Глава 60. Справа про сонце, що зникло

Зелений колір повернувся у світ, і «Полотно Світу» стало ще яскравішим. Але вібрація в «Серці Магії» не зникла. Вона стала тонкою і холодною, наче крижана голка. Компас Істинної Потреби тепер вказував на північ, до високих, засніжених піків, відомих як Хребет Світу.

Політ був довгим і холодним. Коли вони перетнули гори, краєвид під ними змінився на щось неможливе. Вони побачили землю, що жила у вічних сутінках. Небо тут було темно-індиговим, а єдиним джерелом світла були бліді, фосфоресцентні гриби, що росли на землі, і тьмяні зірки, які ніколи не зникали. Сонце тут не сходило. Ніколи.

Вони спустилися до міста, збудованого з темного, полірованого каменю, що відбивав слабке світло грибів. Мешканці цього місця, бліді й тихі, рухалися повільно, наче уві сні. Вони не були позбавлені емоцій, як в Етербурзі, але їхня радість була такою ж тьмяною, як і їхнє небо. Вони ніколи не бачили сонця. Вони не знали, що таке тепло і яскраве світло.

— Це Королівство Вічної Ночі, — пояснив їм міський голова, чоловік з очима, що звикли до темряви. — Легенда каже, що колись давно богиня ночі, ображена на сонце за його зарозумілість, накрила нашу землю своїм плащем. Ми живемо так уже тисячу років.

Елара спробувала створити кулю світла за допомогою алхімії, але вона ледь жевріла і швидко згасала, наче втомлювалася боротися з темрявою. Борн намагався медитувати, щоб знайти «внутрішнє світло», але відчував лише холод і порожнечу.

Тиміш, якому було холодно і незатишно, помітив, що один з найбільших фосфоресцентних грибів випромінює ледь помітне тепло. Він підійшов, щоб погріти руки. Він був настільки зосереджений на теплі, що не помітив, як його нога заплуталася у власному плащі.

Він почав падати.

ВИ СПРОБУВАЛИ ЗІГРІТИСЯ. ВАШ ПОКАЗНИК УДАЧІ (10) НЕ ВРЯТУВАВ ВАС ВІД ПАДІННЯ. ВАШ НАБУТИЙ ДОСВІД ПІДКАЗАВ, ЩО ПАДІННЯ — ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК.

З його кишені вилетів Кишеньковий Сонячний Годинник, подарований астрономом. Артефакт, створений для взаємодії зі світлом, упав не на землю. Він приземлився на дивний, ледь помітний кам'яний диск у центрі площі, який усі вважали простою прикрасою.

Щойно годинник торкнувся диска, той засяяв. Виявилося, що це не прикраса, а лінза, зроблена з місячного кришталю.

Сонячний годинник, хоч і не бачив сонця, був артефактом часу. Він пам'ятав світло. Лінза, у свою чергу, була створена, щоб збирати і фокусувати будь-яке світло.

Поєднання двох артефактів створило диво. Лінза почала тягнути з годинника саму ідею, саму суть сонячного світла. Вона зібрала її і випустила в небо один, тонкий, але неймовірно яскравий промінь чистого, золотого світла.

Промінь вдарив у небо. І небо... тріснуло.

Темний купол над королівством розколовся, як скляна сфера. Виявилося, що це була не ніч, а гігантська ілюзія, «Плащ Ночі». Крізь тріщину полилося справжнє, тепле, сліпуче сонячне світло.

Мешканці міста вперше за тисячу років побачили сонце. Вони закривали очі, плакали, сміялися і підставляли обличчя під теплі промені. Сірі будинки раптом виявилися збудованими з жовтого пісковику. Бліді гриби зів'яли, але на їхньому місці миттєво розквітли яскраві, жовті квіти.

ГЛОБАЛЬНУ МІСІЮ «ВІДНОВИТИ БАЛАНС» ЧАСТКОВО ВИКОНАНО. КОЛІР ЖОВТИЙ ПОВЕРНУВСЯ У СВІТ. СОНЦЕ ЗГАДАЛО ПРО ЗАБУТЕ КОРОЛІВСТВО. В ПОДЯКУ ВІДРОДЖЕНА ЗЕМЛЯ ПОДАРУВАЛА ВАМ «УЛАМОК СОНЦЯ» — КРИСТАЛ, ЩО ЗАВЖДИ ВИПРОМІНЮЄ ТЕПЛО І СВІТЛО, РОЗГАНЯЮЧИ БУДЬ-ЯКУ МАГІЧНУ ТЕМРЯВУ.

Елара дивилася на щасливих людей, що танцювали під сонцем. — Гаразд, — промовила вона, мружачись від яскравого світла. — Здається, ми перейшли від ремонту світу до його повного перезавантаження.

Борн підставив обличчя сонцю. — Навіть найдовша ніч не може тривати вічно. Потрібен лише один промінь, щоб нагадати їй про світанок.

Тиміш стояв, залитий сонячним світлом, і відчував, як тепло наповнює не лише його тіло, а й душу. Він не зробив нічого героїчного. Він просто впав. Але цього разу його падіння повернуло цілому народові сонце. І це було найкраще відчуття у світі.