Розділ 4

Слова Міка не вилітали з моєї голови. Усю дорогу я дивилася у вікно автомобіля та думала про нашу ранкову сутичку. Чому він узагалі подумав, що я планую йому мстити? Можливо, ми з Тимуром недостатньо переконливі? Я повернула голову до хлопця, що сидів поруч зі мною, але на достатній відстані. Ліза тим часом сиділа спереду, а Мік був за кермом своєї крутої тачки. Звісно! Звісно, у нього цей блискучий сірий Lamborghini, який я могла бачити лише на картинках в інтернеті.

Я помітила, що хлопець періодично спостерігав за мною. Я не знала, чи це буде доречно, але вирішила зробити перший хід у грі та потягнулася рукою до Тимура. Обережно поклала свою руку на його коліна. Хлопець косо подивився на мене, а я непомітно кивнула головою в бік Міка, натякаючи, що той спостерігає за нами.

На щастя, довго це не тривало, бо приблизно за десять хвилин автомобіль зупинився на найближчій до пляжу стоянці.

Я вибралася з автомобіля, поправляючи на плечі свою вʼязану торбинку, в яку кинула сонцезахисний крем та рушник. На мені була прозора туніка білого кольору, під якою ховався помаранчевий купальник. Сонце уже починало підпікати, хоча ми виїхали з самого ранку.

— Хто хоче піти за морозивом? — голосно спитала Ліза.

Коли я озирнулася на неї, то помітила, що вона стояла поряд з Тимуром. Мені чомусь стало так гаряче, що я й не проти була охолодитися. Я відкрила рота, щоб погодитися піти в магазин, як Ліза витріщилася на мене, кидаючи мовчазні натяки.

— О… Ні, – відмовила я. — Думаю, ні. Я… Я краще піду на пляж.

— Чудово! — Ліза сплеснула в долоні. — Тоді ми з Тимуром підемо за морозивом, а ви тим часом знайдете нам місце на пляжі. Домовилися?

Ми з Міком переглянулися. Очевидно, що ні йому, ні тим більше мені не хотілося перебувати в компанії одне одного, але жоден з нас не захотів сперечатися з Лізою. Вона навіть не дочекалася нашої відповіді, бо швидко розвернулася та попрямувала до магазину. Тім, ясна річ, побіг за нею.

Мені нічого не залишалося, як іти вперед, ігноруючи Міка, що плентався поруч. Ми йшли мовчки. Я не хотіла починати розмову з ним, а хлопець так само не був зацікавлений у спілкуванні зі мною.

Пляж завиднівся на горизонті, але коли ми підійшли ближче, то я помітила, що він був поділений на умовні дві частини. Я приклала долоню до свого чола та примружила очі, озираючись довкола.

— Думаю, нам краще піти туди, де менше людей, — сказала я до Міка уперше після нашої ранкової розмови. — Усе-таки ти зірка. Тебе можуть впізнати.

Я не хотіла, щоб це звучало так саркастично, але вже як вийшло. Мік криво посміхнувся, поправляючи на носі протисонцеві окуляри. Він мовчки кивнув головою, погоджуючись зі мною.

У цих сандалях було важко йти по піску, але я поки не наважувалася їх зняти.

— Як це? — вирішила поцікавитися я. – Коли тебе усюди впізнають, просять фото чи автограф?

— Виснажливо, — відповів Мік спокійно.

— До твоєї персони, мабуть, найбільше уваги з усієї команди.

— Як багато ти знаєш про мою команду?

Я знизала плечима, проводячи поглядом чисте блакитне море. Глибоко вдихнула солоне морське повітря, відчуваючи всередині дивний спокій.

— Насправді не дуже, — відповіла я. — Про твої стосунки з командою не так багато інформації, як про твоє особисте життя. Я так і не зрозуміла причину розставання з Алісією Морено. Хоча… Я здогадуюся.

— Та невже?

— Угу. Шість місяців.

– Що? — розгублено спитав хлопець.

— Ти не зустрічався з жодною дівчиною більш як шість місяців, — пояснила я. — Думаю, це твій максимум. А потім вони тобі набридають, і ти одразу ж знаходиш іншу. Хіба це не так?

