Розділ 6

Мік

— Ти так приємно пахнеш, — промурчала мені на вухо білявка так, що її губи мало не торкалися моєї шкіри.

Вона просто-таки висіла на мені, намагаючись тертися до мене усім своїм тілом. Ну що ж, я не проти… Особливо, коли вона така гарненька з ляльковим личком. Не скажу, що це саме мій типаж, але у мене було стільки різних дівчат: блондинки, брюнетки, руді… Була навіть кореянка. Правда, тільки на одну ніч.

— То що скажеш? – спитала вона, ледь дряпаючи нігтями мою шию.

Я хоч і обіймав її однією рукою за талію, насправді зовсім не слухав, що вона говорила. Мій погляд був зосереджений на хлопцях з команди, які обговорювали новий сезон Ла-Ліги. І з їхніх напружених виразів обличчя я розумів, що новини не з найкращих.

— Нагадай… — я повернув голову до дівчини. — Як тебе звати?

— Сара, — відповіла вона, ображено кліпаючи своїми блакитними очима.

— Так от, Саро, тобі варто знайти когось іншого на цю ніч. Вибач, але футбол мені важливіший.

Я відпустив її, а вона ледь похитнулася на своїх підборах. Махнувши їй рукою на прощання, я попрямував в задній кінець яхти, відчуваючи на собі її сердитий погляд.

— Що з лицями? — спитав я у команди.

Моя рука потягнулася до пляшки пива. Я схопив її, а тоді опустився вниз.

— Рада директорів прийняла рішення змінити спортивного директора, — відповів Габріель. — Вони хочуть взяти Серхіо.

— Це триндець! — буркнув Тарас, стискаючи руки перед собою. — Відчуваю, мене в цьому сезоні попруть з команди.

Він глянув на мене, ніби намагався знайти в моїх очах підтримку. Ми були єдиними українцями в команді. Пʼять років тому, коли мені тільки запропонували грати в Іспанії, я погодився та підписав контракт на два роки з не дуже популярною командою. Ми займали ледь не останні місця в Ла-Лізі, але в мене був потенціал, який помічали керівники інших команд. Згодом я перейшов в інший клуб, але пробув там всього один сезон. «Брава» була командою мрії, тому коли зі мною звʼязався менеджер, я без сумніву погодився доєднатися до клубу та підписав контракт на найближчих три роки. Два з них я вже відіграв. Ми не стали чемпіонами Ла-Ліги, але змогли потрапити на єврокубки, де показали себе на високому рівні. У нас був не тільки молодий сучасний склад. Ми мали високий потенціал та палку жагу до перемоги. Повільно, але впевнено ми наступали на пʼяти незмінним чемпіонським командам Мадриду та Барселони. Рада директорів бачила, що ми готові взяти титул цього року, тож без змін у команді не обійдеться.

— Серхіо захоче звільнити тренера, — додав Габріель, ковтаючи пиво. — Він завжди це робить. Команда програла — винен тренер.

— Не думаю, що вони звільнять Карлоса, — сказав я, насупившись. — Він хороший тренер.

— Він слабкий, — втрутився Арон. — Так, Карлос чудово навчив нас нападати та забивати голи, але усі знають, що наша команда програє в обороні.

— Ніко казав, що вони думають взяти Альваро Діаса, — повідомив Габріель, озирнувшись назад.

— Якщо це правда, то мене точно замінять, — Тарас схвильовано стиснув пальцями свої коліна.

— Годі тобі! – я похитав головою. — Нікого з команди не попруть. І не завжди те, що каже Ніко, — правда. Він капітан, а не спортивний директор.

— Я й так майже увесь минулий сезон провів на лаві запасних. Нікому не потрібен слабкий гравець.

Я видихнув і надпив трохи пива з пляшки. Тарас був чудовим гравцем. Після минулого сезону його назвали «суперзапасним». Але одинадцятка гравців була незмінною ось уже два роки.

— Може, досить про це? — зітхнув Арон. — Ми завжди говоримо про футбол. Навіть під час відпустки.

— А про що нам ще говорити? – всміхнувся Габріель.

Арон глянув кудись вбік і примружив очі. Вираз його обличчя з байдужого змінився на явно зацікавлений.

— Наприклад… – він присвиснув. – Про он ту гарячу штучку. Хто вона? Хтось узагалі знає її?

Я закотив очі, бо Арон був ще тим ловеласом. Хоча преса нарекла ним мене через мої часті появи на публіці з різними дівчатами. Але ніхто не знав, що не завжди це було насправді.

