21.

21.

Дивіться-дивіться! Там вдалині хтось пливе! – репетує від радості Ліза та вказує пальцем у те місце, де просочуються силуети постатей.
Мандрівники втомилися чекати на недорусала, адже уже чимало часу прогайнуло, а його все не було. Хвилювалися, щоб повернувся живим та здоровим. А головне, щоб повернувся. Та й самих декілька разів трусило від підводного світу вулканів.
Підпливши ближче, трепетно обійняв свою Лізочку за маленькі тендітні плечі, промовив ледь чутно:
– Повернувся, як і обіцяв. Ти хвилювалася, знаю. Тепер усе має бути добре, – заспокійливий тон розвіює навіть найстрашніші помисли. Відчуває дівча себе у справжнісінькій безпеці. Так, ніби окутана якоюсь невидимою оболонкою і тепер не страшні їй ні грози, ні бурі, ані вулкани. Кохання Любчика зігріває та змушує втрачати пильність.
Через декілька секунд після заспокоєння юнки, Любомир взявся за діло. Адже час не чекає, тому дії мають бути рішучі й якнайшвидше втіленні в дійсність.
– Ось, я знайшов ту, що проведе нас повз це нещастя, – відхекуючись мовив, вказуючи на малесеньку істоту породи риб’ячих.
Присутні здивовано очікують на пояснення, адже не дуже віриться, що із цієї мілюзги може бути толк.
– Я все розпитав! – хлопець запевняє, що все під контролем.
– Так-так! Він все від мене дізнався, – втрутилася риба-клоун. – Я допоможу вам і в замін нічогісінько не попрошу! – щебече люб’язно, щоб сподобатися друзям.
– А з чого це така щедрість? Ми ж навіть не познайомилися, а Ви уже така щебетуха! – не втрималася аби не поцікавитися дівчина, позаяк занадто непереконливо говорить ця панночка.
– Просто… просто… – зам’ялася у висловлені. – Просто змучилася бути самотньою серед цього багатства. Усі повтікали завдяки постійним поштовхам, а я одна залишилася. Думала, що зможу прожити без іншого тут існування, але не змогла. Уже змучилася від самоти, тому допоможу вам. Ви ж візьмете мене з собою? Мені потрібні друзі. Пробачте, що так зненацька напрошуюся у мандрівку. Давно планувала втікати, але хоробрості не вистачає. Тому запитую вас, шалені подорожувальники, чи візьмете мене у свою команду? – жалібно розповідає про наміри та прохає про допомогу. – До речі, моє ім’я Амфіпріон Алларда або ви, друзі, можете мене просто називати Алларда.
Усі перезирнулися, бо аж ніяк не очікували того, що замість того, щоб допомагати їм, вони мусять підсобляти провідниці. Дивина та й годі. Та ще й таке незвичне наймення має, що можна язик зломати. Такої чудернацькості ще не траплялося на шляху навіть черепахам-альбіносам, які хоч і молоді, але все ж прожили уже чимало на цьому світі.
Любомир мовив, щоб зменшити здивування та розвіяти запитання:
– Та які можуть бути питання. Ми раді кожному помічнику та компаньйону. А ви як вважаєте, друзі? – звернувся за підтримкою до провідників.
– Я тільки за! – Ліза відповіла, бо інших варіантів не має і разом веселіше все ж. – Годі теревені розпускати, якщо ще так трохи часу згаємо, то навряд чи потрібно буде ще кудись поспішати.
– Ми теж не проти. Тільки пливти будеш самостійно! – сказали в один голос Ейла і Торі. Не переконує у відвертості ця маленька істотка, тільки що поробиш, позаяк у бою всі методи хороші. Так і тут, потрібно хапатися за будь-який шанс, а не перебирати, бо іншої нагоди звідси вибратися може й не бути. – Згода?
– Так-так, без питань, я ж розумію! – радіє новим друзям і тому, що їй не відмовили у прохані.
Зненацька поштовх та хвилі величезної сили розпросталися по водоймищі. Подорожувальники вхопилися за все, що було під руками і якомога міцніше тримаються. Намагаються втриматися на плаву, щоб не поранитись об каміння навколишніх рифів. Нарешті, коли все втихло, наважилися продовжити розмову далі.
– А Ви раніше перепливали на той бік вулканів? – дівчина запитала з підозрою, позаяк щось не дуже довіряє новоспеченій помічниці. Чому ж тоді вона не покинула цього небезпечного місця раніше, якщо говорить про те, що достеменно знає шлях на ту сторону?
