8 (частина 2).

Повсюди снує варта на акулах, що норовливо намагається пронюхати кожен закуток, у пошуках правопорушників. Дивні мечі стирчать у вартових із-за спини. Ворожа атмосфера поглинає прекрасність підводного світу. Навіть різнокольорові камінчики не веселять душі ні живих, ні мертвих.
Роздуми перебили слова провідників:
– Зараз якомога нижче опустіть голови. Наближаємося до брами. Тільки не натворіть дурниць, бо від цього залежать наші життя теж! – попереджає про можливі труднощі Неон.
– Стій! Вам куди! – мовив вартовий до рибок-веселунів. Голос звучить погрозливо, грубо й сердито. Зрозуміло відразу, що з таким не до жартів.
– Ми направляємося до чаклунки. Вона веліла привести цих двох! – вказали голівками у бік супутників. – Для поповнення колекції. – Впевнено прозвучало з уст рибинок.
– Де документ? – запитує незворушно, а потім пробурмотів собі під ніс: – Чому це саме з нашого міста їй полонені знадобилися? От стара химера! Коли уже насититься тим, що має. Все їй новеньких у зібрання подавай.
– Ось-ось, дивіться! – протягнули якісь папірці командиру. Та посміхаючись, втупилися в нього, ніби намагаються прочитати по обличчю. Чи не виявив він підробки, бо тоді на них чекає миттєва загибель. Страх покривають посмішкою.
– Так, добре, пропливайте! – Невдоволено дає дорогу для подорожі.
Рушили через браму, яка веде до початку, хоч трішки, але більшої свободи. Полегшало на душі від того, що перший крок зроблено, і тепер, хоч цю небезпеку вдалося оминути. Зненацька почули із-за спини галас:
– Стій! Зупинися! Хто та куди прямує?! – чують голос Тритона.
У грудях похололо. Неон та Неом нажахано, але з посмішкою, повернулися голівками до вартових. Запитали:
– Так-так, щось не так? Ми щось неправильно вчинили? – заметушилися неонові самці.
– Ні, все гаразд! Випадково не бачили у нашому місті чужинців? Ми всіх про це запитуємо! – промовив командир-королевич.
– Ні, сер! – спокійно відповідає Неом.
– Ну добре. Якщо десь, можливо, зустрінете їх, то негайно повідомте. Це хлопець та дівчина, які потрапили сюди незвичним шляхом, тому несуть загрозу для світу Океанії. Думаю, ви знаєте, що відбудеться з вами, якщо раптом не повідомите про побачене! – грізно пригрозив вояка.
– Так, містер Тритон! – схилили голівки перед сином Повелителя. – Я та мій брат все знаємо і якщо дізнаємося хоча б щось, то обов’язково дамо знати про це, – заспокоює Неон. Додав про всяк випадок, щоб якомога швидше позбутися розпитувань та застережень військових: – Ми можемо бути вільними та продовжити мандрівку? Бо пані Моргана не терпить запізнень.
– Так-так, пливіть, тільки повертайтеся якомога швидше. Щасливої дороги! – уже поблажливим тоном промовив командир та взявся до допиту тих істот, які були позаду.
Неонові рибки кивнули хвостиками на знак згоди й разом із Лізою та Любомиром попливли геть із міста. Бажана втеча від варти здійснилася. На них чекає великий та небезпечний океан, що таїть в собі чимало красивих і не дуже – таємниць. Омріяна менш контрольована територія. Свобода дій. Багато хто чимало міг би віддати за те, щоб побачити та зрозуміти життя цього світу із середини, а юнаку та юнці привалило таке щастя саме собою.
Поки пливли декілька разів зупинялися на перепочинок. Втома уміє дати про себе знати. Бачили чимало чудового та потворного. Здобувають новий досвід і водночас позбуваються давніх негативних звичок. Усе, як хотіли, коли ще були зовсім малими. Тому зараз непотрібно ні на що скаржитися.
Ліза відчуває себе, на диво, вільною. Не хочеться повертатися в ту реальну буденщину людського світу, бо нічого доброго та хорошого там її не очікує. Сім’я не розуміє або просто здається, що це так. Її не помічають, а якщо й звертають увагу, то, за звичкою, лише для того, аби ущипнути їдким словом: “От ти подивився на себе! Що ти з собою робиш? Ні на що не здатна, окрім пошуків недолугих пригод на свою п’яту точку! Ти нестерпна! Коли уже, врешті, збагнеш, що ми з батьком прагнемо, щоб ви з братом ніколи, ні в чому собі не відмовляли! Ти нас розчаровуєш! Наше покарання! А цей юнак! Він же ж тобі не пара! Куди йому до нас? Звичайнісінький хлопчисько. Навіщо шукаєш собі таку дружбу? Ти маєш бути найкращою, а поводишся, як завжди, нестерпно!” – частенько чує від матері. Складно просто насолоджуватися життям, коли батьки у тебе займають хороші посади й ти маєш слідувати їхньому статусу. Насправді, хочеться бути такою, як всі, щоб тебе просто любили.
