Глава 5

Наступного дня після уроків я вирішила піти в бібліотеку, щоб знайти Булгакова та освіжити в пам’яті колись прочитане. На диво, шкільна книгозбірня була досить великою, забитою джерелами знань і порожньою. Мене це влаштовувало. Я взяла потрібну книгу, відмітила її в бібліотекаря та сіла в дальньому куточку, щоб перечитати. 

Яким же було моє здивування, коли за стелажами з книгами я помітила викладача з літератури. Саме йому завдячую своїм візитом сьогодні сюди замість вафель у «Тіффані» з Яніною. 

– Добрий день, – привіталася я першою. Не хотіла показати себе ще й невихованою. 

– О, добрий день, ви доповідь готуєте? 

– Так, вирішила освіжити в пам’яті деякі епізоди, – промовила я гордо. 

– Ну що ж, це хороша ідея, – сказав учитель. – Зараз мало хто користується шкільною бібліотекою, адже весь навчальний матеріал можна знайти в інтернеті, як для учня, так і для вчителя. Приємно вас тут бачити. 

– Так, але я надаю перевагу паперовим книгам, адже електронні не мають сторінок, що шелестять при перегортанні, та не хрустять при відкритті. 

– Цілком з вами згоден. Що ж, бажаю вам успіху в написанні, радий буду прочитати вашу роботу, але наступного разу раджу вам уважніше слухати викладача. 

Я почервоніла від сорому, а ще почала злитися через те, що він таки не забув. 

Він розтягнув губи в посмішці. І продовжив щось шукати на полицях, а я втупила погляд у книгу та почала перечитувати один із розділів, роблячи при цьому нотатки в записнику. 

Час від часу я продовжувала поглядати на Леопольда. Обраний ним столик був з іншого боку кімнати. Не звертаючи ні на що уваги, той наполегливо працював над якоюсь товстою книгою. 

Не могла не зауважити, що наш викладач був дуже молодим. Напевно, наймолодшим в учительському колективі нашої школи. Згадалися слова когось із учнів, що це його перший рік у школі на цій посаді. 

А ще він був привабливим чоловіком, з кучерявим каштановим волоссям, зеленими очима та пухленькими чутливими губами. Час від часу поправляв окуляри. 

Я дивилася в його бік довше, ніж це вважалося б нормальним, а коли нарешті відвела погляд до книги, помітила, що він глянув сюди, і машинально підняла очі. Наші погляди зустрілися, і ми обоє опустили голови. Мені стало соромно, і, напевно, щоки, як завжди, почервоніли. 

Ще деякий час я посиділа в бібліотеці. Але майже без користі. Тоді зібралася додому, здавши книгу.