22 (частина 1).

22.

– Невже добралися до такого бажаного місця. Я просто не можу повірити своїм очам. Ми це зробили. Чуєш, Любчику, коханий! – вирвалося випадково. – Ми це зробили! – радіє, що основні перешкоди подолано й омріяна місцина уже не за горами. Дівчина роздивляється красоти підводного світу.
Хлопець теж посміхається. І якби був, хоч трохи ближче до Лізи, то обов’язково розцілував її та скупав би в обіймах. Емоції щастя заполонили розум.
– Це ж, справді, та славнозвісна Велика блакитна діра, правда ж? Я не помиляюся? Аж не віриться! – недорусалка звернулася радісно до черепах-альбіносів, щоб ще більше закріпити свою правоту.
Ейла кивнула голівкою, промовила задумливо:
– Якщо вірить розповідям бабусі Даріади, то ми на місці.
– Наскільки я розумію. Це, й дійсно, та сама красива Велика блакитна діра*, що знаходиться в Белізі.

*Велика блакитна діра – це округле поглиблення, що має діаметр триста метрів, а її глибина досягає близько ста двадцяти метрів. Цікаво те, що в середині вода темно-синього кольору, а по краях, навпаки, забарвлена у світло-блакитний окрас, що уже надає дивовижі цій місцині. Оточена Лайхауз-Рифами, які належить до Белізького Бар’єрного Рифу, а той, у свою чергу, є одним із найбільших у світі. Це ж одна з найбільших дір підводних на планеті. Учені стверджують, що раніше Діра була вапняковою печерою, яку затопило водою і, таким чином, утворилася глибоченна й велетенська вибоїна. Дослідили, що ідеально рівні стіни утворені природним явищем і жодна людська рука тут ні до чого. Входить в десятку найулюбленіших місць дайверів, цим і заслужила стати одним із важливих об’єктів ЮНЕСКО. У Великій блакитній дірі є навіть вхід у печеру. Чимало дайверів уже заблукали в цих тунелях, тому її й називають “підводним лабіринтом”. Вона є окрасою усього Світового океану. Конусоподібна форма. Вкрита піском та коралами. Дайвери не дістаються до дна криниці, адже там мало кисню та світла й тиск величезний. Друга неофіційна назва “Кладовище дайверів”.
Розташована у Карибському морі. Не часті приливи на поверхні утворюють сильні коловертні, які можуть затягнути навіть корабель. Її вік більше ніж мільйон років. Входить в десятку найкращих місць на Землі. Найкрасивіша Велика блакитна діра з усіх, але не найбільша. Найбільша розташована у Китаї Китайська велика блакитна діра, на яку вчені натрапили у дві тисячі дев’ятнадцятому році, стала найглибшою блакитною дірою планети. Друга назва “Нора Дракона”. Глибина сягає триста тисяч вісімдесят дев’ять метрів, а ширина – сто тридцять метрів. Розташована в Південно-Китайському морі. Але особливістю цього природного явища є те, що вона немає сполучення із самим морем. Оточено рифами. Перше найменування “Юнле”. Має майже вертикальний нахил. Із зануренням діаметр звужується до тридцяти шести метрів. Раніше найглибшою вважали блакитну діру Діна, що становить двісті два метри. Розміщена на багамських островах. Моряки про таке явище природи знають уже давно. Про Нору Дракона згадували ще в легендах, називаючи Оком Південно-Китайського моря. Завдяки величезній глибині вона вирізняється красою темно-синього кольору, на фоні лазурного мілководдя. Але ця культурна пам’ятка не є доступною для її відвідування, оскільки розташована на території, за яку йде суперечка міжнародного рівня. Через постійне воєнне курсування кораблів ця місцина є небезпечною і не доступною для шукачів пригод. У верхній частині, тобто на глибині не більше тридцяти метрів було виявлено двадцять видів всього організмів морських риб і рослин, це при тому, що доступу до циркуляції води практично немає. Через брак кисню та світла нижче цього рівня ніякі істоти не живуть або ж поки що не є дослідженими.
Кажуть, що у таких утвореннях багато різновидів рідкісних видів флори й фауни. Підводний світ насичений різноманітними тваринами і рослинами. Що спонукає шукачів пригод відвідати це місце. Різновиди істот просто вражають. У Великій блакитній дірі можна зустрітися пліч опліч з Акулами-няньками, рифовими, красноперими, лимонними, китовими акулами, з гігантським групером, скатами, різнокольоровими крабами. Також вашу увагу навряд чи оминуть велетенські креветки, омари, черепахи, риби-леви, морські окуні та інші незвичні холоднокровні й рідкісні рослини, що для цього світу є зовсім буденною справою. Різноманітні корали тут ростуть. Обітає карибська рифова акула. Водорослі бурого та зеленого кольору. Понад шістдесяти видів коралів, дельфінів, колючих лангустів, восьминогів, рожевих равликів. А от на дні чаші немає ні рослинності, ні тваринності, а сама вона покрита мулом, що при його збовтані утворює туманну хмару, яка дуже довго осідає.

