Розділ 3

— Ох, це Мік приїхав! – з усмішкою сказала Анжела Вікторівна. — Я зустріну його.

Вона підвелася, обійшла стіл і попрямувала до підʼїзної доріжки. Моє тіло напружилося ще дужче, серце в грудях прискорено калатало. Я відвернула голову вбік і підняла погляд вверх, удаючи, що розглядаю сутінкове небо. Від хвилювання мені чомусь стало гаряче. Я видихнула та знервовано відкинула своє волосся на один бік. Почала схвильовано терти шию, наївно сподіваючись, що це хоч якось заспокоїть. Тихий жіночий сміх привернув мою увагу. А слідом за ним почувся знайомий голос, від якого на моїй шкірі виступили сирітки. Отже, вони наближаються…

— Хто це тут у нас такий? – радісно заговорила Ліза. — Чекай-чекай! Не наближайся, бо мене аж засліпило від твого зіркового сяйва.

— А ти так і залишалися маленькою скалкою в дупі, — сказав він жартома достатньо голосно.

— Засранець! – обурилася дівчина та засміялася.

Я продовжувала сидіти з відвернутою в протилежний бік головою. Як зрозуміла, Ліза підвелася, щоб обійнятися зі своїм братом. Я глибоко вдихнула через ніс, а тоді непомітно видихнула через рот. Усе це було надто бентежно. Моя нога здригалася, відбиваючи ступнею ритм.

— Тату, — звернувся Мік до свого батька.

— Вітаю, синку! – сказав той.

Я наказувала собі не дивитися, але злегка повернула голову та краєм ока помітила, що вони обійнялися. Я знала, що це не був його рідний батько. Матір Міка вийшла заміж за Руслана Романовського уже з шестирічним сином. У самого чоловіка на той час була трирічна донька Ліза. Згодом після одруження у них народилися двійнята — Макс і Арсен. Але для Міка, мабуть, Руслан Сергійович став справжнім батьком. Він навіть узяв його прізвище. Я різко відвела погляд, коли вони почали відсторонюватися одне від одного.

Хвилювання щосекунди збільшувалося. Я поклала руки на свої коліна та стиснула їх так сильно, що кісточки мало не побіліли. Я понурила голову вниз, відчуваючи на собі його погляд.

Він дивиться на мене. Він точно дивиться!

— А це… — його голос звучав трохи розгублено.

— О, це ж Інеса! — сказала Ліза, привертаючи увагу всіх присутніх до мене. — Моя найліпша подруга. Ти ж памʼятаєш Інесу?

Я розуміла, що усі чекають від мене якогось привітання чи бодай чогось. Але у мене наче кістка застрягла в горлі. Я не те що говорити, я подивитися на нього не могла! Боялася, що як тільки гляну йому в очі, то моє крихке серце розірветься на маленькі частинки.

— Так, щось таке пригадую, – пробурмотів він.

І це, чесно кажучи, звучало дещо образливо. Я змусила себе випрямитися на стільці та трохи вище підняла голову. Гаразд, я зможу це витримати. Начхати!

Я натягнула на обличчя фальшиву усмішку та все ж таки наважилася повернути голову в його бік. Наші погляд зустрілися, і у мене серце стиснулося. Мені здалося, що він трохи змінився за цих пʼять років. Можливо, змужнів. Але він все ще залишився тим Міком, якого я памʼятала. З цим коротким світлим волоссям і карими очима, що просто зараз зацікавлено розглядали мене. Але я вже не була тією наївною дівчинкою. І я більше не поведуся на ці його провокативні погляди. Коли раніше він так дивився на мене, я завжди соромилася та ховала погляд, а потім уночі думала про те, що подобаюся йому. Хіба не так дивляться на когось, хто подобається? Але тепер я прекрасно знала, що такі погляди можуть бути оманливими. Але я не можу винити Міка за те, що він зробив. Це була моя помилка. Я сама прийшла до нього, але навіть це переконання не допомогло позбутися образи.

— Привіт, — нарешті змогла видавити з себе бодай щось.