– Так-так! Авжеж! Тисячу разів! Ви що мені не вірите?! Та я знаю про Підводні вулкани майже все. – Переконливо булькоче рибка-клоун.

*Підводні вулкани. Назва цього природного явища походить від римського бога вогню – Вулкан. Підводні вулкани є причиною виникнення цунамі на Землі. Вони є набагато більшими за вулкани, які розмішені на суші. Лава може бути двох видів: мало текуча або, навпаки, сильно розливається просторами. Найбільша їх кількість розташована в Атлантичному, Тихоокеанському і Середземноморсько-Індонезійському поясах. Розміщені глибоко під водою на стику океанічних хребтів. Під водою їх близько трьох мільйонів, а на суші – півтори тисячі. Дослідники говорять навіть про те, що саме підводні вулкани прискорили еволюцію всього живого на планеті. Вони є важкодоступними, тому їх неможливо дослідити повною мірою. У Середньовіччі вважалося, що через них можна увійти до пекла. На суші у п’ятнадцять разів повільніше розтікається лава, ніж під водою за той самий проміжок часу. Може витікати зі швидкістю дев’яносто кілометрів за годину. У холодній воді перетворюється на вулканічне скло. Якщо вулкан виходить на зовні, то утворюється острів, як приклад, Реюньойон в Індійському океані – це вулканічний острів. Ще у науці є такий термін, як ланцюжки вулканічні – це зривання вулканів один за одним. Все відбувається закономірно, бо ж на зміну згаслим з’являються нові. Викиди, що розносяться по воді добре впливають на флору та фауну світу Океанії. Це довели американські вчені. Вулкани є творцями Світового океану, бо ж від постійних вибухів з під землі витікає багато води, і тому кожного року збільшується рівень рідини в океані. Впливають на рельєф та солоність води. Підводні хребти мають протяжність на декілька тисяч кілометрів. В Ісландії видобувають електроенергію та розвивають туризм, але викиди метану та сірководню шкодять навколишньому середовищу суші. Ось таку цінність дає природа, залишається людям її тільки використовувати.

– Ні-ні! Я просто вирішила перепитати. – Виправдовується недорусалка, щоб випадково не накликати роздратування у друзів. Бо цього разу в кожного зі сторін є свої причини знайти спільну мову та дійти до правильного вирішення цієї величезної перепони.
– То на що ж ми чекаємо?! Ведіть! – втрутився у безглуздий діалог юнак, щоб якнайшвидше покінчити з пустими балачками та взятися до діла.
– Уже ось-ось нахлине темінь і тоді нам точно буде тут кінець, – додав черепаха Торі. А Ейла кивнула головою, у знак підтримки брата. – Потрібно вибратися до настання темряви. Ми й так дурно й попусту згаяли цілісінький день в очікувані.
– Добре. Маємо пересуватися якнайшвидше. Ці вулкани зриваються один за одним у певній послідовності. Так, ніби ланцюгом дають один одному поштовх. Тому необхідно встигнути перепливти відстань хвилі, допоки почне зриватися наступний. – Розпочала керувати мандрівкою провідниця. Пишається тим, що її знання можуть стати у пригоді хоч комусь, бо ж давненько уже ні з ким так довго й захопливо не розмовляла.
– Це як? Не второпала! – дівча замислено запитало, не розуміючи сказаного.
– А ось так. Один вибухає, а ми уже пливемо ще через один, – рибка Алларда намагається розповідати розбірливо, але пояснення виходять досить таки безглузді.
– Але ж як ми зможемо?! Це ж яку швидкість потрібно мати та сміливість? Ми приречені! – знову перелякано мовила думку в голос Ліза.
– А по-іншому ніяк. Тільки так. Іначе смерть! – підсумувала невтішний перебіг можливих подій. – Якщо хочемо жити, то мусимо все робити, як я кажу. Пам’ятайте, що сховатися не буде де. І ще… вода там не дуже холодна, тобто, навпаки, гарячуща. Тому будьте готові, якщо не хочемо перетворитися на відварений делікатес – мусимо діяти швидко. Зі мною всі згодні? Чи не починаймо цієї затії?! – розвиває командирський дух, захопилася суєтою.
– А іншого варіанту немає? – ошелешено промовив Любко. Не думав, що потрібно буде так серйозно ризикувати життями товаришів і своїм теж. Насторожує такий варіант подолання Підводних вулканів.
