Пенелопа.

- У цій жовтій сукні вона схожа на гидке каченя ! - виголосила Крисіда і інші дівчата захіхікали не підозрюючи що поряд з ними, за гобеленом ховалась Пенелопа.

Важко зітхнувши і подумки погодившись з жорстокою правдою дівчина м'яко відступила від злих і поверхневих одноліток, а потім дивлячись лише собі під ноги вибігла геть з зали в сад, де одразу зіштовхнулась із матір'ю. Жінка, в темній сукні і з масивними прикрасами кривила губи до низу. Вона насупила брови, та пошепки взялась гудіти наймолодшу доньку.

- Куди це ти зібралась?! Зараз, в саду Пруденс зроблять пропозицію, геть звідси!

Пенелопа перелякано відступила назад і бідолашний слуга, з повною тацею вина ледь не перечепився через неї. Піскнувши нерозбірливо свої вибачення юна міс Фезерінгтон чкурнула на другий поверх, де музику було не так чутно і де, її точно ніхто не знайде.

Пройшов рік з її дебюту і скільки б разів вона собі не казала, що змірилась із долею старої діви, та все ж, десь глибоко в серці, Пенелопа сподівалась що знайде щастя. Що хтось по справжньому її покохає і зробить найщасливішою у цілому світі. Або принаймні дасть змогу обзавестись власним будинком, далеко від старших сестер і холодної, жорстокої матері. Проте зараз, тихо ніби злодюжка, прогулюючись майєтком Бріджетонів вона заціпеніла побачивши своє відображення в склі серванту. Пухка, в сукні з якої давно виросла, дитячою зачіскою, вона викликала лише глузливі смішки схожі на ті, що дозволяла висказувати в її бік Крисіда...

Знов зітхнувши, але вже роздратовано від своєї безпорадності, дівчина пішла далі коридором роздумуючи, які плітки опублікує завтра леді Віслдау. Вона зупинилась на секунду щоб відчути аромат троянд на столику біля вітальні, а потім по-озиравшись навколо, чи ніхто її не бачить зайшла до кімнати. Темрява з'їла майже всю вітальню і лише вогонь з каміну допоміг Пенелопі не спіткнутись.

- Фуууух! - Гепнувшись на диван видала дівчина склавши пухкі губи в літеру "О", вона обмякла напівлежачі зовсім не як леді, а потім витягла шпильки з зачіски щоб голова трохи відпочила, як раптом перелякано підскочила.

- Це був мій сховок, - Бенедикт так само лежав з іншого боку дивану з пляшкою портвейну і мовчки спостерігав за тим, як гарно руді пасма хвилями вляглись на груди Пенелопи. - і раз вже ти тут, то...

Бріджетон простягнув міс Фезерінгтон напівпорожню пляшку. Завагавшись, дівчина глянула на хитрі очі і усмішку Бенедитка, що завжди приваблювали до нього жінок. Він явно не переймався тим, що представ перед леді в напіврозстібнутій сорочці та з розпатланим волоссям.

- Ну ж бо! Ти ж не думаєш що я потім комусь про це розкажу? - Хлопець ще ближче простягнув пляшку і Пенелопа здалась. Знов вляглась та перехопила портвейн. Все ж не така й погана компанія.

- Звісно ні, бо тоді тобі прийдеться одружитися зі мною, а ти боїшся шлюбу як вогню, любий Бенедикте!

- Боже збав мене від долі стати чиїмось чоловіком! - зареготав Бріджетон, а потім з цікавістю і схваленням поглянув на Фезерінгтон, що зробила три добрих ковта і повернула йому пляшку.

- Чому ти тут, Бенедикте? Там повний зал красунь, яких ти можеш спокусити. - з щирим інтересом запитала Пенелопа, до якої ніколи не буде прикуто стільки уваги. Але як не дивно, їй випадає можливість поговорити із холостяками найбагатшого дому набагато частіше. Останні кілька балів Бенедикт танцював лише з нею, хоча це більше заслуга його матінки, що змушувала середнього сина приділити комусь увагу.

Хлопець знизив плечима і ковтнув трохи напою.

- Мене втомили спроби матері знайти мені дружину. Ніби в цьому році дебютанкою є не Елоїза, а я! - Фезерінгтон розреготалась своїм дзвінким сміхом уявивши Бріджетона у сукні та пір'ячком на голові і Бенедикт підхопив цей регіт.

- І що поганого в тому, щоб жити з людиною, яку кохаєш? - Відібравши пляшку поцікавилась дівчина. Їй так сподобався солодкуватий смак вина, що вона надпила більше ніж дозволено леді.

- Обережніше, він міцний. - Всміхнувся Бенедикт споглядаючи за тим, як дівчина зробила ще кілька ковтків, а потім відповів на її запитання. - Для тебе заміжжя, це шанс втекти від матінки, а для мене це відмовитись бути вільним.

На це, Пенелопа вигнула брові і взялась відкрито глузувати, знаючи легку вдачу хлопця.

- Думаєш дружина прив'яже тебе на ланцюг як теля?

- Не фізично, та буде відчуватися саме так. - Реготнув хлопець, але при цьому недовірливо потер шию. - Мені прийдеться забути про всі свої мрії стати художником і присвятити себе сім'ї.

- Чого б це? - Щиро не розуміючи запитала Пенелопа.

- Бо ви, жінки, вимагатимете весь час для себе. Бали, сукні, цілісінькій день сьорбати чай в гостях. Жах!

Очманіло вирячившись на Бенедикта, що так поверхнево сприймав всіх жінок, не намагався навіть зрозуміти що все ж таки, кожна жінка різна, Пенелопа відкривала і закривала рот не в силі сказати щось не образливе.

- То може ти пошукаєш дівчину, схожу на тебе, на твою інфантильну поведінку? - З обуренням запитала Пенелопа і щоки її запашіли рум'янцем.

- Як я? це ще гірше! Ні, дякую. - І знов лише смішки, ніякої серйозності. Здавалось Бенедикт отримував задоволення випробовуючи нерви та витримку Фезерингтон, яка вже й не знала як захистити честь жінок в очах цього прийдисвіта.

Вона перевела погляд з вогню на Бенедикта і завзятіше ніж треба виголосила. - Жінка, що покохає тебе ніколи не буде перешкодою між тобою та мистецтвом, навпаки - вона надихатиме!

І на таку прекрасну промову почула лише регіт хлопця, що не повірив жодному слову та упевнився в тому, якою недосвідченою є його співрозмовниця. А Пенелопа в свою чергу вскіпіла та нічим не видала своїх почуттів, бо це був Бенедикт, іншого годі від нього і чекати.

Почулись крики радощів та те, як відкурковували шампанське. У низу явно щось відбувалось. Першим до вікна підійшов Бріджетон.

- Схоже твоя старша сестричка виходить заміж. - Спершись рукою на раму вікна сповістив Бенедикт і Пенелопа все ж таки підвелась. Новина легко змусила забути їхню суперечку і перемкнути увагу на світ, до якого їй, Пенелопі, не було ходу.