– Ти мій розумник! – похваливши Любомира, посміхнулася Ліза.
– Так, молодь, ми уже, й справді, прибули до омріяного місця. Але це ще не кінець. Нам, щоб допливти до кита потрібно подолати дуже глибокі глибини. Він живе на дні цієї красивої блакиті. Принаймні, так говориться у легенді. Шкода, що можемо опиратися лише на пророцтва, бо фактів інших у нас немає. – Не так оптимістично роздумує черепаха Торі.
– Так-так, я теж багато чула про обраних. А що ви саме ті? Правда? Оце мені пощастило познайомитися з вами! – риба-клоун не второпала відразу, що ж тут відбувається, тому веде пусті балачки аби не мовчати.
Черепаха на ім’я Ейла додала, приглушуючи останні веселощі перемоги, адже радіти ще зарано. Якщо здобули потрібні інгредієнти, то це ще не значить, що завершили шлях успішно:
– Так, це вони. Але, чесно кажучи, ми не знаємо чи існує той кит, та й квітка спокою майже не реальна. Попереджаю, що в цих водах живуть хижі істоти й нам ще чимало потрібно пережити, аби потрапила в омріяний простір. І навіть, якщо впораємося із зануренням, то ще не відомо чи є розповідь правдивою, – втрачає впевненість у правдивості переказів, але йти далі не відмовляється.
– Гаразд, я все зрозуміла. Радіти нам ще зарано! Будь ласка, не потрібно руйнувати віру в себе, коли так близько до повернення додому! – роздратовано пробулькотіла дівчина, бо ж не хоче вірити, що ця історія може виявитися звичайнісінькою вигадкою.
Хлопець, щоб заспокоїти друзів й собі не піддатися паніці, мовив:
– Така наша доля. Ми чимало спромоглися подолати разом, тому шлях назад просто відсутній. Принаймні для нас із Лізою, – обійняв юнку, даючи зрозуміти, що вони разом до кінця, – а у вас, друзі, вибір є. Якщо відмовитеся продовжувати шлях, то ми зрозуміємо. – Правда ж, Лізусе?!
– Ти правий, я з тобою повністю погоджуюся. Тому ви, як хочете, а ми з Любомиром пливтимемо до самого низу! – сказала, як відрізала.
– Ми з вами! – не довго думаючи бовкнула Алларда, таким чином підписалася за всіх у подальшу мандрівку. А потім, ніби для галочки, звернулася до білих черепах:
– Ви ж з нами, правда? – плаває навколо друзів, неначе намагається прочитати по мордочках думки кожного. Милозвучно щебече.
Ейла й Торі лише кивнули на знак згоди, бо що ж говорити в такій ситуації, не можуть же вони покинути непроханих гостей перед самісіньким фінішем.
Після перемовин товариші вирушили в дорогу: в глиб майже до центру Землі.
– А скільки різновидів риб я ще ніколи не бачила. Таке розмаїття, що просто подих захоплює. – Леді розглядає з непереможною цікавістю все навколо, а риба-клоун називає різновиди істот, які трапляються на їхньому шляху. Вона хоч довгий час прожила на самоті, але це не забороняло володіти такими знаннями. Хоче показати себе з кращої сторони та загладити провину. Кається, що так необдумано дала собі право наразити на небезпеку друзів.
– Все добре, допоки все добре. – Говорить без особливого захоплення одна із черепах-альбіносів. Бабуся чимало розповідає про це красиве, але водночас небезпечне місце. Тим більше, що чим нижче вони віддалялися від поверхні, тим менше у них кисню. Рослинність, й справді, настільки цікава, що ніде не було зібрано скільки рідкісних різновидів. Природа манить красою та створює умови для того, щоб втратити пильність, загубитися в цій красі лабіринтів. У Великій блакитній дірі не варто розвіювати увагу направо й наліво, бо неочікуваність може наздогнати та вкусити джмелем.
Не відомо чи довго занурювалися, чи ні, але на енній глибині побачили скупчення велетенських риб. Цікавість, звичайно, манить, але й почуття небезпеки снує над головами. Хочеться підпливти ближче, щоб як слід розгледіти цікавих велетенських створінь.
– Що це за хижаки? Мені страшно! – Лізиної впевненості як і не було. Якесь поганюче передчуття не дає сміливості продовжити рух до цілі. Але ж ніхто не говорив, що буде легко.
– Так-так! Можливо, повернемося назад чи заховаємося, у якійсь із печер? – Алларда нагнітає ще більше жаху, хоч ще декілька секунд назад горіла бажанням розгледіти істот зблизька.
– Ні, повертатися ми просто не маємо права. Тому мусимо пливти далі. Обережно підпливімо ближче, можливо, це морські корови, а вони ж травоїдні й зовсім безпечні. – Любко намагається заспокоїти друзів, сподівається на те, що небезпека й цього разу їх омине.
Як би не тішили себе ілюзіями про безпечність, тільки у цьому випадку нею і не пахне. Бо ті величезні рибини – то акули лимонні*.