3.

3.

Віра чекала коханого біля води на камені, але замість нього прийшли інші, а Тесей тим часом був затриманий батьком вигаданою справою і не встиг попередити, що не прийде на зустріч. Вона чекала чимало часу. І коли уже розчарована збиралася йти додому. Дівча зненацька схопили, якісь бридкі невідомі істоти, та потягнули з собою під воду. У такий спосіб позбавили людського життя.
Знічену, спустошену, налякану душу дівчини було кинуто до ніг Посейдона. Обшарпана, бліда з подертим тілом та розбитими колінами Віра постала перед ним. Суконька кольору сірості, з явними плямами крові та бруду, що зливалися в одне ціле, вказувала на ознаки боротьби за право на життя. Розлючено запитав:
– Колишньо простолюдинко, навіщо тобі мій син? Ти поплатися за свою безсоромність. Жодне людське життя негідне стати дружиною спадкоємця світу Океанії. Ти не нашого рівня і ніколи не доростеш до нього, тим більше зараз, утоплениця. – Говорив грізно і навіть трішки насмішкувато, ніби намагався ще більше принизити поглумлену душу.
– Я кохаю Вашого сина, Володарю, і не прагну зробити для нього та для Вас ніякої шкоди. А навіщо ж Ви відібрали у мене життя людське? – з опущеною головою слухняності наважилася ледь чутно висловити свою думку.
– Я не буду виправдовуватися перед простою утопленицею. Скажу тільки те, що не маю можливості ризикувати престолом і цілим підводдям, заради якогось там кохання. Я одружився, бо було потрібно, і мій син візьме шлюб заради миру в підводному світі з вихованкою самої богині Гери! – мовив суворо, щоб більше не було навіть гадки протирічити його волі. Відразу поставив усі крапки над “і”, пояснивши, що насправді для нього означає таке дивне та небезпечне почуття закоханості та ніжності. Не звик до сентиментальних відносин, тому й не може повною мірою зрозуміти усю суть проблеми, але це він Повелитель, тому право вирішувати завжди за ним. І ніяке дівчисько зі світу суші не вправі йому, Посейдону, розповідати про якесь там кохання.
З красивих Віриних очей, кольору неба й води в одному поєднанні, лилися гіркі сльози, але хто їх побачить, якщо навкруги вода? Довге волосся коричневого кольору бовталося у воді в різні сторони, ніби від вітру в лузі. Навіть за таких умов кутики губ мають прекрасно вишневий відтінок, хоч стиснуті у німому заціпенінні. Дві чудернацькі ямочки сховалися від усіх, під ніжними та засмученими обрисами на обличчі. Худорлява душа невпинно боліла. Ще нещодавно біла сукня розвівалася мерехтливо у воді, ніби хотіла заглушити відчай закоханої.
“Все ж у мого сина гарний смак, бо такої красуні у наших володіннях немає, де знайти. Це, звичайно, не аби який плюс, але це не дає ніякого права ставити під загрозу існування цілого підводного всесвіту,” – подумав про себе, але в голос промовив далеко не те, про що твердив розум: – Киньте її у в’язницю, щоб і згадки про це дівчисько не було. Віра – хму, яка гидота мати таке ім’я. І що ж мій син знайшов у цій міс Страхопудині? Нічого, навчиться себе поводити, як треба, а не як заманеться. Де ж це відано, щоб коритися слову “кохання”. Що за маячня? – Повелитель бурчав собі під ніс, поки двоє воїнів-русалів взяли дівчину під руки та повели з королівських володінь, щоб назавжди прицькувати залізними холодними кайданами до кам’яних мурів темниці для осіб з особливою небезпекою. Здавалося, що на цьому й закінчилася розправа над непокорою і безглуздими стосунками простолюдинки та сина величного Посейдона. Він думав, що таким чином зміг позбавитися чимало негативних наслідків для свого народу, але сталося навпаки – натворив цим вчинком чимало лиха.
