Глава 22. Зниклий караван та ґудзик, що зрушив гору

Слава про «Небесний Експрес» досягла вух найвпливовіших людей у Перекотиполі. Одного дня до їхньої крамниці увійшов не просто багатий, а неймовірно багатий чоловік. Це був голова Гільдії Купців, пан Сильвестр Золоторукий, людина, чиє багатство, за чутками, було більшим за королівську скарбницю.

— Я чув, ви можете доставити що завгодно, куди завгодно, — промовив він без зайвих передмов, його голос був важким, як мішок із золотом. — А ви можете знайти те, що зникло?

— Ми можемо знайти саму суть зникнення, — відповів Борн, який саме розставляв на полиці створені ними артефакти.

— Мій караван, — продовжив Сильвестр, ігноруючи філософію. — П'ять возів найкращого східного шовку. Він зник у Шепітливих Горах тиждень тому. Без сліду. Жодних розбійників, жодних уламків. Просто розчинився в повітрі. Я відправив три пошукові загони. Вони нічого не знайшли.

Він поклав на стіл важкий гаманець. — Знайдіть мій караван, і цей гаманець ваш. А також моя вічна вдячність і торгове партнерство з усією Гільдією.

Елара ледь не зомліла від таких перспектив. — Ми беремося! — випалила вона. — Наш повітряний флот вже готується до вильоту!

«Повітряний флот» складався з одного грифона, і летіти на ньому знову мав Тиміш.

Цього разу він був трохи краще підготовлений. Він щільно поїв, випив заспокійливого чаю і міцно прив'язав себе до сідла. Громокрил, впізнавши свого «друга», привітно курликнув і злетів у небо. Вони попрямували до Шепітливих Гір.

Гори виправдовували свою назву. Вітер тут свистів між скелями, створюючи моторошні, схожі на шепіт, звуки. Тиміш, попри всю підготовку, знову почувався кепсько. Він міцно заплющив очі, намагаючись не дивитися вниз.

Він так сильно стискав кулаки, що від його нового, дорогого камзола відірвався ґудзик. Маленький, мідний ґудзик полетів униз, гублячись серед безкрайніх скель.

ВИ ВИПАДКОВО ВПУСТИЛИ «МАТЕРІАЛЬНО НЕЗНАЧНИЙ ОБ'ЄКТ» (ҐУДЗИК). АКТИВОВАНО ПАСИВНИЙ НАВИК «УДАЧА 999999+». РОЗРАХУНОК ТРАЄКТОРІЇ...

Ґудзик впав на невеликий камінчик на краю скелі. Камінчик покотився і зіштовхнув камінь побільше. Той, у свою чергу, вдарив по великій кам'яній брилі, що хиталася на краю прірви вже кілька століть.

З гуркотом, що відлунням прокотився по горах, почався невеликий каменепад. Камені посипалися вниз, зриваючи з собою землю і кущі. І ця маленька лавина знесла густі, магічні зарості терну, які щільно приховували вхід до великої, темної печери, про яку ніхто не знав.

Громокрил здивовано закружляв у повітрі. Тиміш, злякавшись гуркоту, розплющив очі і побачив внизу, серед пилу, що осідав, темний отвір у скелі. А біля входу до печери стояли п'ять возів, цілих і неушкоджених.

Вони спустилися. Картина була дивною. Вози, коні, охоронці — все було на місці. Люди не були мертвими, вони спали. Глибоким, магічним сном.

ЗАВДЯКИ ВАШІЙ ДІЇ «ВТРАТИТИ ҐУДЗИК», ВИ ЗНАЙШЛИ ЗНИКЛИЙ КАРАВАН. ПЕЧЕРА «СОННИЙ ПРИТУЛОК» ВИПРОМІНЮЄ СИЛЬНУ АУРУ ЗАКОЛИСУВАННЯ. КАРАВАН ВИПАДКОВО ЗУПИНИВСЯ ТУТ НА НІЧЛІГ І ЗАСНУВ. МАГІЧНИЙ ТЕРЕН ПРИХОВУВАВ ЇХ ВІД ПОШУКОВИХ ЗАГОНІВ.

Тиміш обережно розбудив одного з охоронців. Той прокинувся, позіхнув і здивовано запитав: — Ми що, вже приїхали?

Коли караван, розбуджений і спантеличений, повернувся до Перекотиполя, Сильвестр Золоторукий не знав, як дякувати команді. Він не лише віддав їм золото, а й оголосив «Крамницю Чудес» офіційним партнером і талісманом Гільдії Купців.

— Як? — питав він Елару. — Як ви це зробили? Мої найкращі слідопити тиждень прочісували ці гори!

Елара поважно поправила свою мантію. — Ми не шукаємо. Ми створюємо умови, за яких загублені речі знаходяться самі. Це... квантова логістика. Дуже дорого.

Того вечора, перераховуючи гори золота, Елара малювала нові плани. — Ми можемо відкрити страхову компанію! Будемо страхувати каравани від «випадкового зникнення». А потім знаходити їх за невелику комісію.

Борн, дивлячись на Тиміша, який нарешті спокійно пив чай, сказав: — Цікаво. Один маленький ґудзик змінив долю десятків людей і врятував цілий статок. Це доводить, що у Всесвіті немає незначних деталей.

Тиміш лише посміхнувся. Він починав звикати до того, що його невдачі були найціннішим активом у цьому дивному світі.