Розділ 5

— Мені подобаються твої сережки.

— О… — я автоматично спіймала пальцями мочки своїх вух, на яких красувалися прикраси у вигляді півмісяця. — Гм, дякую.

— Ще коктейлю? — Поль зацікавлено підняв одну брову.

— М-м-м, не відмовлюся, — сказала я.

Насправді я не планувала цього вечора знайомитися з кимось, але це сталося само собою. Мік чомусь відмовився їхати з нами на вечірку. Лізу це тільки потішило, адже у неї зʼявилася можливість побути з Тімом наодинці. Я ж знайшла собі компанію на сайті знайомств. Хоч на фестивалі було достатньо багато людей, я все одно вирішила перестрахуватися і поспілкуватися спочатку онлайн. Відверто кажучи, у листуванні Поль мені подобався більше. Він махнув рукою бармену, а коли той нахилився, то прошепотів йому щось на вухо. Я увесь час натягнуто усміхалася, вдаючи, що мені не нудно поряд з цим хлопцем. Його жовта у червоні смужки сорочка помітно відрізнялася серед інших. Не скажу, що це було жахливо, але… Я почувалася найгіршим варіантом, що не заслуговує на когось більш… кращого.

— Ем… — Поль показав на термінал у руках бармена. — За твій коктейль.

— Ох, звісно!

Я тихо засміялася і простягнула свій телефон до термінала, щоб провести оплату.

— Я вже оплатив твій попередній напій, — пояснив хлопець. — Це було за знайомство.

— Дякую, — стримано сказала я. — То чим ти займаєшся?

Я притягнула коктейль до себе та надпила трохи напою через соломинку. Тут було гучно, звідусіль лунала музика, а натовп постійно штовхався. Хлопець нахилився ближче до мене, щоб я могла почути його відповідь. Насправді в цьому не було потреби, а його близькість лише напружувала мене.

— Я працюю в місцевому готелі на рецепції, — відповів він.

— А хіба у твоїй анкеті не писало, що ти підприємець? — спитала я, примруживши очі.

— Ну… — Поль криво всміхнувся. — Не завжди те, що пишуть в анкетах, — правда.

Мої брови злетіли вверх, і я знову надпила коктейль. Можливо, це звучатиме трохи наївно, але я не очікувала такого відвертого обману одразу ж.

— Багато, мабуть, зараз туристів, – вирішила перевести тему.

— Так, справді, — погодився хлопець. — А ти як довго плануєш тут бути?

— Кілька тижнів, – відповіла я та знизила плечима. — Не знаю поки.

Попри всю абсурдність цієї ситуації, я все одно хотіла залишитися тут надовше. Моя потреба у відпочинку виявилася життєво необхідною. Я покрутила полуничку, що плавала у коктейлі, а тоді втомлено зітхнула. Моє одноманітне життя поступово починає заганяти мене в депресію. А ще ці всі невдалі побачення та знайомства.

— Як щодо танців? — поцікавився Поль.

Я озирнулася на танцювальний майданчик, де люди невимушено стрибали та вигиналися під звуки запальної музики. Я любила танцювати, хоча і давно вже не була на вечірках.

— Можна, — погодилася я з усмішкою.

Я швидко допила свій коктейль, а коли злазила з барного стільця, то випадково штовхнула хлопця, що сидів поруч. Він насуплено глянув на мене своїми темними очима. Його волосся було сховане у кепці, тож я помітила лише цей невдоволений погляд і густі темні брови.

— Вибачте, — ніяково перепросила іспанською.

Його погляд став мʼякшим і більш зацікавленим. Він провів мене своїми очима, коли я змішалася з натовпом. Людей було багато, але смугасту сорочку Поля я впізнала одразу ж. Він схопив мене за руки та почав кружляти в запальному танці. Я не була скромненькою і зазвичай поводилася розкуто, але це близьке тертя було занадто навіть для мене. Я намагалася рухатися в такт музиці тоді, коли Поль буквально терся об мене усіма частинами свого тіла.

Увесь цей час з мого обличчя не зникала натягнута усмішка. Я намагалася не зважати на його дивні рухи. Це ж нічого, що руки хлопця інколи торкаються моїх сідниць? Ми ж просто танцюємо і… Але коли його руки стиснули мої стегна, і він притиснув мене до себе так, що я своїм задом відчула дещо тверде, мені раптом стало не дуже комфортно. Можливо, не в цей момент і не з цим хлопцем…

— Ох, я… — я поспіхом вибралася з його обіймів. — Відійду на хвилинку.

Я зникла з натовпу так швидко, як і зʼявилася у ньому. Ноги повели мене в тихе спокійне місце, де я сховалася на деякий час. Тут майже не було людей, а музика не здавалася вже такою гучною. Я заплющила очі та відкинула своє волосся з плечей. Зробила декілька глибоких вдихів через ніс. Може, це не так вже і погано? Принаймні я все ще збуджую чоловіків, навіть якщо це такий милий на перший погляд хлопець як Поль. Я прочистила горло, обдумуючи свої подальші дії. Нічого ж не станеться, якщо ми трохи розважимося? Хіба не для цього я сюди приїхала?

Але коли я повернулася, то застала Поля за дуже пристрасним поцілунком з якоюсь кучерявою брюнеткою. Ох, ну гаразд… Я не дуже й засмутилася, чесно. Хоча… Кого я обманюю? Прикро, що мені, як виявилося, можна так швидко знайти заміну.