Усі, хто могли та хотіли взяти участь у переконаннях змогли це зробити, але як не намагалися обдурити Тесея, що ця дівчинка-селянка та ще й простолюдина його зрадила й одружилася з іншим. Казали чимало, що риби знають усе і немає їм сенсу пліткувати попусту. Говорили, як бачили на власні очі. Молодий царевич не повірив у сказане. Довго горював, очікуючи кохану біля місця зустрічей. Було навіть, що геть втратив надію й уже майже змирився з правдами та неправдами. Адже, якщо майже кожного дня чути про зраду, то рано чи пізно починаєш у неї вірити. І врешті, одного дня все ж знайшовся один русал, що не зміг стерпіти такої наруги над русаличем і розповів, що бачив, як топили юну красуню. Повідав, що забрали її у Посейдонове королівство. Тільки що сталося далі з душею дівчини він не знає, але більше її ніхто не бачив. Все, що знав, те й розказав, бо несила дивитися на муки Тесея. Занадто справедливий, щоб змовчати. Я його просила, як могла. Казала, що не потрібно встрягати у боротьбу батька з сином, бо лихо буде. Не захотів навіть слухати вмовлянь, от і поплатися найдорожчим – свободою. – Русалія взяла паузу. Продовження для неї найважче. На декілька хвилин прикрила обличчя руками, аби зібрати сили в кулак.
Любомир та Ліза не стали запитувати ні про що, щоб не зіпсувати настрою та не обірвати виклад на половині.
Русалка злегка змахнула невидиму сльозу з мокрого обличчя. Здихнула сполегка та, набравшись снаги, продовжує оповідь:
– Цих відомостей достатньо, щоб звинуватити батька у нечесності та несправедливості. Русалич не захотів з цим миритися і попрямував вирішувати відносин. У той час ним панувала злість, образа та ненависть до всього сущого. Не розумів та й не хотів цього робити, адже як можна про щось справедливе думати, якщо тебе зраджують найрідніші? Шаленів від люті. Стримуватися не мав намірів. Вирішив! Скаже Посейдонові в обличчя усе, що думає про цей вчинок. Байдуже, що буде далі, але такої наруги над собою він не потерпить. Не тої крові, щоб гратися в мовчанку та жити з ненавистю. “Не змириться! І на цьому крапка!” – дав сам собі слово. Бо ніколи не буде більше самим собою, якщо не докопається до правди.
– Де вона?! – увірвався ошелешений, злющий-презлющий Тесей. Зносив усе на своєму шляху. Відкрив двері зали з такою силою, що здавалося й завіси повідпадають і важкезна брама звалиться каменем.
– Сину, хто де? Ти про що? Я не розумію, про що ти запитуєш? Заспокойся та поясни, будь ласка, у чому справа? – батько очікував, що рано чи пізно Тесеєві розкажуть правду. Але не думав, що це станеться настільки швидко. Коли дізнається, хто ж видав таємницю, то мало не покажеться. Намагався не подавати знаку на лементування нащадка. Думав, що перебіситься та й усе на цьому. Вдавав, ніби нічого не трапилося, і навіть гадки не має, що ж відбулося і через що син такий скажений.
– Батьку, не клей із себе дурня! Я все знаю! – шаленів від злості. – Що ти зробив з Вірою? Тобі що взагалі байдуже на моє благополуччя та мої почуття?! – Тесей намагався пояснити, про що йде мова і таким чином дізнатися хоча б щось. Не мав намірів підкорятися Посейдонові й за будь-яку ціну хотів знати, що було зроблено з коханою.
Володар не бажав виправдовуватися, бо не звик прогинатися ні перед ким, тому відповів на всі питання сина жорстокою правдою та люттю. Ще тільки його ж щеня та його не повчало і не вказувало, що, як і з ким чинити. Повелитель води тут він, а не хтось інший і не дозволить, щоб ним керували. Якщо син наважився піти попри волю батька, то що ж тоді говорити про простих жителів цього царства. Буде так, як Володар скаже, на цьому всі розмови завершаться. Випалив, як кулі з автомата, усе, що вважав за потрібне:
– Вона тобі не пара. І я зробив усе, що від мене залежить, аби уберегти тебе та світ Океанії від загибелі. Чи ти мені царство хочеш знищити, через якесь там людське дівчисько? Вона ж навіть не русалка. Це дівча не нашого поля ягода. Зрозуміло! – жорстко та рішуче виклав усе як на духу.
– Від якої загибелі?! У тебе ілюзії! Що ти таке кажеш? Безглуздя… Я навіть здивований, звідки у голові такого величного Повелителя стільки сміття? – вирвалося з уст Тесея. Говорив не те, що потрібно, а те, що думав. Вперше, мабуть, не намагався підбирати тон та слова, щоб пояснити своє незадоволення. Казав, оскільки так мислив, і байдуже, що за це завжди слідує покарання. Набридло тримати планку королевича. Адже попри усе він ще й русал і має право на почуття та думки. Більше не бажає гребувати собою, заради статусу та вимог, бо так зобов’язує робити сімейна могутність. І нехай усі, кому потрібно, залишають те своє “треба, бо так правильно” при собі.
