10 (частина 1).

10.

– Оце краса! Ти коли-небудь таке бачив? Бо я ні! У цієї особини відмінний смак. Тут ніби живе справжнісінький митець, майстер своєї справи. Неперевершеність! – Ліза дивується побаченому. Хоч вони тільки визирнули із-за камінних брил. Шаленіє від такої дивовижі. Не розуміє, чому люди ще й досі не знають про такі красиві місця у світі води. Але про що ж казати, якщо є дуже багато незвіданого й на суші, а людське око цього не бачить.
Коли наблизилися до житла Моргани, то були не менш вражені судном, яке непорушно красується у блакиті рідини.
Перед цими двома постає краса та зачарованість потопленого корабля. Золото виблискує під водою так яскраво, що навіть засліплює очі. Це й не дивно, бо тут мали перепливти океан одні з найбагатших людей світу суші.
Наважилися зануритися у середину невідомої посудини. Аж роти повідчиняли від несподіваних багатств. Цінні вази, відомі картини, що давно в розшуку; прикраси різних металів наповнюють судно запаморочливою красою ще більше. Кімнати-каюти дивують величністю. Важко навіть уявити собі, що така краса коли-небудь плавала по воді, а не намертво лежала занурена у неї.
– Ти тільки ні до чого не торкайся тут, благаю! Бо мало, що може трапитися! Не забуваймо, що ми у володіннях найсильнішої магії світу Океанії! – юнак попереджає кохану, пам’ятає нещодавній досвід. Боїться не вберегти цього разу їхні життя, адже у чужому існуванні небезпека чатує на кожному кроці. Не даремно ж ніхто, навіть зі своїх, не наважується сунути сюди свого носа.
– Так-так, не буду. Досвід не прогуляєш і це точно. На помилках вчимося, шкода тільки, що на своїх, а не на чиїхось. – Дівчина запевняє юнака. Сама в цей час намагається обдивитися якомога більше деталей, щоб пам’ять зберегла найцікавіше, позаяк не часто можна помилуватися такою незвичною казкою.
– Браво! Ви вчасно! Я уже думала, що передумали. Злякалися! – почулося зі сходів, що ведуть, мабуть, десь на гору піднебесної. Та оплески. Спускається повагом, не поспішаючи. Знає, що нікуди не дінуться, голубчики. Вона ж тут господиня, тому має право на все.
Ліза з Любомиром зніяковіли, адже не очікували швидкої зустрічі. Стрепенулися від несподіванки, тілом поповзли мурахи страху. Уже не хочеться зачудовуватися навколишніми принадами.
– Я на вас уже давненько чекаю, мої любі! А ви все не наважуєтеся зайти до мене. Я ж не кусаюся, чого ви? Запрошую приєднатися до мого балу. – Солодкими, п’янкими словами проговорює, ніби навіює чари на незнайомців. Спокій – це одна із родзинок цього світу. Головне – вміти ним користуватися.
– Ми думали, що ви будете не раді непроханим гостям. Принаймні нам про це говорили. – Лізуня роздивляється незвичну істоту. Жінка має не стандартний вигляд, адже ні на русалок, ані на людей не схожа. Чорне, як ніч, довге та густе волосся; замість ніг чи хвоста риб’ячого виглядають з під сукні бридкі щупальця, не то восьминога, не то кальмара. Великі очі підкреслюють красу та серйозність характеру, а пухкі уста, які підведені якоюсь червоною фарбою, надають моторошності у поєднанні з густими та чорними, як палиця в смолі, бровами. Та й вся вона, якась у цьому вбранні й з такими принадами видається не дуже приємною істоткою. Явно нічого хорошого не слід очікувати.
“Оце гидота! – подумав Любко. – Якомога швидше потрібно звідси вибиратися, бо мені не подобається це місце фальші та вигаданої розкоші”. На диво, не припала до душі йому господиня обітованої. Недовіра снує навколо марою.
Невдало підібрана сукня: слизнява, зеленого кольору, із дивними мерехтливими блискітками, неначе світлячки обпали, а занадто відкрите декольте, що без сорому майже виставляло на показ принади грудей, викликає лише гидливе та моторошне споглядання – усе це у поєднанні ще потворнішою робить чаклунку. На грубій шиї, замість намиста, красується тоненька зміючка, що у будь-яку мить може захистити володарку та одночасно є дивною прикрасою.
“Чомусь вона мені так нагадує одну із сучасних співачок зі свого безглуздого відеоролика, що аж плакати хочеться від мерзенності. Ще й ці дурнуваті, улесливі полинові словечка нав’язують барви чудесності перебування у її світі. Потрібно завершувати цей цирк, щоб не залишитися назавжди у цьому абсурдному місці,” – роздумує юнак про своє. Абстрагувався якнайдалі, інший вимір, аби не споглядати цього божевілля.
