23

23.

Не встигли подорожувальники-обрані переступити у відкритий портал, який має вигляд дзеркала овальної форми з прозоро-туманною оболонкою, і відразу перемістилися на центральну площу міста, своєрідної столиці, володарювання водяного правителя.
Любко та Лізка стоять на гладенькому піску та ошелешено розглядають себе. Не можуть повірити, що один крок зміг змінити зовнішності наскільки. А їх друзі роздивляються все навколо, адже ніколи не були на головній вулиці найславетнішого міста у всьому підводному світі. Враження наповнюють душі кожного з них, звичайно, причини неоднорідні. Передчуття полегшення і завершення пригод літає у воді присмаком свободи.
Старовинні незвичні споруди навіюють чарівність та красу. Камені й корали різних масштабів наповнюють площу чудесністю розкоші. Просто величезна кількість різних різновидів риб та рослин, ніби відкриття нового ботанічного саду із масштабами неймовірної кількості відвідувачів. Така дивовижа, що й очей не відвести.
– О, я віднайшла собі друзів свого виду. Так багато різновидів риб-клоунів! Це буде моя нова сім’я! – чи то звертається до співподорожувальників, чи уже вирішила покинути свою дружню компанію та оселитися з новою родиною. Якщо приймуть до себе, звичайно.
– Ти можеш бути вільною, Аллардо. Ми дякуємо за те, що ти була з нами протягом тривалого часу, – якось досить таки байдуже відповів Любомир, адже не бачить потреби утримувати біля себе того, хто цього не бажає.
– Що справді? Ви мене відпускаєте? – не може повірити, що, нарешті, зможе віднайти родину.
– Так, нехай щастить! Ми будемо за тобою сумувати! – додала Ліза, бо ж розуміє, що кожен має право на вибір.
Після цих слів риба-клоун попрощалася із друзями та попливла здобувати шанс на нове щасливе існування.
Черепахи трохи здивувалися такому швидкому зникненню подруги й водночас байдужості обраних. Але що ж тут сказати, кожен має право на потреби, які можуть змінити існування на краще. У новому місці, нове життя. Вирішили, що ні за яких умов не залишать своїх обраних сам на сам з подальшою небезпекою. Адже здобуття квітки – це ще не значить, що справу вирішено і всі в безпеці. А ці двоє зовсім наплювали на інстинкт самозбереження і безсоромно роздивляються один одного. Здається, що ще одна лише мить і вони із шаленою силою притягнуться тілами та будуть цілуватися до нестями. І цілісінького світу буде замало, щоб напитися та насолодитися ніжністю.
– Твоє волосся, Лізо! – прошепоче замріяно та водночас здивовано юнак. До кінця не петрає, хто повернув коханні цінність.
– Що волосся? – доторкнулася до голови. Там, де мала бути лисина, яку вона здобула через забаганки пані Моргани. А замість цього занурила руку в густу та розкішну шевелюру кольору шоколаду. Волосся дівчини із золотого змінило облік на темно-русий. А від ідеально рівних пасм не залишилося навіть сліду, адже густі, пишні, величні локони заполонили головоньку та безсоромно спустилися до самісіньких колін. Навіть попри брак сонячного світла несуть в собі красу жіночності та тендітності. Щастя переповнює душу, бо за волоссячком своїм шкодувала найбільше.
Нізвідки взялося якесь незрозуміле сяйво й окутало цих двох мерехтливим блиском. А через декілька хвилин подорожувальники уже стояли на двох ногах, так, ніби хвостів риб’ячих та луски на їх тілах ніколи й не було. Дивина та й годі. Щось невідоме дарує облік людський, замість недорусальських тіл. Цього бажали ще з початку пригоди й ось, на тобі, мрії здійснюються, якщо до них прикласти трішки зусилля.
Милуються собою. Такі щасливі, що й важко описати те щастя. Здається, що цілісінький світ зупинився і вони залишилися наодинці, щоб натішитися почуттям флюїдів кохання, що огорнули закоханих.
Припали устами. Цілуються та пестять один одного. Мацають, щоб переконатися в тому, що знов звичайнісінькі такі собі люди. І байдуже, що морські істоти витріщили на них свої великі очі. А русалки з русалами прикривають обличчя руками своїм дітлахам. Бо не гоже таке витворяти перед усім народом. “Стидоба” – пролунало десь із юрби споглядальників. Байдуже, аби тільки Любомир та Ліза були єдиним цілим, і не важливо, хто й що подумає. Не страшно ні сорому, ані покарання.
Уже через зо дві хвилини такого незвичного розглядання усі нещодавно зацікавлені порозбігалися із площі так, ніби вітром здуло. Як наслідок, воїни на акулах обступили обраних, уже погрозливо тицяють у чужинців мечі. Ніхто не сміє займатися прелюдіями у підводному володінні. Це не припустимо. Що не гоже законам світу Океанії під суцільною забороною, а хто порушить, той мусить постати перед покаранням. Тільки так і ніяк по-іншому.
– Взяти їх і до Володаря! Такого неподобства у нас ще не було. І тим більше від непроханих гостей! – розгнівано буркотів командир. Ситуація страшить та вимагає розуміння покари.
Уже йшли не вільними, а у полоні міцної та вірної Повелителю варти. Щастить хоч, що білі черепахи Ейла й Торі не залишили Любчика та Лізку в біді. Стали на захист, тому теж потрапили у невільність. Допоки йшли полоненими, дивувалися тутешності краси й водночас страху. Вулиці майже спустошені, лише де-не-де поодинокі постаті у темних мантіях і з капюшонами на головах, клопочуться у справах. Але коли тільки запримітять помічників Посейдона, як зникають у нікуди. Здається, що трапилося, якесь невідоме страшне природне лихо, що знесло з лиця Землі населення, натомість, залишилися скніти тільки речі на своїх місцях. У світі суші така пекельна місцина уже є: “Чорнобильська зона” її наймення, місто Прип’ять. Ось і тут щось подібне можна запримітити.
“Що ж тут відбувається? Невже Володар взагалі з’їхав із глузду, якщо тримає в полоні моторошності увесь народ світу Океанії?” – Любомир роздумує мовчки.
Ліза тремтить, як від пропасниці, неначе їх ведуть на вішальницю, але хто ж його знає, можливо, й справді, вирок буде саме таким.
Військові з легкістю виконують буденні клопоти. Арештувати, привести, знищити, утихомирити непокірних – це звична справа представників закону. У цьому підводному світі діють закономірні правила. Хоч, якщо говорити відверто, то у світі суші ще гірші традиції прижилися й уже є одним цілим із людським існуванням.
Підійшли до високої й величної брами. Здається, що виготовлено її із чистого золота та обрамлено дорогоцінним камінням. У стилі Посейдона хвастатися статками та могутністю.
За брамою побудована довга алея, яка веде до замку. По боках цієї доріжки висаджено різні корали, які біля скульптур невідомих істот видасться ще чарівнішими, ніж є насправді. Постаті викарбувані з рифів.
“Красива химерність!” – підсумувала в думках усе побачене Ліза.