Я повернулася до бару та замовила собі ще один коктейль. Місце моє вже було зайняте, але мені вдалося втиснутися в невеличкий проміжок між двома стільцями. І поки я чекала на свій коктейль, то озиралася довкола в пошуках знайомих облич. Але ні Лізи, ні Тимура не було поряд. Я навіть не знала, куди вони зникли.

— Нервуєте? — почула поряд чоловічий голос.

— Що? — розгубилася я.

Мій погляд зустрівся з уже знайомими темними очима. Я навіть не думала, що той хлопець досі сидітиме тут. Він кивнув головою на мої пальці, що вистукували ритм на барній стійці.

— О! Ні, – заперечливо похитала головою та натягнуто усміхнулася. — Просто трохи нудьгую.

— Куди дівся ваш кавалер?

Я закотила очі та зітхнула.

— Він не зовсім мій кавалер. Узагалі я прийшла сюди з подругою та другом. Але вони кудись зникли, тож… Поль тимчасово склав мені компанію.

Я не хотіла зізнаватися, що завчасно познайомилася з ним у Тіндері за декілька годин до початку фестивалю. Хай там як, але Поль уже знайшов собі нову розвагу.

— У вас хороша іспанська, — зауважив хлопець.

— Так. Моя мама колись сказала мені, що мій батько чи то мексиканець, чи то аргентинець. Може, навіть португалець? І в підлітковому віці я вирішила вивчити іспанську, щоб колись зустрітися з ним.

— Усе можливо.

Я тихо засміялася, адже в моїй ситуації зустріч з батьком точно не була можливою.

— Навіть моя мама не знає, від кого завагітніла, — пробурмотіла я, — тому не думаю, що я коли-небудь зустріну свого тата.

— Життя інколи непередбачуване.

— О так!

Я потягнулася до свого коктейлю та зробила декілька великих ковтків алкоголю. Це був вже третій мій коктейль, і я відчувала, що починаю злегка пʼяніти.

— Я, до речі, Ніколас, — представився хлопець і простягнув мені свою руку.

— Неса, – сказала я та потиснула його долоню.

На дотик вона виявилася приємною. Та і цей хлопець здався мені досить хорошим. Це я вже мовчу про привабливі риси обличчя.

— Тут… — він озирнувся довкола. — Тут неподалік відбувається одна приватна вечірка. Не хочеш піти зі мною?

Я відкрила рота від здивування. Запрошення було заманливим, але я ще недостатньо довіряла цьому Ніколасу, щоб погодитися піти з ним кудись.

— Повір, там явно цікавіше, аніж тут, – додав хлопець. — І не хвилюйся, тебе ніхто не скривдить. До того ж там є дівчата.

Я завагалася, але він говорив так переконливо. Зробила ще декілька ковтків алкоголю, а тоді знову озирнулась довкола. Ліза і Тім, очевидно, ще нескоро зʼявляться. Вони скористаються можливістю залишитися удвох на повну. А я увесь час нудьгуватиму тут наодинці. Звісно, мені цього не хотілося.

— Хіба якщо ненадовго, — сказала я.

Ніколас, як виявилося, ходив дуже швидкою ходою. Я намагалася не відставати від нього, але це було майже неможливо. Краєм ока оглянула його з ніг до голови. Він був у кепці, джинсах і спортивній кофті, що буквально висіла на ньому. Вигляд у нього був не зовсім довірливий. Але чому я погодилася піти з ним? Мабуть, це той алкоголь так на мене вплинув.

— Якщо там вечірка крутіша, то що ти робив на фестивалі? — поцікавилася я.

— Мав дещо забрати, — неохоче відповів він.

— Ем… А куди ми взагалі йдемо?

Я починала нервувати, бо ми вже достатньо віддалилися від фестивалю. Морський прохолодний вітер підказав, що ми близько біля моря. Раптом почулася музика, і щоразу вона ставала гучнішою.

Ми опинилися на стоянці яхт і катерів. Ніколас продовжував іти вперед аж в кінець стоянки. Мої очі розширилися, коли я побачила яскраві ліхтарі та натовп на одній з яхт. Не дивно, що хлопець попрямував просто туди. Я стягнула свою білу сукню вниз, відчуваючи, як починають тремтіти мої коліна. Але втікати не було куди та й повертатися мені не хотілося. Ця вечірка на яхті вже починала мені подобатися більше.

Я не заперечувала, коли Ніколас допоміг мені залізти на яхту.

— Ніко, нарешті ти повернувся! — почула я голос якогось хлопця.

— Калеро, де тебе, бляха, носить? — роздратовано спитав інший. — Ми вже давно мали відчалити.

— Спокійно! – сказав той, знімаючи спочатку свою спортивну кофту, а тоді кепку. — Усе під контролем.

Я помітила, що його темне волосся було коротко підстрижене. І коли він глянув на мене, то всередині зʼявився спалах упізнання. Я перевела погляд убік і мої очі ще більше розширилися. Господи! Це ж… Мігель Фернандес, Тоні Хосе Гарсія і Ніко Калеро…

Я відступила, важко ковтаючи слину. Мої очі бігали туди-сюди, від одного до іншого хлопця. І раптом почувся знайомий сміх, який би я впізнала з тисячі. Звісно, це Мік! Тут, бляха, вся футбольна команда! Я вже було хотіла розвернутися і втекти геть, але яхта раптом рушила з місця. Ох, чорт! Здається, я влипла...