11

11.

Більше пані Моргана не тримала непроханих гостей, адже всі в цій грі були чесними, тому сенсу займатися шахрайством не має. Та й сама чаклунка втомилася жити серед такого мороку. Хочеться чогось веселішого. Умиротворення, чи що?! Навіть їй не дуже приємно споглядати за тим, куди ж котиться її світ. Знає чимало пророцтв та вірить у них. А вони є одні з неприємних. Розуміє, що бездіяльність може призвести до загибелі світу Океанії. То, хоч так прикладе руку до зміни існування.
– Чекайте! У мене для вас є дещо! – лагідно сказала господиня Британника. Куди й поділася злість, хто його знає? Замість чудовиська, із закоханими говорить ніжна та співчутлива матір.
Любомир з Лізою обернулися і з запитальним поглядом зиркнули один на одного, потім – на чаклунку. Не розуміють, що ще такого очікувати від цієї пані.
– Ось, візьміть! Вам знадобиться! – протягнула руку із незвичним кулоном. – Він проведе, куди потрібно. Тільки тримайте завжди при собі та не загубіть! Адже без нього вся мандрівка піде коту під хвіст. Будьте обережні! – попередила по-материнськи.
Дівчина зробила декілька кроків у бік “жінки” та взяла з її рук-клешнів незвичний подарунок. Спантеличено промовила майже пошепки, бо не думала, що від пані Моргани зможуть дочекатися відвертої доброти:
– Дякую!
Чаклунка похитала головою на знак згоди. І пара зникла в темряві невідомості морських глибин, а господиня моторошного корабля-вбивці залишилася стояти на місці та дивитися їм у слід. Сподівається, що не даремно вірить у цих двох. У сучасному людському світі сказали б таку фразу: “Нехай береже вас Бог!”. В усіх світах прагнуть миру, душевного спокою та стабільності. То ж і в королівстві води сподіваються, що, з часом, у них запанує надійність та можливість простого щасливого життя.
– Ми це зробили! Класно! Чуєш! Зробили! Нам вдалося переконати відьму в своїй правоті! Ми – найкращі! Разом зуміли відгадати завдання – це наш здобуток! – радіє Ліза такій мініперемозі. Це уже неабияке досягнення.
– Так, ми молодці, але ще багато потрібно зробити. – Мислить не так оптимістично Любко. Не дуже веселить ціна за здобуток, бо якщо скрізь прийдеться чимось платити за потрібні деталі, то це загрожує втратити себе як цілісність. – І твоє… волосся… – сумно додав. Похнюпив носа, адже неприємно розуміти, що все сталося через нього. Накручує себе думками докору: “Якщо не втягнув би її в той будинок, то й халепи ніякої не було б. Тепер потрібно якось виправляти ситуацію”.
– Так, цього мені, й справді, шкода, бо воно було моєю гордістю, – витерла сльози з обличчя, хоч у воді цих краплинок все одно не видно. Не помітила гнітючого виразу обличчя коханого. – Але що ж вдіяти? Якщо така жертва врятує цей красивий світ, то втрата буде виправданою.
Врешті, зупинилися на перепочинок та поїли їстівні водорослі, хоч щось, адже голод переповнив думки й сили на подальшу подорож уже майже не було. Перевести дух треба, позаяк для того, щоб рухатися далі потрібні сили.
Подарована річ робить неабияку справу, без неї, мабуть, до незвичного озера були б змушені добиратися ще чимало часу. Кулон, що красується на шиї Лізи, засяяв блакитним сяйвом і уже через декілька хвилин подорожувальники бачать в далечині тіні, якихось невідомих риб. Не знають, до чого бути готовими, адже світ Океанії не дуже до них милосердний. Молять Бога, щоб тільки це не були акули, бо тоді, їм точно гаплик. Сили захищатися немає.
Любомир, насторожено, із намірами убезпечитися попри будь-які труднощі, насуплено дивиться в далеч. Тіні більшають, їх двоє. На щастя, через декілька хвилин, з полегшенням, зрозуміли, що то пливуть звичайнісінькі дельфіни.