Пенелопа.

- Вона схожа на гидке каченя у цій жовтій сукні! - виголосила Крисіда і інші дівчата захіхікали не підозрюючи що поряд з ними, за гобеленом ховалась Пенелопа.

Важко зітхнувши і подумки погодившись з жорстокою правдою дівчина м'яко відступила від злих і поверхневих одноліток, а потім дивлячись лише собі під ноги вибігла геть з зали в сад, де одразу зіштовхнулась із матір'ю. Жінка, в темній сукні і з масивними прикрасами кривила губи до низу. Вона насупила брови, та пошепки взялась гудіти наймолодшу доньку.

- Куди це ти зібралась?! Зараз в саду Пруденс зроблять пропозицію, геть звідси!

Пенелопа перелякано відступила назад і бідолашний слуга з повною тацею вина ледь не перечепився через неї. Піскнувши нерозбірливо свої вибачення юна міс Фезерінгтон чкурнула на другий поверх, де музику було не так чутно і де, її точно ніхто не знайде. 

Пройшов рік з її дебюту і скільки б разів вона собі не казала, що змірилась із долею старої діви, та все ж, десь глибоко в серці, Пенелопа сподівалась що знайде щастя. Що хтось по справжньому її покохає і зробить найщасливішою у цілому світі. Проте зараз, тихо ніби злодюжка, прогулюючись майєтком Бріджетонів вона заклякла побачивши своє відображення в склі серванту. Пухка, в сукні з якої давно виросла, з дитячою зачіскою, вона викликала лише глузливі смішки схожі на ті, що дозволяла висказувати в її бік Крисіда...

Знов зітхнувши, але вже роздратовано від своєї безпорадності, дівчина пішла далі коридором роздумуючи, які плітки опублікує завтра леді Віслдау. Вона зупинилась на секунду щоб відчути аромат троянд на столику біля вітальні, а потім по-озиравшись чи ніхто її не бачить зайшла до кімнати. Темрява з'їла майже всю вітальню і лише вогонь з каміну допоміг Пенелопі не спіткнутись.

- Фуууух! - Гепнувшись на диван видала дівчина склавши пухкі губи в літеру "О", вона обмякла напівлежачі зовсім не як леді, а потім витягла шпильки з зачіски щоб голова трохи відпочила, як раптом перелякано підскочила.

- Це був мій сховок, - Бенедикт так само лежав з іншого боку дивану з пляшкою портвейну і мовчки спостерігав за тим, як гарно руді пасма хвилями вляглись на груди Пенелопи. - і раз вже ти тут, то...

Бріджетон простягнув міс Фезерінгтон пляшку. Завагавшись, дівчина глянула на хитрі очі і усмішку Бенедитка, що завжди приваблювала до нього жінок. Він явно не переймався тим, що представ перед леді в напіврозстібнутій сорочці та з розпатланим волоссям. 

- Ну ж бо! Ти ж не думаєш що я потім комусь про це розкажу? - Хлопець ще ближче простягнув пляшку і Пенелопа здалась. Знов вляглась та перехопила портвейн.

- Звісно ні, бо тоді тобі прийдеться одружитися зі мною, а ти боїшся шлюбу як вогню! 

- Боже збав мене від долі стати чиїмось чоловіком! - зареготав Бріджетон, а потім з цікавістю поглянув на Фезерінгтон що зробила три добрих ковта і повернула йому пляшку. 

- Чому ти тут, Бенедикте? Там повний зал красунь, яких ти можеш спокусити. - з щирим інтересом запитала Пенелопа, до якої ніколи не буде прикуто стільки уваги.

Хлопець знизив плечима і ковтнув трохи напою.

- Мене втомили спроби матері знайти мені дружину. Ніби в цьому році дебютанкою є не Елоїза, а я! - Фезерінгтон зареготала своїм дзвінким сміхом уявивши Бріджетона у сукні та пір'ячком на голові і Бенедикт підхопив цей регіт.

- І що поганого в тому, щоб жити з людиною, яку кохаєш? - Відібравши пляшку поцікавилась дівчина. Їй так сподобався солодкуватий смак вина, що вона надпила більше ніж дозволено леді.

- Обережніше, він міцний. - Всміхнувся Бенедикт споглядаючи за тим як дівчина зробила ще кілька ковтків, а потім відповів на її запитання. - Для тебе заміжжя, це шанс втекти від матінки, а для мене це відмовитись бути вільним. 

- Думаєш дружина прив'яже тебе на ланцюг як теля? 

- Не фізично, але буде відчуватися саме так. - Реготнув хлопець. - Мені прийдеться забути про всі свої мрії стати художником і присвятити себе сім'ї. 

- Чого б це? - З обуренням запитала Пенелопа і щоки її запашіли рум'янцем, вона перевела погляд з вогню на Бенедикта і завзятіше ніж треба виголосила. - Жінка, що покохає тебе ніколи не буде перешкодою між тобою та мистецтвом, навпаки - вона надихатиме! 

І на таку прекрасну промову Фезерінгтон почула лише регіт хлопця, що не повірив жодному слову та упевнився в тому, якою недосвідченою є його співрозмовниця. А Пенелопа в свою чергу вскіпіла та нічим не видала своїх почуттів, бо це був Бенедикт, іншого годі від нього і чекати.

Почулись крики радощів та те, як відкурковували шампанське. Першим до вікна підійшов Бріджетон щоб дізнатись, що відбувалось внизу.

- Схоже твоя старша сестричка виходить заміж. - Спершись рукою на раму вікна сповістив Бенедикт і Пенелопа все ж таки підвелась. Зовсім маленька, вона ледь дотягувала до грудей гульвіси і тому не помітила, як той весело всміхався споглядаючи за дівчиною. Попри зайву вагу Пенелопа, на його думку, мала найгарніші очі і найкрасивіше волосся.

- Навіть не згадали про мене. - Більше зрадівши ніж обурившись зауважила Фезерінгтон споглядаючи, як карета її матері покидала майєток, але радість швидко зникла бо Бенедикт, як джентельмен, зараз запропонує свій екіпаж і Пенелопа все ж таки поїде слідом. 

Вона повільно розвернулась, і  обережно з-під вій глянула на чоловіка що нависав над нею немов скеля. Від нього пахло табаком і парфюмами, а ще безладна зачіска робила його зухвалішим ніж він був насправді. Фезерінгтон чекала, але ось пройшла хвилина, друга і Бенедикт не квапився, лише відсторонено якось бігав поглядом по рисам обличчя дівчини. 

- Я хочу тебе намалювати. - Врешті видав Бріджетон і Пенелопа зашарилась, опустила очі, а потім прикусила губу. 

Після кількох хвилин вона вхопила маленькою м'якою долонькою загрубілу долоньку Бенедикта і потягнула за собою, чим знов викликала щире захоплення, але ще більше чоловік почав всміхатись, коли йому прийшлось сповільнити ходу щоб залишитись позаду, адже Пенелопа так мило квапилась своїми коротенькими ніжками до його майстерні.