Мік нічого не відповів. Він лише задумано понурив голову вниз, зосереджуючи увагу на стопах, що занурювалися у пісок.

— Як щодо тебе? — раптом спитав хлопець.

— У якому сенсі?

— Шість місяців. Хіба не стільки ти разом зі своїм хлопцем?

— О-о-о… Ем, так. Але...

— Але? — Мік зацікавлено повернув голову в мій бік.

— Я не знаю, як довго ще ми будемо разом. Ні, він хороший. Тимур надзвичайний, правда. Він добрий, чуйний, розумний, завжди підтримає та прийде на допомогу, якщо потрібно.

— Звучить нудно.

Я зітхнула та закотила очі. Помітила, що Мік трохи скривився. Йому не подобався Тім — це точно. І це було проблемою, адже на прохання Лізи я мала б переконати його, що Тимур хороший. Але це було надскладним завданням, враховуючи, що неприязнь Міка до Тимура могла бути через мене. Ні, звісно, я не вважала себе центром усієї цієї історії, але не могла ніяк позбутися відчуття, що щось змінилося. Рівно з того моменту, як ми зустрілися через пʼять років, і Мік побачив мене з хлопцем.

— Зате спокійно, — прошепотіла я. — Не люблю ті… американські гойдалки в стосунках.

Ми доволі швидко знайшли для себе вдале місце якомога далі від інших людей. Я розстелила на пісок рушник і трохи невпевнено почала стягувати з себе туніку. У мене не було ні найменшого бажання роздягатися перед Міком, але особливо вибору не залишалося. Я озирнулася назад, сподіваючись побачити Лізу та Тимура, але їх і близько не було. Я зітхнула, понурила голову вниз і роздягнулася, залишаючись лише в купальнику.

Мені навіть не варто було дивитися в бік хлопця, бо я знала, що він спостерігав за мною. Не те щоб я соромилася своєї фігури. Я просто почувалася ніяково перед ним. Особливо, якщо враховувати той не зовсім приємний інцидент пʼятирічної давності.

Я сіла на рушник, повністю ігноруючи присутність Міка. Краєм ока помітила, що він так само зняв свою футболку. І хоч він сьогодні вранці ощасливив мене своїм напівголим виглядом, я не могла не помітити, як блищала та переливалася його шкіра на сонці. Це було так вражаюче, що у мене аж коліна затрусилися.

Коли він спіймав мій погляд, я різко відвернулася. Почула, як він тихо хмикнув, наче знав, що я витріщилася на нього. Мої щоки чомусь сильно почервоніли. Я насупилася та витягнула зі своєї торбинки сонцезахисний крем. Почала швидко наносити його на шкіру ніг масажними рухами.

— Я плавати! — сказав Мік, проходячи повз. Він озирнувся на мене та підняв одну брову. — Ти йдеш?

Я заперечливо похитала головою. Ще бракувало купатися з ним у морі, наче ми були друзями. Але ми не друзі, і ніколи ними не станемо.

— Потім, – тихо пробурмотіла я. — Зачекаю ще на Тимура.

— Як знаєш!

Мік кинув швидкий погляд на мої ноги, які я продовжувала масажувати руками, а тоді просто-таки побіг до моря. Я зітхнула, дивлячись йому в спину. Його засмагла шкіра виблискувала на сонці, а легкі тіні виділяли контури усіх мʼязів. За цей час він явно встиг підтягнутися та підкачатися в усіх потрібних місцях. Я прослідкувала поглядом за тим, як його тіло занурилося під воду. Згодом він виплив трохи далі.

Його світле волосся віддавало золотим відтінком на сонці, а вуста хлопця розтягнулися в такій широкій усмішці, що я не стримала свого тихого зітхання. Ну чому він усе ще був аж таким красивим?

Я застогнала і впала спиною на рушник. Своєю зовнішністю Мік вигравав у всіх сенсах цього слова. Він отримував найбільше уваги від преси, фанів та й узагалі в соцмережах. Усі в інтернеті лише й говорили про те, який він красивий, сексуальний та привабливий. І, звісно, велика увага приділялася його особистому життю. За усім цим ховалися справді важливі речі. Мік був талановитим нападником. Мабуть, одним з найсильніших страйкерів в історії його команди, адже у минулому сезоні він побив рекорд за кількістю забитих голів у ворота суперників. Але за красивим лицем ніхто майже не помічав його як хорошого гравця.

