Глава 63. Справа про останній колір

Веселка повернулася у світ. «Полотно Світу» сяяло майже всіма барвами, але в самому його центрі, як крихітна дірка в тканині реальності, залишалася одна сіра пляма. І Компас Істинної Потреби тепер вказував не на далекі землі, а назад. Туди, звідки все почалося.

Вони повернулися на ту саму галявину, де Тиміш колись прокинувся в цьому світі. Все було таким же — смарагдова трава, два сонця в небі. Але в самому центрі галявини повітря ледь помітно тремтіло, як від спеки. І саме тут вібрація в «Серці Магії» була найсильнішою.

— Джерело тут, — сказав Борн. — Це не зло. Це... рана.

Елара дістала «Око Історика» і подивилася на тремтяче повітря. — Я бачу... ніщо, — прошепотіла вона. — Розрив. Місце, де колись був екстремальний дисбаланс. Твоя стара, погана удача, Тиміше. Вона залишила шрам на тканині світу. І цей шрам висмоктує останній колір. Колір, якого ми ще не повернули.

— Який? — запитав Тиміш. — Білий, — відповів Борн. — Колір, що поєднує в собі всі інші. Колір чистого потенціалу. Колір гармонії.

Вони зрозуміли, що це їхня остання справа. Найважливіша. І її не можна було вирішити випадково.

Тиміш подивився на всі артефакти, які вони зібрали. Він зрозумів, що це не просто інструменти. Це були ключі. Кожен з них представляв частину світу, яку вони зцілили.

— Нам потрібно не закрити рану, — повільно сказав він, і його голос звучав спокійно і впевнено. — Нам потрібно виткати її заново.

Він розстелив на траві «Полотно Світу». Сіра пляма в центрі почала ледь помітно пульсувати. — Еларо, мені потрібні всі кольори, — сказав він.

І почався ритуал. Це був не магічний ритуал з книг, а імпровізація, народжена з їхнього досвіду.

Тиміш взяв «Глину Творення» і, дивлячись на червону гілку на Полотні, згадав про пристрасть ремісників. Глина в його руках перетворилася на ідеально червоне яблуко. Він поклав його на полотно.

Він взяв «Перлину Відлуння» і, дивлячись на сині хвилі, згадав про море, що прокинулося. З перлини полинув звук прибою. Він поклав її на полотно.

Він узяв «Насінину Життя», згадуючи зелений ліс. «Уламок Сонця», згадуючи жовте світло. «Дзвін Істини», згадуючи фіолетову мудрість монахів. Кожен артефакт, що символізував повернутий колір, лягав на своє місце на магічній карті.

Коли всі шість кольорів були зібрані, Полотно засяяло. Але сіра пляма в центрі не зникла. Вона стала ще темнішою.

— Не вистачає останнього елемента, — прошепотіла Елара. — Самого білого кольору.

І тоді Тиміш зрозумів. Він подивився на своїх друзів — на рішучу Елару, на спокійного Борна. Він згадав усіх, кому вони допомогли. Він згадав свій довгий, дивний шлях від нездари до героя.

Він взяв у руки останній артефакт — Веретено Історій. І він почав ткати. Але він тягнув нитки не зі спогадів інших. Він тягнув їх із себе. Зі своєї власної історії.

Він вплітав у полотно свою вдячність друзям. Своє співчуття до тих, хто страждав. Свою радість від кожної маленької перемоги. Свою надію на майбутнє.

І нитка, що виходила з веретена, була не червоною, не синьою, не зеленою. Вона була сліпучо-білою. Це був колір чистої, безкорисливої любові і дружби.

Він обережно вплів цю білу нитку в сіру пляму.

І світ здригнувся.

Рана затягнулася. Вібрація зникла. Повітря стало чистим і свіжим. А «Полотно Світу» перетворилося на ідеально білий, сяючий сувій. Місія була завершена.

ГЛОБАЛЬНУ МІСІЮ «ВІДНОВИТИ БАЛАНС» ВИКОНАНО. СВІТ ЗЦІЛЕНО. ВАША РОБОТА ЗАВЕРШЕНА. ДЯКУЄМО, ЩО ГРАЛИ.

Системне повідомлення спалахнуло востаннє і згасло назавжди.

Вони стояли на тихій, сонячній галявині. Елара, Борн і Тиміш. Не герої, не рятівники. Просто троє друзів, що змінили світ.

— І що тепер? — запитала Елара, і в її голосі не було ані розрахунку, ані планів. Лише щира цікавість.

Тиміш подивився на своїх друзів, потім на дорогу, що вела з галявини у незвіданий, тепер уже цілий і гармонійний світ.

— А тепер, — сказав він, і вперше за все своє життя, минуле і нинішнє, він був абсолютно впевнений у своїх словах. — А тепер будемо просто жити.

І це була найкраща пригода з усіх.