Розділ 17. Шерлок повернувся

На третій день Аріна прокинулася голодна, і це здалося їй найпереконливішою ознакою одужання. Голова ще була важкою, горло нагадувало про себе при кожному ковтку, але озноб нарешті відступив, а температура зранку не дотягнула до тридцяти восьми. Вона з’їла два печива з маслом, які приніс Фейд, заварила Данків чай і, сидячи на ліжку з чашкою в долонях, заявила Насті, що після обіду піде на пари.

Настя саме фарбувала вії перед дзеркалом і навіть не повернулася.

— Ні.

— Я не питала.

— А я не відповідала. Я констатувала.

— Мені вже нормально.

— Учора тобі теж було «нормально», поки ти не заснула посеред розмови.

Аріна хотіла обуритися, але Настя раптом нахилилася до маленького дзеркальця й почала вставляти сережку. Потім другу.

Аріна завмерла з чашкою біля губ.

— Стривай.

— Що?

— Друга звідки?

Настя торкнулася вуха, не одразу зрозумівши.

— А-а. Точно. Я тобі не сказала.

— Очевидно.

— Лєра вчора принесла. З двісті дев’ятої.

Аріна повільно поставила чашку на тумбочку.

— Яка Лєра?

— Та ти її бачила. Руденька така. Я їй ці сережки давала ще перед Марининим днем народження. Вона одну повернула, а другу, виявляється, кинула в косметичку разом зі своїми й забула. Учора шукала помаду — знайшла.

Аріна кілька секунд дивилася на неї.

— Тобто вона не лежала тут?

— Хто?

— Сережка.

— Виходить, ні.

— А ти казала, що точно бачила обидві на столі.

Настя вже взяла сумку, але тепер теж зупинилася.

— Значить, була впевнена, що бачила.

— Це трохи різні речі.

— Не дивись на мене так.

— Як?

— Наче я щойно зруйнувала тобі розслідування.

Аріна обурено звела брови.

— У мене немає розслідування.

Настя засміялася.

— Ага. Шерлок повернувся.

Подушка пролетіла повз неї й ударилася у двері.

Коли Настя пішла, Аріна ще трохи посиділа, дивлячись на порожнє місце перед дзеркалом. Потім потягнулася до блокнота. Спочатку написала: «Сережки — не зникали», але майже одразу закреслила.

Нижче вивела точніше:

Настя помилилася щодо того, де вони були.

Фраза була не така красива. Зате чесна.

Аріна покрутила олівець між пальцями й раптом подумала, що останніми днями всі, і вона разом з ними, говорили про сережки так, ніби хтось уже довів сам факт крадіжки. Насправді була тільки річ, якої не знайшли там, де очікували знайти, і людина, яка щиро пам’ятала неправильне. Неприємно було визнавати, що вона сама кілька днів жила в історії, яку нічим не перевірила.

Вона перегорнула сторінку зі схемою аудиторії, побачила Максимове ім’я й закрила блокнот.

З ним поки було інакше.

Він справді збрехав.

Але після Настиної сережки Аріні вже не хотілося поспішати з відповіддю на запитання, чому.

До університету вона все-таки прийшла після обіду.

Уже на сходах стало зрозуміло, що Настя мала рацію хоча б в одному: одужання Аріна трохи переоцінила. Рюкзак здавався важчим, ніж зазвичай, ноги після двох днів у ліжку дивно неохоче підіймалися сходами, а галас у коридорах спочатку майже фізично вдарив у голову. Проте за кілька хвилин вона відчула інше: задоволення від того, що знову перебуває серед цього безладу. Хтось списував конспект просто на підвіконні, двоє хлопців сперечалися через лабораторну, біля розкладу зібрався натовп, а з сусідньої аудиторії викладач вимагав тиші так голосно, що було чути на весь поверх.

Данко побачив її біля сходів і відразу пішов назустріч.

— Ти що тут робиш?

— Дуже рада тебе бачити.

— Я серйозно.

— Я теж.

Він прискіпливо подивився на неї.

— Температура?

— Немає.

— Аріно.

— Майже немає.

— Це вже інша відповідь.

Вона пирхнула й хотіла пройти повз, але Данко без зайвих слів витяг із її рюкзака дві товсті книжки, які стирчали зверху.

— Ей!

— Що?

— Віддай.

— Навіщо?

— Бо вони мої.

— Це я зрозумів.

— Я можу сама нести.

Данко глянув на неї й спокійно сказав:

— Знаю.

І пішов далі з книжками.

Аріна залишилася на пів кроку позаду, не знайшовши, з чим саме сперечатися. Наздогнала його вже біля аудиторії.

— Це маніпуляція.

— Що саме?

— Оце твоє «знаю».

— Працює?

— На жаль.

Він усміхнувся, і Аріна раптом відчула, наскільки скучила за цією звичайністю. За тим, що він поруч, говорить дурниці, дивиться на неї трохи довше, ніж потрібно, а вона знову не знає, чи варто надавати цьому значення.

Вони сіли на підвіконня чекати пари, і Аріна згадала:

— До речі. Одну справу можна закривати.

— Яку?

— Настині сережки. Друга знайшлася в дівчини, якій Настя сама її дала й забула.

Данко кілька секунд мовчав.

— Серйозно?

— Ага. Найнебезпечніший злочинець — косметичка.

Він засміявся.

— І що тепер каже Шерлок?

Аріна різко повернула голову.

— Настя тобі написала?

— Ні.

— Тоді звідки?..

— Бо ти поводишся як людина, яка завела окремий блокнот для чужих курток.

Вона зміряла його поглядом, але усмішка все одно прорвалася.

— Шерлок каже, що ми називали сережки вкраденими раніше, ніж дізналися, чи їх узагалі крали.

Данко задумався.

— А гроші точно зникли.

— Так.

Тут було складніше. Гроші рахували. Записували. Наприкінці сума не зійшлася. Їх не можна було знайти через кілька днів у чужій косметичці й посміятися.

— І Максим усе одно збрехав, — нагадав Данко.

Аріна кивнула.

— Збрехав.

— Тобі не цікаво чому?

— Дуже.

— Але?

Вона трохи помовчала.

— Брехня означає, що людина щось приховує. Не означає, що вона приховує саме те, про що я думаю. Люди брешуть із різних причин: від страху, від сорому, від бажання прикрити когось.