Суто з цікавості я прослідкував за ним поглядом. Можливо, у мені прокинувся азарт, бо підчепити когось, хто сподобався твоєму напарнику по команді — це найкращий спосіб задовольнити своє его.

Я не стримав своєї хитрої усмішки, але вона різко впала, коли я побачив ту, на кого в цей момент були спрямовані погляди усієї команди. Спочатку я подумав, що мені заклинило. Або я надто багато випив. Чи може, у мене галюцинації? Але ж ні! Неможливо було не впізнати в цій красивій розкішній дівчині у короткій білій сукні подружку моєї молодшої сестри.

— Якого… — я почав підводитися.

— Гей! — Арон схопив мене за руку, як тільки я зробив крок уперед. Він попереджувально глянув мене. — Я перший побачив її.

– Здається, вона уже зайнята, — весело прокоментував цю ситуацію Габріель.

Але мені було все одно на Арона, що відверто починав злитися. Так само я чхати хотів на Ніко та інших членів команди, що витріщалися на неї. Я просто не міг ніяк збагнути, що вона, чорт забирай, робить тут?!

Я відмахнувся від Арона та почав швидко іти вперед. Дивна злість зʼявилася у грудях. Я сильно стиснув щелепи, відчуваючи, що от-от зірвуся. Неса стояла спиною до мене і була зайнята тим, що активно розмовляла з Ніколасом. І мене це, бляха, ще більше розлютило. З жодним іншим гравцем з усіх команд, в яких мені доводилося грати, я не відчував такої конкуренції, як з Ніко. Він був капітаном, який ставив себе вище за інших. Він так само був нападником, який часто проявляв себе краще за мене. А ще, як тільки я потрапив до команди, він одразу ж дав зрозуміти, що мені тут не місце. В цьому сезоні наша конкуренція загострилася. Ніко боїться, що я заберу його місце капітана, а я присягнувся зробити це, щоб нарешті взути його.

Тільки зараз, схоже, між нами зʼявився не тільки футбол…

Її тихий сміх пробився крізь череп у самісіньку кору мозку. В скронях почало пульсувати, груди сильно здіймалися від гніву. Я спіймав дівчину за руку та розвернув її обличчям до себе. Вона здивовано ахнула від несподіванки, а карі очі Неси розширилися.

— Що ти тут, бляха, забула? — роздратовано спитав я.

Її густі темні брови зійшлися. Щоки надулися так, ніби вона образилася. Інеса спробувала вирвати свою руку, але я ще міцніше стиснув її.

— А тобі яке до того діло? — огризнулася дівчина. — Мене запросили!

— Хто? — мало не закричав я. — Хто тебе запросив?

Я з очікуванням дивився на неї, а вона вперто мовчала. Це починало відверто дратувати мене. Не памʼятаю, коли востаннє взагалі так гнівався.

— А що взагалі відбувається? — голос Ніколаса відірвав нас від мовчазної боротьби очима.

За нами усі спостерігали, і більшість банально не могла зрозуміти про що ми говорили. Лише Тарас, очевидно, розумів українську. Але усім стало ясно, що ми з Несою дуже добре знайомі.

Я не хотів розбиратися з нею на очах усієї команди, тому потягнув її в кінець яхти, де тепер уже не було нікого. Неса, на диво, не пручалася. Вона слухняно йшла за мною на своїх високих підборах. Озирнувшись, я кинув на неї роздратований погляд, а тоді мої очі опустилися на наші зʼєднані руки. Чорт… Я не міг позбутися дивного приємного відчуття її ніжної шкіри. За цих пʼять років я ніколи й не згадував про ту помилкову ніч, яку ми колись провели разом. Я був достатньо пʼяним і не міг тверезо мислити. Це сталося випадково. Але я не очікував, що Неса через стільки часу зʼявиться і почне виносити мені мозок.

Я відпустив її руку та уважно подивився на дівчину, схрестивши руки на грудях. Вона відступила, спираючись попереком до поручнів борта.

— Ну? — не витримав я. – Чекаю пояснень.

— Не буду я тобі нічого пояснювати, — пробурмотіла вона.

Інеса відвернула голову вбік. Морський вітер підхопив кучеряве пасмо її темного волосся. Вона підняла руку та швидко заправила його собі за вухо.

— Ти незрозуміло яким узагалі чином потрапила на приватну вечірку футбольної команди. Сюди просто так неможливо потрапити!

— Гаразд, – видихнула вона та закотила очі. – На фестивалі ми познайомилися з Ніколасом. Ліза розговорилася з ним, і вийшло так, що він дізнався, що вона твоя сестра. Ніко зрадів цьому і запросив нас на цю вечірку. Ми знали, що ти тут будеш, тому й погодилися.

