10 (частина 2).

Любомир насмілився перервати насмішки відьми, бо не дуже приємно, коли тебе втоптують у землю, не даючи навіть спроби на виграш:
– Ми готові! Запитуйте, а не теревені розводите. Подивимося, хто кого! Потрібно на ділі збагнути, хто є хто.
– Ну, якщо наполягаєте, то слухайте відразу три загадки. Думала запитати по черзі кожну, але якщо ви такі самовпевнені, то відгадуйте всі відразу. На роздуми лише п’ятнадцять секунд, тобто на кожне запитання по п’ять секундочок. Втямили?!
– То вже годі ляси точити, запитуйте! – підіграла Ліза Любчику, щоб якомога сильніше вивести із себе чаклунку.
– Добре! Розпочнімо! – уже дратується пані Моргана, що відбирають останній шанс порозмовляти, хоч з кимось, адже зі слугами не може цього робити, а от з недолюдами – залюбки.
Закохані зосередилися, щоб не проґавити жодної деталі сказаного.
– Перша загадка! – урочисто оголосила. – Назвіть мені, будь ласка, п’ять днів тижня, але так зробіть це, щоб не було озвучено ні чисел, ані назв днів. Сподіваюся, запитання зрозуміле, бо якщо ні, то це уже ваші проблеми! – тішиться своєю величністю. Продовжує таким самим пафосним тоном: – Друга загадка! Потрібно правильно підрахувати купки з піском. Отже, слухайте уважно! Якщо є уже одна купа піску, але протягом семи днів, тобто одного тижня, до неї досипають ще по одній такій самій купці піску, а на восьмий день половину від цього, що насипали раніше, заберуть назад. То скільки ж купок з піском залишиться? Ану, як вам така загадочка? – задовольняється, святкуючи, від такої важкості головоломок. – Ось і третя. Вона є найскладніша, тому будьте пильними! Подивимося чи по зубам розгадати таку плутаницю?! В одному зі світів є суворі закони. Коли їх житель робить злочин, то, зазвичай, його страчують, але, щоб було справедливо, дають шанс вижити. Своєрідна лотерея. У день суду ставлять чорну скриньку із двома папірцями. На одному з них написано слово “життя”, а на іншому – “смерть”. Що витягує засуджений, те й з ним роблять. Якщо “Смерть” – страчують. Якщо “життя” – відпускають. Ось така дивина – навіть у світах із жорстокими законами.
– І… Який сенс у третьому дорученні? Що потрібно розгадати? – Ліза не втрималася, адже таке затягування часу спонукає до забуття минулих запитань.
– Я ще не закінчила. Не перебивайте! – насолоджується Моргана величністю над часом. – Отже, слухайте далі! Одного разу, ні в чому невинного русала оббрехали вороги й той мав постати перед судом. Недруги, щоб остаточно розпрощатися із “товаришем”, замінили записку зі словом “життя” на слово “смерть”. У чорній скриньці, таким чином, залишилося два папірці з написом “смерть”. Але друзі нещасного дізналися про підлість і розповіли усе засудженому та порадили повідомити про нечесність суду, щоб усе було справедливо. Тільки русал не став цього робити й друзів заспокоїв теж.
– Цікава загадка, але неабияка довгелецька. – Любомир висловив думку в голос.
– Та цить ти! Дослухай до кінця. Бо і я забуду, де розповідала! – буркнула потвора. Та продовжила оповідку: – У день страти він підійшов до чорної скриньки, де лежали записки, витягнув папірець та щось з ним зробив. Що ж такого вдіяв цей бідолашний, якщо після цього його відпустили? Хух! Оце ви мене заморили своїм белькотанням. Думайте швиденько та кажіть відповіді, бо час не гумовий і у мене й без вас ще чимало клопотів! – збрехала відьма. – Час пішов! – після знаку старту повільно розпочала рахувати до п’ятнадцяти.
Тим часом Любко та Ліза нахилилися один до одного та шепочуться, намагаються підібрати правильні слова. Не встигли й оком змигнути, як час вичерпано.
– Ну що? Здаєтеся чи готові відповідати правильно? – глузливо говорить пані відьма.
– Ми знаємо відповіді на всі ваші запитання! – юнак із викликом, ніби на поєдинку, промовив: – Лізок ось відповість на перше загадування. Ти впораєшся! Я в тебе вірю! – звернувся до дівчини. Намагається підбадьорити кохану.
– П’ять днів тижня – це позавчора, вчора, сьогодні, завтра і післязавтра. Все так, як ви хотіли?! Правильно, позаяк ми не назвали ані жодного числа, ні назви тижня. Це наша відповідь! – відважно промовила дівчина.
– Я здивована! Чесно! Це, й справді, та, що потрібна відповідь. Кмітлива дівчина. Але це тільки перша загадка, а далі ще дві. Уже важчі. – Відьма погодилася із першим твердженням.
– Друга відгадка є такою. Скільки до купи піску не досипай і скільки від неї не забирай, а все одно та залишиться одна. Хитра, звичайно, головоломка, але й тут ми впевнені у правильності, адже шкільні уроки з математики є дуже цікавими, попри те, що я навчатися не люблю. – Любомир радісно розповідає про здобуті навички у людському світі, й про те, як вони знадобилися навіть тут.
– Ніде правди діти. І ту сказали істину! – уже не так оптимістично бовкнула Моргана. – А на останню знайти правильне вирішення зможете?
– Третій пазл теж подолаємо, хоч неабиякий заплутаний. Він з’їв її! – випалила, ніби в гарячці, Ліза.
