22 (частина 7).

Мандрівники радіють, що зможуть зробити світ Океанії, хоч на трішечки добрішим та лагіднішим до сьогодення. Самі теж втомилися постійно переховуватися та очікувати небезпеки з усіх усюд. Варта чатує: чудовиська хочуть їсти.
– Але як ми потрапимо у королівство, щоб зробити це? – обдумала Ліза слова змії й прийшла до таких запитань. – І чи зможемо ми повернутися додому і позбавитися цієї бридкої луски та хвоста? А волосся? Я обожнюю свої локони, чи зможу, хоч колись їх повернути? – слова летять, як зерно у млин. Хоче якомога швидше, щоб усе скінчилося. Втома та крик душі пересилюють стриманість. І тільки віра у повернення до минулого життя не дає змарніти та втратити будь-яке бажання боротися. Але чи то на щастя, чи, навпаки? Питання без відповіді.
Повзуча красуня уважно вислухала усе наболіле у цієї юнки, а потім спокійно промовила:
– Не знаю чи сумну новину скажу, чи ні, але скористатися ключем можете лише один раз. І, звичайно, тільки один раз вирішите, що для вас важливіше. А зараз візьміть ключ. Вказала на рослину.
– Який ключ? – здивовано запитав Любомир. Ніяк не второпає, про що воно балаболить, адже прийшли за квіткою, а не ключем. Якщо є відмикач, то має бути й замок.
Відповіді так і не почув, бо квітка до кінця розчинилася і в її серединці лежить непримітно маленький золотий ключик. Тому після цього дійства питання не потребує відповіді. Просто бери та дій.
Після завершення дії з відмикачем у серединці квітки-корала утворився отвір, який і має відкрити цей ключик. Ця дія веде до чогось хорошого, однак невідомого достеменно.
Зачудовані незвичною рослиною уже майже забули про ту, хто дав її. Ні, цього разу не причаровані, а лише милуються красою й тендітністю речей. Істота швиденько нагадала про себе, щоб завершити перебування цих непроханих гостей у своїх володіннях:
– Відчиняйте уже свій портал, але дивіться виберіть правильний варіант, с-с-с! У вас же їх два буде, знаєте про це? – уточнила варіанти виходу.
Почувши слова гадини, Любомир хвацько вихопив ключ та, встромивши в отвір, прокрутив його. Зробив це так, ніби щось невідоме ось-ось відбере можливість скористатися річчю та назавжди замкне у цьому крижаному королівстві.
Відчинилася незвична картина, яка пропонує непростий вибір. Цілісіньких два портали, замість одного, що мав би полегшити повернення і не зачепити ніяким чином сумління. Не все так просто. З двох зол завжди маємо вибрати вигіднішу та ціннішу. А тут якось усе заплутано, бо ж вигідним є повернення додому, а коштовнішим – врятувати світ Океанії від пітьми, й вибороти право на існування для більшості. От і виріши тут, що правильно, а що ні!
– Але ж ні, блін, і тут підстава! – не зміг втриматися юнак, щоб не заговорити словами-паразитами, після таких перипетій, ніби своєрідних насмішок над обраними тільки й не вистачає.
– С-с-с! Ну, вибирайте! Але у вас лише один варіант з усіх запропонованих! – як ножем по серцю, промовила повзуча.
Вибір, дійсно, не легкий. Адже ще ніколи не хотілося так швидко додому. Коли у відбитті порталу побачили батьків і ріднесеньке помешкання, то не хочеться уже ніякого рятування світу, тим більше чужого. Хлопець мовчки поглянув на друзів, що тихесенько очікують на рішення недорусалів.
Врешті, Ліза наважилася підтримати коханого у важкій справі вибору, позаяк хто це зробить, якщо не вона. Одне ціли завжди має бути цілісним. Взяла Любчика за долоню. Яким би не був вибір, але він має бути спільним для всіх.
Квітка відкрила два портали. Перший – це суша. Домівка Лізи та Любомира. Рідні щасливі, їхні кімнати, друзі. Таке звичне життя. Це все взято зі спогадів їх самих. Своєрідне випробування на пріоритети та справедливість. Ілюзія занурює у хвилювання й прагнення покінчити з усім.
Другий – світ води. Початок війни, якій завадити можуть тільки вони. Всі ті, хто допомагав у подоланні негараздів та шляху до цілі. Смуток, ув’язнення, жорстокість – усе те, що панувало після того, як вони залишили королівське місто. Картина розгортання подій не дуже приємна. Чимала кількість істот потребує їхньої підтримки, бо тільки від них залежить багато життів. Хаос править світом Океанії, а Посейдон – лише своїми амбіціями та ненавистю до сущого. Пітьма окутала його серце. Повернення до прекрасного більше не буде. Цей шанс єдиний.
Не простий вибір, адже з усього цього слідує те, що якщо ці двоє оберуть повернення у свою батьківщину, то їхні друзі, риба-клоун на ім’я Алларда та дві черепахи-альбіноси Торі й Ейла, просто загинуть у цій печері так, ніби не віднайшли виходу. Досить таки не легкий вибір і можливість помилки лише одна. “Що ж робити у такому випадку? Як вийти правильно із такого нелегкого вибору?” – помисли, клубком, кружляють у мозку Любчика.
– С-с-с. Ви маєте визначитися якнайшвидше. Портал відкрито лише на деякий час. Для того, щоб щось віднайти, потрібно щось принести в жертву! – квапить змія. – Достатньо буде зробити тільки декілька кроків у бажаний вхід.
Ліза з Любомиром перезирнулися один з одним. Черепахи та рибка дивляться перелякано на товаришів і розуміють, що лише від обраних-друзів залежить їхні життя. Чи зможе ця солодка парочка пожертвувати поверненням додому заради них та світу води в цілому? Так, рішення дається не легко, але його потрібно робити.
Хлопець озирнувся до супутників мандрівки, промовив, посміхаючись, бо ж обрання зробив ще тоді, коли почув про дві перспективи:
– Друзі, ви з нами! Врятуємо цей світ чи як? Невже думаєте, що ми залишимо вас тут?! – жваво промолов слова, ніби на м’ясорубку.
Помічники посміхнулися надії бути врятованими й щастю тому, що вибрали правильних друзяк.
Юнак і юнка разом з друзями взялися за руки та попливли у бік порталу з володарюванням війни й всього не дуже приємного. Щоб допомогти океанським істотам стати вільними.
Портал зачинився, щойно мандрівники у нього увійшли. Квітку-корал, яка принесе спокій у душі оточуючих, звичайно, прихопили з собою, позаяк без неї не можливо завершити місію.