— І? — спитав я, схиливши голову вбік.

– Що «і»? – Неса насупилася ще дужче.

— Де Ліза? Де твій хлопець? Випадково випали за борт?

Вона знову закотила очі, не оцінивши мій сарказм.

— Лізі стало погано. Вона відійшла подихати, а Тимур пішов з нею, щоб не залишати її наодинці. Я тим часом уже піднялася на яхту. І як тільки Ніко ступив на борт, яхта відчалила. Ліза і Тимур уже не встигли б піднятися, тому… — Інеса знизала плечима. — Я залишилася тут, а вони повернулися додому.

Якби я був останнім дурнем, то міг би в це повірити. Але я, на щастя, не настільки тупий. Узагалі вся ця ситуація з Лізою та Тимуром здавалася мені підозрілою. Це я вже мовчу про те, що Ніколас ніколи б не запросив на вечірку моїх родичів. Очевидно, що Неса брехала мені просто в обличчя. Але навіщо?

— І тобі все одно? – поцікавився я.

— Про що ти?

— Твій хлопець більше часу проводить з твоєю подругою, аніж з тобою.

Вона помітно напружилася, хоча й намагалася це приховати.

— Не бачу в цьому нічого поганого. Вони добре спілкуються. Я рада, що у мого хлопця і моєї подруги хороші стосунки.

— У ліжку вони теж так добре спілкуються?

Інеса мало рота не відкрила від здивування. Її очі мало на лоба не полізли.

— Як ти можеш так говорити? Вона твоя сестра! — дорікнула дівчина.

— Я говорю те, що бачу. Ніякий хлопець не залишив би свою дівчину в компанії відомих футболістів, де кожен другий шукає собі розвагу на ніч. Хіба що він ідіот.

— А ти, мабуть, з тих других! — Інеса подарувала мені нещиру посмішку. — Думаю, тобі варто приділити увагу тій білявці, яка нещодавно висіла на твоїй шиї. Не варто даремно витрачати час на мене. Пояснювати мені більше нічого, а спати з тобою я не збираюся.

Вона відвела погляд і трохи опустила голову вниз, щоб приховати те, як почервоніли її щоки. Я ледве стримався, щоб не усміхнутися.

— А ти ревнуєш? – вирішив трохи познущатися.

— Ще чого? – фиркнула вона. — Тільки у твоїх мріях.

— Серйозно, Нес… Ти знаєш усе, що пишуть в ЗМІ про моє особисте життя. Не думаю, що тобі випадково потрапляють на очі статті про мене. Отже, ти цікавишся цим. Невже тобі аж так подобається слідкувати за мною?

Вона скептично глянула на мене, піднявши одну брову. Її погляд швидко пройшовся моїм тілом, а дивилася вона так знуджено, ніби мій вигляд її зовсім не вражав.

— У тебе абсолютно нецікаве життя, щоб я витрачала свій час на те, аби дізнатися, з якою черговою акторкою чи моделлю тебе спіймали камери. Але, аналізуючи останні фото, які мені доводилося бачити, то в тебе значно погіршився смак. Хоча… — Інеса постукала пальцем по своєму підборідді. — Проблема не в дівчатах, а в тобі. Усі знають про твою репутацію, та продовжують вестися на твій шарм, сподіваючись стати «тією самою». Але ти не з тих, кому потрібна «та сама». Тобі набагато зручніше знайти когось на одну ніч або завести короткочасні стосунки для підігріву цікавості до своєї персони. Тебе вважають ледь не секс-символом команди, але є люди, які думають по-іншому. Ти легковажний, несерйозний, самозакоханий та занадто впевнений у собі. Ти не той футболіст, що визначається своєю хорошою грою на полі. Ти… Ти просто зірка, яку тримають у команді для піару. От і все!

Щось неприємно вкололо мене десь у грудях, але я намагався не показувати цього.

— І хто ж так думає? — спитав я, здійнявши голову вище.

Деякий час Інеса мовчки дивилася на мене так, ніби намагалася зрозуміти, чи зачепили мене її слова. Я посміхнувся, намагаючись приховати справжні емоції.

— Я, — тихо відповіла вона.

І від цього чомусь стало ще більше неприємно. Дівчина востаннє глянула на мене, а тоді розвернулася, щоб піти.

— Тобі тут не місце! — крикнув їй спину.

Можливо, це було по-дитячому, але мені хотілося відповісти Несі тим самим. Вона на мить зупинилася, а тоді, навіть не озирнувшись, підняла праву руку та показала мені середній палець.

Я істерично засміявся і втомлено долонями потер своє обличчя. Навіщо тільки вона звалилася мені на голову?