9.

9.

Ще чимало цікавинок очікувало цю невеличку компашку під час мандрівки-спасіння. Багато нового та незвіданого змогли пізнати завдяки таким балакучим провідникам. Не приходиться навіть розпитувати про кожну дивину світу Океанії, усе розповідають самі.
І ось рибки, незрозуміло чому, зупинилася та ставлять перед фактом парочку:
– Ми далі не підемо. Не можемо пливти з вами, – мовила рибка з ліловим хвостиком, яка озивається на ім’я Неом.
– Так, ми боїмося, бо мало, що у тої на думці. Кажуть, що нічого хорошого там не чекає нікого, от ми згодилися довести до цієї місцини, а далі ви самі, – додала друга.
– Та й як? Як же ми далі самі? А... А відьма? – розгублено запитує дівчина. Не розуміє, чому товариші відмовляються пливти далі.
– Ми довели до житла цієї істоти, а далі ви уже якось самостійно. Ми з Русалією домовлялися тільки на такі умови, тому перепрошуємо, але не можемо з вами. Там, за цією скелею, у кораблі, що має назву “Британник”, живе ця істота. Маєте зустрітися з нею віч-на-віч. Так потрібно. – Неом переконує, що так буде краще для всіх.
– Ми думаємо, що Моргана про все знає та уже очікує, що ви припливете. Не гайте часу, позаяк він не гумовий! – каже рибка із жовтою обкантовочкою на плавниках та хвостику.
– З чого ви взяли, що вона готова до нашої зустрічі? І що маємо бути там одні? – здивовано питає хлопець. У голові пролітає думка про те, що рибки просто настільки злякалися, що вирішили залишити їх сам на сам з небезпеками, й лише виправдання шукають своїм діям. Але хай буде так. Байдуже. Все одно вибір не великий.
– Бо ця відунка знає багато. На то вона й чаклунка, щоб знати все. Говорять, що Моргана бачить у свому магічному шарі чимало, але ні про що ніколи нікому не розповідає. Своєрідний сірий коник у підводному світі. – Заспокоює один із самців риб.
– А як же нам повернутися назад? Ви так легко зможете нас покинути? – цікавиться приголомшена почутим Ліза. Від самої думки про зустріч із потворою перехоплює дух, а тут ще й ці двоє, як на зло, вмивають руки якнайшвидше.
– Ну, вам ще потрібно здобути чимало того, що заплановано, а тоді уже думати про повернення. Наперед не потрібно нічого надумувати. Це не ті обставини. – Неон підсумував факти та розвіяв схему швидкого повернення. – О, до речі, можете зняти костюми хвостів з ніг, тут вас все одно ніхто не буде арештовувати. У ці води не сміють сунутися навіть військові. Не вправі турбувати її вельможність пані Моргану. Але будьте обережними. Відкриті води – це завжди небезпечно.
Після цих слів провідники залишили Лізу та Любомира і попливли у зворотному напрямку. Мелькнули на прощання своїми незвичними різнобарвними хвостиками та зникли у далечі темряви. Не обернулися навіть. Чи то, щоб якомога швидше випливти із небезпечних водоймищ та не розгнівати чаклунку або хотіли якнайшвидше повернутися додому.
Страх невідомості охоплює цих двох, але шляху назад не має. Після зняття костюмів-хвостів стало зрозуміло, що часу у них не так багато, як вони думають. Ноги подорожувальників починають покриватися лускою та розпочався процес зростання ступні між собою і на місці пальців з’являються тоненькі плавники. Все, як має бути. Немає нічого незвичного, як для світу Океанії, адже тут усе рано чи пізно зазнає всіляких змін. Закони природи непохитні.
– Ну що ж. Далі ми лише у двох. – Підсумував юнак. Без будь-якої обнадійливості говорить про не приємні передчуття. – Тому кріпімося і в дорогу.
Ще декілька хвилин посиділи в повній тиші та все ж рушили до скелі, де на них, й справді, уже чекає підводна чаклунка.