13 (частина 1).

13.

Чи ще довго пливли, чи не дуже, але все ж добралися до водоймища, що має назву “Озеро золотих медуз”. Дякувати, звичайно, кулонові, що має форму невеличкого, тендітного дельфінчика*, який сяє світло-блакитним випроміненням та вказує напрямок руху до задуманої цілі. Варто лише закоханим подумати про річ, яку мають здобути, як незначна штуковина уже тягне за собою. Такий неординарний кулон зі зворушливим тоненьким ланцюжком бентежно красується на худорлявій витонченій шиї Лізи.

*Кулон у формі дельфіна. Кажуть, хто має такий подарунок, тому не страшні недуги та небезпеки, що можуть загрожувати життю чи здоров’ю. Ще й, на додачу, захищають від злих духів. Окрім того, цей оберіг, як і дельфіни в цілому, є символом любові, волі, швидкості, шляхетності, морської сили і задоволення. Чого тільки не придумають люди, аби возвеличити дорогоцінну для серця істоту чи річ.
З давніх-давен дельфінів вважають не просто рибами. Вони є провідниками між світами, оскільки у грецькій міфології, належать до двох стихій – Води та Повітря. Науковці розповідали, що ці ссавці є у великій пошані у Володаря води. Існує навіть легенда про те, нібито саме ці риби допомогли Посейдонові дізнатися, де заховалася його майбутня дружина. Провели його до Амфітрити. Повелителя супроводжують ці тварини та допомагають у невідкладних справах. Також вони є помічниками й інших богів.
У світі людей дельфіни теж займають неабияке місце. Адже чимало добра роблять для них. Під час аварій на кораблі рятують не одне людське життя. Через такі дії здобули чимало ворогів у світі Океанії, але фаворити Повелителя мають на це право. Дельфіни нагороджені правом – бути царями риб.