– Лізко, ти чого? Що з тобою? Тебе щось турбує? Що трапилося?! – Любко звернув увагу на те, що дівчина якась незвична, наче сама не своя. Очі випромінюють байдужість та втрачають той яскравий блиск блакиті, що окутує їх у зеленім сяйві.
– Я хочу залишитися тут. Адже нічого не потрібно мені у світі суші, а тут усе настільки спокійно, тихо, ніби душу заспокоює ця атмосфера самотнього принишклого світу Океанії. То навіщо ж мені повертатися? Можливо, краще буде тут? – спокійно і байдуже підсумувала сказане дівчина. Неквапливо сидить на камені та перебирає ніжно-золотаве волосся маленькими, дрібненькими пальчиками, ніби намагається знайти щось занадто цінне.
– Та ні, що ти таке верзеш? У мене ж не все теж гладко йде, але я потрібен у нашому світі. І в тобі теж там потреба є! Ти потрібна мені! – юнак тягне дівча за руку, щоб зрушити з кам’янистої поверхні, до якої вона, ніби прилипла, як реп’ях. Любко не розуміє, звідки береться такий потяг до підводного життя.
Неом та Неон майже відразу второпали, що відбувається з Лізою і поспішили попередити хлопця, щоб якомога швидше пропливти цю частину території. Адже, забарившись тут, маємо всі шанси залишитися навічно.
– Це ж “Поле правди”! Та сама небезпечна місцина, про яку ходить не дуже хороша слава, – в один голос мовили рибки.
– Що за “Поле правди”? Якась маячня! Ніколи не чув, ні про що подібне. – Любомир не може второпати, про що йде мова. Оскільки, дійсно, чимало відає про підводний світ, а от про ніякі подібні галявини й на слуху ніколи не тримав.
– Звичайно, нічого не знаєш, бо ви чужинці. Тут і свої частенько потрапляють у польову пастку. Там, у низу, ростуть корали, які мають здатність зчитувати хвилювання та обтяжливі думки своїх гостей і, таким чином, умовляють залишитися у їхньому світі, а точніше, має шанс навіки заснути у їхньому полі й, наостанок, бути з’їденим цими ж істотами. Ось такі вони підступні. А у Лізи є схильність до переживань. І попри це, на додачу, ще й поклик води хоче зробити з вас русалів. – Неом намагається розтлумачити, що буде, якщо не дати дьору з цього місця. – Перепочинок – це, звичайно, потрібна річ, але залишитися живими важливіше. Як не крути, тільки уже це неабиякий аргумент.
Після такої правди та не дуже обнадійливого майбутнього, Любомир силоміць перетягнув кохану, якомога далі від злощасної місцини. Зупинився, відсапуючись, коли був уже декілька верст від небезпеки.
– А чому ж я не втрапив на вмовляння цих коралів правди? Чи вони не на всіх діють? – уже після того, як все ж юнак спромігся подолати цю відстань і разом з цим врятувати свою Лізочку, розпитує неонових провідників про всю безпечність та небезпеку цих правдивих чудовиськ.
– У тебе виявилася занадто сильна енергетика, тому чари коралів не подіяли. Примудрився не набрати в голову різних сентиментальних дурниць, от і не втрапив у халепу. Вважай, що пощастило. – Неон легковажно відповів на запитання.
– А ви як? Чому вас не накрило емоціями? – поцікавилася, прийшовши трохи в себе дівчина.
– А що ми? На риб це не діє. Від “Поля правди” тільки люди та русали страждають. Гаразд, відпочили? Час в дорогу, бо з такими темпами у вас найближчим часом уже в самих хвости та луска повиростають, – квапить одна з рибок.
Дружня команда вирушила в дорогу, бо час не чекає, а його у Лізи та Любомира обмаль. Подорожувати ще потрібно чимало, хоч сили уже дають про себе знати. Але якщо згодилися влипнути у ці перипетії, то потрібно йти до кінця. А там, що буде, то так уже й буде.