Глава 7

Робота над доповіддю була завершена. Сьогодні мала її здати Леопольду Андрійовичу. Я багато працювала, тому вірила у свої сили. 

На уроці ми продовжили розбирати «Майстра та Маргариту», викладач натхненно розповідав про події, а мені, як не дивно, було цікаво його слухати. Перечитуючи роман удома, я зрозуміла його приховані сенси, подвійне дно точно було в цій книзі. Виявляється, що все не так просто, як здавалося на перший погляд. 

Я підняла руку, щоб поставити запитання. – Ірино, ви хочете щось сказати? 

– Так, мені здається, що автор не пише все прямо. Тут багато прихованих підтекстів. Чому вони так сильно замасковані? Чому Булгаков не міг написати простіше, доступніше для читача? Для чого було так усе заплутувати та ускладнювати? 

– Дуже цікаве запитання, – зауважив учитель. – Справа в тому, – продовжив він, – що не завжди письменники могли відкрито виражати у творах свої думки та переконання. Були часи, коли все було набагато складніше, не про все можна було написати, багато тем було під забороною. Серед таких тем – кохання, релігія та політика. Тому багато авторів мусили хитрувати. 

– Для чого це комусь могло знадобитися? Адже ця книга нічого поганого в собі не має. 

– Бо вона, Ірино, могла спонукати людей боротися за своє право на вибір віри, на кохання. А боротьба – це спосіб самовираження, а самовираження – це вже особиста позиція, а не думка юрби, але політики хотіли, щоб ми жили в колективі, як отара овець, не маючи власної думки. 

– Не думала навіть, що все було так погано. Нам розповідають не таку історію. 

– Бо історія має різні сторони, залежить ще від того, хто її розповідає. 

Ця звичайна розмова на уроці літератури змусила мене замислитися над тим, як багато ми маємо та чому припиняємо цінувати те, що в нас уже є. 

Я перезирнулася з Яніною, в її очах було порозуміння і ще щось. Ми не перекинулися ні словом. 

Думаю, що з того дня ми всі почали дивитися на Леопольда Андрійовича іншими очима. Я стала ще більше поважати його, він виявився не просто прискіпливим викладачем, а ще й мудрою людиною, яка знає про що говорить. Мені подобалося на його уроках, а ще мені подобався він. 

Я посміхалася йому, коли зустрічала в коридорі. Він, напевно, вважав мене божевільною. 

Яніна інколи косилася на мене, можливо, щось підозрювала, а я просто не могла зізнатися. 

Ми так само ходили до школи, гуляли. Марк ще кілька разів намагався залицятися або просто поговорити, та що я могла йому сказати? Ну не подобався він мені! А потім Хана, щаслива як ніколи, сказала, що Марк покликав її в кіно. Я була щиро рада за неї. 

Єва наважилася пофарбувати кінчики волосся в рожевий. Думаю, батько був не в захваті, зате вона від щастя аж сяяла. 

Прийшов час складати іспити першого півріччя, довелося відкласти вечірки, навіть візити до «Тіффані», і взятися за підготовку. 

Час від часу ми займалися з Яніною або в мене, або в неї вдома. Сьогодні я запросила її до себе, ми зробили чаю та сіли за книги. Вирішили почати з літератури. 

– Слухай, ти скажеш мені, що між вами з Леопольдом Андрійовичем? – раптово запитала подруга. Я заклякла. 

– Що ти маєш на увазі? – запитала я, намагаючись не видати себе. 

– Ну, між вами точно хімія. Ти би бачила себе збоку на його уроках, – промовила Яніна. 

– Що ти таке мелеш? – я намагалася віджартуватися. – Я тиснути не буду, але ж ви в курсі, що це протизаконно? 

– Яно, не мели дурниць. Усе, займаймося, іспити на носі.