Дивно, звичайно, що цього разу ссавці прийшли на поміч обраним, адже така послуга – це порушення наказів Посейдона.
Керуючись, мабуть, особистими помислами, а не наказами інших, допомагають Любомирові та Лізі.
Кулон зізвав на допомогу дельфінів, бо самим мандрівникам навряд чи вдалося б пропливти таку велику відстань. Хлопець та дівчина примостилися на спини цих дружелюбних звірів, а вони уже й привезли їх куди потрібно, істоти знають, де ж розміщено таке дивне безкрає видовище із красунями медузами.
– Я ще ніколи не бачила такої краси! Ніжність милує око. Виникає бажання скупатися разом із цими неперевершеними істотами. І де тільки мій смартфон, щоб зупинити час на чарівних фото?! – констатує факт Ліза.
– Так, дивовижно миленько. Ці різнокольорові створіння просто неймовірні. Світлини могли б бути класнючими, але не зараз і не за таких умов. Тільки не торкайся до них, будь ласка, руками, бо мало що може трапитися. – Любко зупинив наміри коханої та зайвий раз спом’янув про небезпеку і про не дуже привітний світ Океанії.
І не даремними є попередження Любомира, адже видовище, яке далі стало подорожувальникам наукою, закарбувало в пам’яті не приємні враження про медуз. Випадково, у володіння цих істот заблукала маленька рибка і ці красиві господарі водиці безжально атакували своїми щупальцями. У рибки не було ніяких шанців на порятунок. Вона обпечена та паралізована отрутою. Відростками затягнули її до себе під панцер та не залишили жодного натяку на те, що колись там була жива істота. На цьому й закінчилися споглядання з рибкою. Моторошна історія, яка дає змогу збагнути, що не все красиве є безпечним і не все безпечне – прекрасним.
– Так, мені не хочеться бути на місці тієї малесенької істотки. Неприємна ситуація, хоч бери та плач, – зауважив про всяк випадок юнак, ошелешений безжальністю красивих потвор.
– Мені теж. Від неї не залишилося навіть сліду, а що ж тоді буде з нами? – висловлює розпач. – То що ж робити далі? Потрібно якось подолати це озерце небезпечної краси. – Засмучено та спантеличено роздумує в голос дівчина. Намагається зважити всі “за” і “проти”.
– І не тільки… Ми ще маємо віднайти медузу Фізалію, за допомогою якої дістанемося до кита. – Як сіль на рану, доповнив невтішні думки хлопець.
– О, так. Але вони тут такі різні. Правда, єдине, що мені імпонує у цій ситуації – це фантастична назва небезпечної істоти – Фізалія. Дивно та красиво, що не кажи… – Ліза намагається віднайти позитив, хоч у чомусь.
– Назва, приваблива. Тут я з тобою сперечатися навіть не подумаю. Але як ми впізнаємо ту, що насправді нам потрібна. Безглузда маячня якась. Тим більше як ми пробиратимемося через це прокляте місце? – роздумує у голос юнак.
– Любчику, дивися! Там на дні живуть різні молюски, а чому вони ще живі, якщо саме їх полюбляють їсти ці барвисті істоти? – здивовано запитує, хоч розуміє, що навряд чи коханий знає відповідь на таку нісенітницю.
– Оце ти, Лізок, просто геній! І як я раніше до цього не додумався?! – з велетенським ентузіазмом випалив слова, як зі зброї кулі. Мабуть, кохана, й справді, сказанула щось важливе.
– Я теж зрозуміла. Ти хочеш, щоб ми пропливли по дні озера, адже медузи розташовані на поверхні водоймища? – висловила здогадку дівчина. Розуміння один одного з пів слова свідчить про те, що ці двоє, дійсно, перебувають на одній хвилі взаєморозуміння.
– Саме так, але потрібно дуже добре постаратися, якщо не хочемо стати кормом для цих дивовижних тваринок. – Підтвердивши правильність думки, попередив про всяк випадок Любомир.
На цих словах закінчили теревені та взялися до справи. Час грає не на їхню користь. Повсти прийшлося горілиць. Дно дерло спину, мушлі в’їдалися, викарбовуючи рани на ногах-хвостах, руках, тулубі, шиї. Відчуття нестерпного болю поглинає та впивається в самісінькі скроні, але варіант бути з’їденими заживо подобається менше.
Друзі-дельфіни у цьому випадку нічим допомогти не можуть, адже цю перешкоду мають подолати обрані самостійно, тому тут пан або пропав.
Краса переповнює очі Чудовими потворами не вистачає сили та енергії намилуватися сповна. Рожеві, блакитні, сині, фіолетові, золотисті, ніжно-лілові, бордові, кава з молоком – усі ці медузи насичені різнобарвними кольорами. Дивно те, що вони мають кожен свій окрас, а двох близнюків зустріти у цьому нескінченному видовищі, мабуть, майже не можливо. Принаймні так здається на перший погляд.
Допливши, з нестерпно-важкими муками до середини цієї страшно красивої водиці, бачать, що серед усіх цих медуз є одна настільки незвична, що не має ніякого сумніву в тому, що це саме та істота, про яку говорила чаклунка. Різнокольорова красуня є найкращою з усіх тваринок, що милували зір декількома хвилинами раніше. Та й дельфін-талісман засвітився яскравим світло-блакитним тоном, вказуючи на близькість правильного вибору. Усе йде за тим планом, що віщувала пані Моргана.
Немає часу та сили розмовляти, але як дістати цю Фізалію – не відомо. Оскільки істота розміщена високо, майже біля поверхні водиці. Чомусь не дуже полюбляє глибінь, можливо, хоче милувати небезпечною красою світ повітря або ще якісь біологічні причини є на це? Хто ж його знає?! З нею ж не порозмовляєш, як зі звичайнісінькими рибами, бо ці мовчазні вбивці знають свою роботу без зайвих слів. На щастя, Ліза проявила кмітливість, діяти потрібно негайно, тому показала знак тиші, притуливши палець до губ. Зняла зі свого риб’ячого костюма бюстгальтер та, склавши дві чашечки одна до одної, потягнулася за незвичною красунею-медузою у самісіньке пекло отрути. Варіантів небагато, а це єдине, мабуть, хороше рішення у нелегкій справі. Рухається повільно. Просуває руки сантиметр за сантиметром, намагається не доторкнутися ні до однієї чарівності. Що не зробиш заради того, аби залишитися живими? На щастя, озеро не дуже глибоке.
Любомиру навіть у голову не могла прийти така незвична витівка. Здивований, що дівчина наважилася на такий вчинок. Зачарований тілом обраниці на декілька секунд перестав думати про небезпеку. Милується кожним вигином її тулуба. Груди є тендітною прикрасою всього дівочого тіла. Почуття нестримного потягу ніжності манить до близькості, але таке дійство є не доречним на глибині з небезпечними істотами.