– На жаль, я поки що такого не чула. Так, можливо, десь через інші водоймища в обхід, може і є, але хто ж його знає? Та й часу у вас обмаль, наскільки я розумію. – Алларда перекрила роздуми про відступ, адже їй теж потрібно на той бік, а сама боїться втілити таку витівку в життя.
– Подорожувальники, ви уже вирішили, що будете робити, бо час не чекає. Він нам одне дає, а інше відбирає. – Одна з білих черепах вирішила повернути до реальності.
– Ми погоджуємося! – Ліза рішуче дає зрозуміти, що прийшов час вирушати. І нехай, що там буде – головне тільки те, що ми разом і ми команда.
Не даремно довірилися маленькій істоті. Бо, й справді, не зважаючи на те, що декілька разів ледь не були звареними живцем у кип’ятку і ще скількись разів не розплюснуті об каміння в млинець. Все ж подолали це пекло успішно. Сили вичерпані, а шкіра нестерпно пече вогнем. Як не старалися, а опіків не вдалося обминути.
Через певний проміжок часу, після такої складної події, відхекуючись, лежать на одному з перших кам’яних підводних гір, ведуть розмову, купаючись в радощах ще однієї перемоги. Аби тільки вистачило часу та сили. І щоб легенда виявилася правдою, бо якщо все марно, то на життя не слід розраховувати. Тим більше, що їх намагаються шукати воїни Володаря. Навіть винагороду виставили. Та й морський світ не дуже радий таким гостям. Дуже добре, що попри безнадію та неперевірену правдивість розповідей все ж йдуть до цілі. Бажання повернутися додому долає найбільші страхи.
– Ми це зробили, ви бачили! Бачили! Як круто ми це зробили! Я вас провела – це ж просто супер-пупер! – радіє зробленому риба-клоун.
Мандрівники, не зважаючи на втому, весело сміються. Адреналін не залишає знесилених, але натхненних друзів.
– І я, нарешті, вільна! Й сама не вірила, що зможу перепливти цю перешкоду! – промовилася в голос Алларда. Вирвалося випадково з язика балакуні.
– Що? Ви ніколи не долали ці вулкани?! – ошелешено запитав Любомир. Сірі великі очі стали ще більшими від спантеличення та неочікуваності одночасно.
– Я... я... – не знає, що відповісти, похнюпила голівку. Язик її ворог, про свої обмовляння шкодувала ще із дитинства, ось і цього разу проговорилася ненароком.
– Та Ви ж мені казали, що уже багато разів перепливали туди-сюди? Як тільки посміли скористатися нашим незнанням?! Ви усіх піддали такій небезпеці! А якби ми там загинули? У всьому винні були б тільки Ви, Аллардо! – розгнівалася не на жарт Ліза. Легковажність якоїсь маленької рибки ледь не погубила усіх. Уже не до сміху, походжає туди-сюди, щоб хоч якось вгамувати емоції. – Ну, як можна бути такою безвідповідальною?!
І лише черепахи наважилися заступитися за рибку:
– Не потрібно з нею так. Все ж обійшлося. – Ейла намагається зм’якшити розмову та зменшити градус злості.
– Ми живі й небезпека подолана. То чому ж сварити Алларду? Дякуйте, що вижили. Думаю, що вона й сама добряче розуміє, що вчинила необдумано. – Торі теж оступився за рибку.
Після цих слів запанувала німа тиша. Ніхто ні з ким не розмовляє. Кожен думає про своє. Сон розставить усе на свої місця. Поснули всі, окрім тієї риби-клоуна, яка визвалася бути вартовою на всю ніч, щоб чого випадково не трапилося. Хоч їй пропонували чергувати по черзі. Відчуває, мабуть, провину за скоєне. Та й часу цілісінька ніч, для того, щоб обдумати подальші дії.
Насунула темрява. Звичайно, не легко заснути після пережитого та й тіло нестерпно пече від такої парілки. Втома взяла своє. Любомир та Ліза, обійнявшись, поснули. Черепахи примостилися неподалік, щоб бути поблизу. Запанувала спокійна тиша. Алларда оберігає сон втомлених непроханих гостей та сердиться сама на себе за необережність. Але радіє, що тепер по-справжньому вільна, що зможе збудувати сім’ю, знайти друзів та відкрити себе для пізнання нового.