– Як ти розмовляєш з батьком, Володарем цього світу? Твій союз із простолюдиною – це загроза вторгнення людей в Океанію. Жоден Повелитель не дозволить собі поставити на кон весь всесвіт, навіть через сина. Ти! Ти одружишся із Фетідою, вихованкою покровительниці шлюбу! І на цьому крапка! А ні, то... – запнувся. Не вистачало слів, щоб описати шаленство, до якого доведений зухвалістю Тесея. Це, мабуть, був один із тих випадків, коли Посейдон кипів від злості й океани накривало штормом так, що жоден корабель не мав шансу на існування. Прокидалася ненависть до всього людського. Перші нотки жадання помсти розгоралися, як вогник у багатті.
– А якщо ні, то що ти мені зробиш?! Знищиш? Прикажеш варті зі мною щось вчинити?! Що саме, аж зацікавило! – ліз на ражон. – Я ніколи не зв’яжу своє життя із вихованкою цієї богині шлюбу Гери! Фу! Ще чого забажав! Нізащо! Не дочекаєшся! – скривився так, ніби з’їв лимон. – Поверни мені мою Віру!
– Ану цить! Ти стоїш та розмову ведеш з могутнім правителем світу води, Посейдоном, а не тільки з батьком. Жодна особина немає права нікчемно говорити про богів. Тесею, твої вибрики доводять мене до гріха. Припиняй уже цирк та займися кориснішими справами, а не розводиш недоречні теревені й дратуєш мене. Дивися, бо накличеш біду на свою голову, – попередив юного русала.
– Ой, Ваша богемна величносте, я не гідний бути Вашим сином. Тому приймаю рішення зректися Вас, щоб ніяким чином не осквернити своєю присутністю тризубця. О, наш величний Повелителю! – блазнює над батьком. Намагається якомога дужче роздратувати, щоб той, врешті, сказав, де ж Віра. Щоб дав можливість разом з дівчиною назавжди зникнути з цих володінь.
Посейдон теж не ликом шитий і добре розуміє, до чого син намагається його схилити. Кипить від люті:
– Замовкни прошу тебе, бо я за себе не відповідаю! Вона ув’язнена і ти ніколи більше з нею не зустрінешся! Ти візьмеш шлюб з Фетідою, хочеш того чи ті, а інакше... – ледь стримав себе, щоб не наговорити зайвого. Все ж піддався на провокацію сина та розповів, про місце перебування юнки.
– Що інакше? Виженеш мене із королівства води чи відправиш в ув’язнення?! Я в тобі не сумніваюся! Ти ж Повелитель Океанії і тобі байдуже до почуттів та думок інших. Це я відмовляюся від тебе! Мені не потрібен такий батько! Відмовляюся від престолу! І ніколи не одружуся із тією бридкою рибиною! Мені непотрібно нічогісінько без своєї коханої Віри! Ти, тату, тільки те й умієш, що руйнувати життя інших. Головне, щоб тобі було добре, то який же ти, в біса, могутній правитель? Ті, ким володіє ницість, злоба та егоїзм – ніколи не будуть величними! Ницість душі – це хвороба, яка пожирає Володарів. І тебе, мій батечку, не минула! Мені байдуже, що ти зробиш далі. Я сказав так, як відчуваю. Ніколи не хочу бути таким як ти. Бо мені соромно, що те “треба” стоїть вище над батьківськими почуттями! – Тесей випалив усе, що наболіло. Намагався хоч якось достукатися до холодного Посейдонового серця, але, на жаль, тверезий розум стояв непробивною стіною.
– Гаразд, ти зробив свій вибір. Я не маю бажання сперечатися, – суворо, але вже спокійно відповів батько. Наказав ув’язнити сина у темниці для особливих злочинців, бо якщо Володар не може керувати спадкоємцями, то як він буде робити це з іншими жителями свого повелительства. Після цього й послідували всілякі заборони та жорстокі вимоги.
Увели комендантську годину та заборонили спілкування з людьми у будь-якому форматі, окрім слуг, звичайно, адже їх уже давно не зараховують до лав людства. Поставили різні бар’єри із сил, що перешкоджають комунікації, щоб ніхто і не подумав піти на контакт із простолюдинами. Будь-які чаклування у нас заборонені, хоч можемо і зцілювати, тобто оживляти усе на ранніх термінах. Допоки у них не почнуть рости риб’ячі хвости, плавники та зябра. Ось так розплачуємося за вибір зроблений молодим царевичем. Іноді буває так, що за відверті почуття потрібно дорого заплатити. А кохання – це одна з найскладніших тем реалій всіх віків та народів.