Я заплющила очі, дозволяючи промінчикам сонця лоскотати моє обличчя та тіло. Я обожнювала спеку. Мені подобалося засмагати, плавати, ніжитися на сонечку. Але моє життя було надто нудним, щоб часто дозволяти собі таку розкіш.

— Щось довго вони купують те морозиво, — почула над собою голос Міка.

Я розплющила очі, зауважуючи хлопця. Він заступив собою сонце, впершись руками в боки. На мить я замилувалася його вологим волоссям і краплями солоного моря, що стікали вниз по його шкірі. Але я одразу ж похитала головою, щоб відігнати ці думки.

— Може, вони вирішили прогулятися, — припустила я, підіймаючись на ліктях.

— Це дивно, – задумано пробурмотів хлопець.

— Чому це? У них дуже хороші близькі стосунки.

– Настільки близькі, що твій хлопець залишив тебе тут з очевидно кращим і перспективнішим варіантом?

Я відкрила рота від здивування, а мої очі розширилися. Мік тим часом подарував мені самовдоволену зухвалу посмішку.

— Щ-щ-що? – розгублено спитала я. — Це ти себе вважаєш кращим і перспективнішим варіантом?

— Це ж очевидно, – Мік закотив очі.

Він схрестив руки на грудях, а я зі всіх сил намагалася не витріщатися на те, як напружилися його біцепси.

— Тобі не казали, що ти занадто самозакоханий? – буркнула я та насупилася. — Можливо, Тимур не так успішний і привабливий, але у нього є те, чого бракує тобі. Він хороший та вихований, а ще з ним комфортно і спокійно. Йому можна довіряти. І я впевнена, що він не кине мене і не розібʼє мені серце.

— Думаю, ти ідеалізуєш його, – підсумував Мік. — Не впевнений, що тебе цікавить моя думка, але змушений сказати, що цей хлопець не підходить тобі.

— Так, — погодилася я, даруючи йому свою фальшиву посмішку, — мене справді не цікавить твоя думка.

Хлопець обійшов мене, щоб сісти на свій рушник. Я провела його своїм дещо суворим поглядом. Яке йому діло до мого особистого життя?

— Подумай про це, Нес! — додав він, опускаючись на свій рушник.

Усередині все завмерло. Він не називав мене так відтоді, як кинув тієї ночі. Серце в грудях забилося швидше, у роті раптом стало надто сухо.

— Не називай мене так! — обурилася я, сердито стискаючи долоні в кулаки. — І чому це тебе так тривожить моє особисте життя?

— Я просто… – Мік насупив свої брови й глянув на мене. – Турбуюся про тебе.

– Забагато уваги до моєї персони від такої… зірки! — роздратовано буркнула я.

І в цей момент неподалік почувся знайомий сміх. Я озирнулася та побачила Лізу, що йшла поруч з Тимуром і сміялася з його жартів. Чесно кажучи, жартував він завжди невдало, але їй це, схоже, подобалося. Краєм ока помітила, як Мік примружив очі, підозріло спостерігаючи за ними. Цей хлопець точно не тупий і може щось запідозрити. Тому я крикнула їм, що ми тут і помахала рукою, привертаючи їхню увагу до нас.

— Вибачте, ми трохи затрималися, – сказала Ліза, коли підійшла ближче. — Ми помітили, що на сусідній вулиці відбувається якийсь захід. Як виявилося, там проходить безплатний фестиваль. А увечері буде вечірка з найвідомішим ді-джеєм Іспанії. Я тут подумала. Може, сходимо усі разом?

Я намагалася усміхатися, хоча ця ідея мені не дуже подобалася. Розвиток подій був надто очевидним. Ймовірно, Мік знайде собі забавку на ніч. Ліза та Тимур скористаються можливістю та розважатимуться удвох, а я…

— Вау-у-у, — натягнуто протягнула, вдаючи захват. — Це чудова ідея!

Але в цьому таки був плюс. Можливо, мені вдасться з кимось познайомитися? Т-а-а-к… Гадаю, час відкривати Тіндер.