мене задуматися. І тренуватися по-іншому. Але так, щоб про це не дізнався ніхто. 

Я пробиралася потай від усіх до північного виходу з замку в ніч, коли перевалювало за третю. Мені вистачало того часу щоб добитися іскор, чи потоків які бачила на сторінках фоліанту. Іноді я бачила на галявині біля озера Маргарет. Вона теж махалася магічно – випускала пульсари в небо і викладала проти них щити, утворювала смерчі і зупиняла його іскрами, метала блискавки та гасила їх вогнем, і навпаки: блискавки діставала з полум'я та зупиняла їх в останні секунди щитами з вогню або силою вітру... Це було казково та дуже вміло. Вона змагалася на швидкість і на відстань. Коли дівчина закінчувала бій з собою, вона ішла стомленою спати, а я займала її місце. 

Звісно ж ці дії не привели ні до чого доброго.

Однієї такої ночі мене охолодив голос Меєри:

-А ти, як я бачу дуже вправна маленька М'ґейлі. 

Жах судомою звів ступні, адже зараз я тут сама. Хвилювання вмить вивітрило вміння володіти дарованою силою прабатьків.

 -Не хвилюйся. Тебе я не чіпатиму. - Розмова між нами не в'язалася. Вона – запитувала, а я відповідала. Питання стосувалися більше нічого, аніж чогось суттєвого. У всякому разі мій дитячий мозок мені так казав. Та врешті одне її питання вибило мене з пантелику.