Моргана продовжує знайомити Лізу із красою свого помешкання. Примовляє, заманюючи у пастки:
– Ви вчасно, мої дорогенькі! Сьогодні бал на вашу честь. І мої раби тут гості. Нічого, що завтра все буде як завжди, а сьогодні все для вас. Ось і чудесну сукню для тебе маю, моя люба, – обійняла за плечі дівча. – І чолов’язі твоєму фрак буде саме враз. Ось подивіться, як у нас тут життя вирує! Справжнісіньке свято, лише вас не вистачає.
Після цих слів все вмить змінилося. З’явилися незвичні люди: жінки в красивих і трішки чудернацьких бальних сукнях часів процвітання судна; чоловіки в фраках і краватках. Зараз таких давно ніхто не носить. Обрані, й справді, ніби на бал потрапили. Гості весело розмовляють чи вдають, що це роблять зі співрозмовниками, п’ючи дорогі напої, такі, як віскі, бренді, ром, вина. Дивина, але у кутку зали стоїть непримітний столик, на якому розміщено чай з молоком, хоч навряд чи він є доречним під час бенкету. Ласують вишуканими стравами Англійської кухні зароджених ще у давні часи та популярних донині. Мабуть, уведені закони щодо раціонального використання їжі не стосуються тогочасної еліти або ж пані відьма зуміла на відмінно начаклувати такі страви, як “Курка тікка масала”, “Недільна печення”, “Риба та чипси”, стейки різного рівня просмаженості, овочеві супи, варені овочі й навіть булочки до чаю є в асортименті. У сукупності таке дійство вимагає та спокушає, щоб до нього якомога швидше приєднатися, забувши про негаразди.
– Ось, дивіться, яка краса тут у мене! Картини стародавні, речі антикварні із різних видів металів. Я володар цього багатства людського. Ще у мене є незвична колекція найрідкісніших істот із двох світів. Чимало сили поклала, аби досягнути те, що маю, – чаклунка хвастається здобутками.
Пані Моргана залишила обраних на декілька хвилин. Ліза тим часом облюбовує бальну сукню ніжно-рожевого кольору із величною пишністю фатину. У ній дівча схоже на замріяну квітку Лотос. А метелики, що викарбувані золотавими нитками на дивовижному вбранні, наповнюють почуттям свободи та душевного умиротворення. І байдуже, що життя лускокрилих триває лише одну добу. Радіє, що може почуватися щасливою.
– Ні, це ілюзія, Лізок, схаменися! Це все брехня! Тільки не вірь у це! Ми сюди прийшли за іншим! – схопив дівча за плечі, намагаючись витрясти з неї чари. Адже бачить, що насправді кохана надягає на себе якесь обідране, брудне лахміття та радіє, неначе мале дитя.
– Зачекай ще трішки, мені тут комфортно. Почуття безпеки робить мене сміливою. А яку красу подарувала пані Моргана, ти тільки поглянь! – вказує на новоспечене вбрання. Дивиться на юнака п’янкими очима та не може збагнути, чому він так нервує.
– Ти, дружбачко, постійно встряєш у якусь халепу. Тому берися за розум і мерщій вибиратися звідси. Згадай! Ми сюди прийшли не танцювати, а за зовсім іншою справою! Ти чуєш мене?! – сердиться на Лізу, бо ніяк не може привести її до тями та показати, що ж відбувається за правду.
– Все тобі не подобається! Тільки на тебе не впливають чари! Це все у тебе не так! А мені тут добре! Залиш мене! Я хочу залишитися тут, якщо ти проти, то можеш забиратися геть, а я зостаюся! Байдуже! – гнівається дівчина, відштовхуючи Любчика від себе.
– Та що ж ти таке кажеш? Подивися довкола! Це все не справжнє. Ти бачиш тільки те, що хочеш бачити! Ти мені потрібна! – взяв дівчину за руки, поцілував її долоньки, щоб не розсваритися зовсім. – Лізусе, ти потрібна мені. По одинці не вижити. Я кохаю тебе! Чуєш! Кохаю! По-справжньому. Ще ні до кого не відчував таких почуттів. Повір мені, будь ласка. – Любомир пригортає дівча до себе. Ніжно цілує у тендітні маленькі уста. Пестить м’якенькі щічки своїми дужими руками з великими долонями.
