Глава 6

Наступного дня, звісно, я нікуди не пішла, і через тиждень також. Усе ще вперто шукала інші варіанти. Я швидше не хотіла, ніж хотіла з ним працювати. Коли вже майже переконала себе в тому, що це погана ідея і я знайду щось інше, прийшли рахунки. Зрозуміла, що, можливо, і знайду роботу колись, але зараз мушу прийняти пропозицію. Тієї ж миті зателефонувала Леопольду й запитала, коли приступати до роботи.

– Ірен, я радий, що ти прийняла правильне рішення. Думаю, завтра можу почати вводити тебе в курс справи, – трохи помовчав, а потім додав: – Я думав, ти вже не зателефонуєш.

А далі – два місяці стажування, наполегливого навчання, ознайомлення з документами та обов’язками. Жахливо втомлювалася, а вільного часу зовсім не було, і, окрім Леопольда, я не бачила іншого світу. Навіть Яніна протестувала проти такого мого графіку, бо бачилися ми з нею справді дуже мало, зазвичай вихідні я проводила або відсипаючись, або вивчаючи графіки та іншу маячню, що стосувалася роботи.  

Але я зовсім не скаржилася на такий свій розпорядок. Спочатку було дуже важко, але потім усе стало буденним, звичним: кава, пробіжка до автобуса, бо звички все робити в останню мить я так і не позбулася, далі – купа роботи, бо завжди знаходилися якісь проблеми: то книги пошкоджені прийшли, і треба було негайно потурбуватися, щоб їх відправили назад та замінили на нові, то труднощі з виданнями. 

Загалом, я часто забувала про обід, але Леопольд ніколи не забував. Не важливо, наскільки багато роботи й проблем, він завжди змушував мене все залишити та йти на обід. Спочатку я ходила сама, а потім дедалі частіше він складав мені компанію. Ми ніколи за обідом не обговорювали робочі моменти. Це було ще одне табу, проте він багато розпитував про мої майбутні плани, про творчість, про написання книг, які вже давно покрилися павутинням десь у файлах ноутбука. А я просто щось мекала невпевнено та потуплювалася в тарілку з їжею, розуміючи десь у душі́, що всі мої юнацькі амбіції заросли та загули. Було прикро, та все ж намагалася переконати себе, що все не так погано. Я отримувала солідну зарплату, і це тільки стажувалася, а ще мала власний дах над головою та почала відкладати на власне авто. А головне, уже з наступного тижня закінчиться моє стажування і я буду повно цінним працівником. А це означало нормований робочий день: роботи менше, і часу, проведеного на роботі, – також. Принаймні ми так домовлялися з Леопольдом.