– Що? Я не зрозуміла відповіді! З цього слідує, що ви програли, бо не відповіли чітко на третю задачу. – Чаклунка намагається перетягнути правдоньку на свій бік.
– Е ні! Так не буде! – втрутився хлопець. – Лізуня сказала все правильно. Я зараз поясню. Русал з’їв папірець зі словом. І коли кат подивився до скриньки, то побачив, що там залишилася записка із написом “смерть”. Тому, як наслідок, подумали, що засуджений витягнув стрічку зі словом “життя”. Через те був звільнений, оскільки всі залишилися впевненими, що він з’їв папірець зі словом “життя”, а не навпаки. Ось це правильна відповідь! Я маю рацію? – весело, хоч і з тремтячим голосом розставив всі крапки над “і”.
Після такого пояснення потворі більше нічого не залишається, як визнати те, що це перші особини, які спромоглися підібрати правильні відповіді до її завдань. Невдоволена програшем. Замислюється над тим, що потрібно вигадувати ще складніші доручення, щоб уже, напевне, ніхто не спромігся їх розгадати.
– Пробачте, пані Моргано! – лагідно звернулася дівчина.
– Що вам іще? Ідіть уже. Молодці, загадки знаєте! Чудесно! – здивована чаклунка удає, що не розуміє, за чим ці двоє до неї завітали. Та й неабияк розсерджена на свою поразку. Адже ніхто не любить бути в програші, а ця пані, яка звикла, що завжди останнє слово за нею, тим більше.
– Це не все! Ви ж не думаєте, що ми просто прийшли сюди знічев’я? – хлопець висловив заперечення. Не збирається повернутися назад без відповідей на свої питання. Та й куди вертати? Якщо шлях додому залежить від цієї старої.
– Ну, то що ж вам потрібно від мене?! Усе, що могла, те уже зробила. Відпускаю вас – це уже неабияке досягнення, – хитро грає роль незнайка. Не дуже бажає допомогти.
– Нам потрібно знати, де росте квітка-корал із ключем, що відчиняє перехід у інший світ? – Ліза вирішила не тягнути кота за хвіст, а все ж прямо сказати, що їм потрібно і чому прийшли сюди.
– Ого, що захотіли! Я не знаю, чим вам допомогти! – трохи подумала, а потім додала:
– Ну добре, все одно не дістанете її. Мені розповідали, де росте ця рослина. Знаю, як туди потрапити, але це зробити складно. Тим більше, що й самій нестерпно набридла ця підводна боротьба. Тільки ключ з коралом зможуть дістати лише обрані. Ну, подумаєш, на одних мандрівників більше – на одних менше. Суцільна дрібниця, але спробувати варто. В загальному, не моя проблема. Тільки в замін хочу, щоб ви подарували своє волосся, – вказала на дівочу косу. – Такої краси у мене ще не було. Обожнюю ексклюзивні речі. У мене їх ціла колекція: голос, посмішка, сяйво очей. А от такого розкішного та сильного волосся, як у тебе, дівчисько, у мене немає. Тому послуга за послугу, – й справді, зачіска у відьми просто нестерпна, адже та краса, що була на початку гостювання зникла, а замість цього потворні повзучі істоти ніяк не можуть спланувати план втечі від своєї господині-відьми.
Вибору погоджуватися чи ні фактично не має, тому з волоссям прийшлося розпрощатися назавжди. Якщо результат виправдає дії, то варто пожертвувати усім. Тим більше, що час грає не на їхню користь. Ніг уже майже не має, а замість них красуються чудернацькі величезні риб’ячі хвостиська. Руки розпочали покриватися лускою. Здається, що ще трохи й вони стануть велетенськими рибоподібними Русалами. І тоді жодне волосся їх не врятує, бо уже не буде потрібне. Навіщо русалам краса людського тіла, якщо розпоряджатися ним не матимуть можливості?
– Отже, слухайте! Вам потрібно перепливти озеро з медузами. Потім, якщо виживете, звичайно, слід завітати до Мертвого моря (вода там, й справді, б-р-р – солона). Далі будете вимушені заглибитися у Велику блакитну діру, от там справжнісіньке пекло. На дні цього чуда природи, живе Кит, він охоронець печери з повітрям. От в тій печері росте ця квітка-корал, що ви шукаєте, але не все так просто. Окрім цього ще віднайдете Підводний ліс та “Зелене озеро”, якщо зможете, звичайно. Але ви не дуже будьте впевненими в тому, що так легко познайомитесь із таємничими місця. На вас, обрані, чекає ще дуже багато перешкод на шляху до мрії, але без цього ніяк. Потрібно із мандрів здобути потрібні речі. Коли будете пропливати “Озеро золотих медуз”, то захопіть із собою найяскравішу медузу Фізалію, бо без неї у великій Блакитній дірі ну просто не вижити... темнота та небезпека поглинають усе на своєму шляху. А як пробиратиметеся через Мертве море, то там наберіть солі та цілющого болота, щоб пригостити кита, бо іначе вам смерть. Якщо задобрите цього велетня, то відкриється стіна із каменю і тільки тоді, якщо ви все ж таки обрані, то зможете відгадати загадки, пройти бар’єр та не закам’яніти. Там багато, кажуть, таких як ви “обраних”. Тільки тоді ця скульптура з каменю пропустить у льодяну печеру, де ростуть квіти-корали із ключем у середині. Ключ залишите в себе, він відкриє портал, а квітку принесете Посейдону. Тільки тоді буде мир у наших серцях і спокій у світі води.