Мабуть, цей вчинок, як ніколи доречний. Після такого дійства Ліза побачила всю красу потворності бенкету. Стіни вмить стали обдертими та покриті зеленим мохом і золото та чарівні прибамбаси уже мали зовсім інший вигляд. Усі ці істоти уже не є схожі на пристойних людей, а більше на потвор у бридких обірваних лахах. У цих душ-мерців на спинах, ніби вигризена, величезна діра, з якої видно живі бридкі черв’яки, що пожирають плоть.
Ось такий, справжній, мають вигляд слуги чаклунки. Це виглядає настільки бридко, що можна було б усе виблювати, що їли нещодавно, але не було що, адже мали маленький перекус лише два дні потому. Голод підібрався близько. Чим його втамувати? Не зрозуміло. Адже найближчим часом теж годі очікувати на ласощі. Хаба що разом із цими черв’якатими потворами.
З дівчини чари знято, а хлопець уже вдруге вистояв у завороженому царстві води. Мабуть, імунітет до безстрашності все ж допомагає? Тепер можна із Морганою домовлятися. Бо ж не чесно про щось белькотати, якщо ви під дією “своєрідного екстезі”.
– Так-так, моя дівчинко! Нам з тобою буде добре тут, а він, якщо бажає, може перейти у каюту для прислуги, навіщо він нам! – почувся голос господині. Яка, якимось боком, все ж підслухала розмову Лізи та Любомира.
– Так, ви праві! – дівчина погодилася з відьмочкою, хоч і перелякалася нестерпно, побачивши її справжній облік потвори. Але не подавати вид здивуванню – це в такій ситуації є найкращим варіантом. Гнилі зуби, кістляві руки-клешні, ноги – бридкі щупальця, шкіра не то риби, не то в’юна, а замість волосся, якась огидна перука із повзучих потвор, що бажають розпливтися в різні сторони, аби тільки їх відпустили на волю. В загальному, відразлива слизнява потвора. Наважилася юнка вичавити із себе, як сік з лимона, ще декілька речень: – Тільки я не можу, поки що залишитися з вами, адже маю виконати пророцтво. Це дуже важливо. Як тільки нам вдасться зробити це – ми відразу обов’язково повернемося до цього питання.
– Гаразд, я все зрозуміла! Не дурна! Не маю бажання з вами більше возитися, тому візьмемося відразу до справи. Всі ви приходите до мене пророцтва здійснювати. Он, дивіться, скільки таких обраних! – сердито вказала “пальцем” на душі гостей. Не вірить, що ці двоє зможуть подолати її завдання, бо ще нікому до цього часу не вдалося цього зробити.
– Що потрібно зробити? Скажіть, будь ласка. Ті, хто нас направив сюди, говорили, що тільки Ви можете допомогти. Ми дуже хочемо потрапити додому, бо нам тут не місце. Але, як сказала одна із русалок, без Вас не зможемо пройти шлях обраних і, разом з тим, ніколи не повернемося додому. Допоможіть нам, якщо можете. Благаю! – уже дівчина набралася мужності та вступила в діалог із потворою.
– Добре! Мої умови такі, а ви хочете виконуйте, а хочете ні. Все одно залишитеся тут. – Чомусь пані надміру впевнена в такій подальшій долі. Навіть не намагається переконати у своїй правоті. Мабуть, чимало надивилася на таких обраних, що хотіли досягнути успіху відразу і при цьому не докласти ніяких зусиль. Без зайвого ентузіазму погодилася повідомити про свої умови: – Загадаю вам три загадки. Якщо відгадаєте, то відпускаю, а якщо ні, то ні. І тоді залишитеся моїми прислугами навічно. Давненько у мене не було таких незвичних екземплярчиків. – Приміряє поглядом, на які роботи їх спровадити.
Моргана хитро посміхається, промовила:
– Ну що ж, розпочнемо! Пам’ятайте, коли я дорахую до п’яти, ви маєте сказати правильну відповідь. Зрозуміло?! А в іншому випадку затягування часу теж вважатимемо за помилку.
Недорусали кивнули у знак згоди, збирають думки до купи. Тримають один одного за руку. Душі закоханих тремтять у передчутті труднощів. Оптимізм намагається не покидати цих двох.
– Я запитаю у вас лише три загадки, але якщо ви не дасте правильної відповіді, хоч на одну, то назавжди попрощаєтеся із домівкою і будете лише моїми підданими. Не хвилюйтеся, для вас, моя солодко парочко, я знайду якусь особливу справу! – глузує вдоволено чарівниця. – Ох, це нестерпне коханнячко-милуваннячко, якась суцільна нісенітниця. Абсурд! Тільки цим словом можу схарактеризувати такий процес.