Він деякий час витріщався на мене так, наче я була незнайомкою, яку він вперше бачить у житті. Потім хлопець прочистив горло та буркнув тихе «привіт». Його погляд перейшов на Тіма, що сидів поруч зі мною. Помітила, що Мік дещо насупився.

— О, це Тім! — швидко пояснила Ліза. — Мій друг та хлопець Інеси.

Світлі брови злетіли вверх від здивування. Мік злегка схилив голову вбік. Його очі бігали від мене до мого «хлопця».

— Ти не попереджала, що твої друзі також будуть, – буркнув він.

Мені здалося чи це звучало трохи роздратовано? Якщо йому не подобається моя присутність, то це стане неабиякою проблемою. Хоча я вже наказала собі уникати його. Думаю, що так ми зможемо уникнути усіх можливих та неможливих непорозумінь.

Я прослідкувала поглядом за хлопцем, коли він обійшов стіл, щоб сісти навпроти мене. На ньому була світло-блакитна лляна сорочка з засуканими по лікті рукавами та легкі бежеві штани. Він зручно сів на стілець і розслаблено відкинувся на спинку. Його очі спіймали мій погляд, а я одразу ж понурила голову вниз.

— Так чудово, що ми зібралися усі разом, — Анжела Вікторівна вирішила сказати вступне слово. — Шкода, що Макса та Арсена нема з нами, але ми обовʼязково передамо їм вітання пізніше. Ох, думаю, час уже перейти до вечері! Стільки всього замовила…

Але я не могла їсти. Точно не тоді, коли Мік чомусь не зводив з мене свого погляду. Я вирішила повернутися ближче до Тимура і вийшло так, що мої коліна вперлися до його ноги. Він повернув голову в мій бік, запитально піднявши одну брову. Я ж невинно знизала плечем. Може, він забув, що ми начебто пара?

— То скільки триватиме твоя відпустка? — поцікавилася Ліза у свого брата.

— Пʼять тижнів, — відповів той. — Потім місяць тренувань, щоб підготуватися до нового сезону Ла Ліги. Двадцять команд, тридцять вісім турів і тільки шість місць на єврокубки. Більше перемог — більше шансів.

— Ваша команда і раніше потрапляла в шістку кращих, — зауважила мама хлопця.

— Так, але ми ще жодного разу не були першими, — Мік задумано постукав пальцями по столу. — У минулому сезоні вдалося здобути третє місце, а це не найкращий результат.

— Це не так вже і погано, — Анжела Вікторівна знизила плечима. — Ти все одно залишаєшся на піку популярності.

Його губи викривилися в напівусмішці. Тільки вона мені здалася трохи фальшивою.

— Годі про це! — Мік похитав головою. — Я вже втомився від футболу. Може, поговоримо про щось інше? Наприклад, як справи у Лізи чи у її друзів?

Він злегка підвівся, глянув на мене та чомусь потягнувся руками в мій бік. Мої очі округлилися від здивування, і я відхилилася назад. Я мало рота не відкрила, коли він узяв у руки миску з салатом, що стояла просто біля мене. Почувалася останньою ідіоткою в цей момент. Очевидно, він не збирався мене торкатися. Чому тоді я так відреагувала?

— У нас усе гаразд, — відповіла Ліза з усмішкою. — Ми з Тимуром насправді колеги в IT-компанії. Тільки я працюю над дизайном, а він займається програмним забезпеченням. Ми… Ми чудово працюємо разом.

— Отже, ти їх познайомила, так? – поцікавився Мік, жуючи салат.

Я не одразу зрозуміла, що це стосується мене і Тіма. Брехати та прикидатися виявилося складніше, аніж здавалося.

— Т-а-а-к, – відповіла я, коли помітила, що Ліза зависла у ступорі. — Вона запросила мене піти з нею на одну корпоративну вечірку. Там ми й познайомилися.

— І як довго ви разом?

Я не очікувала, що Мік буде розпитувати про це. Чому йому взагалі це цікаво?

— Ем… З нового року, — сказала я. — Так! Це був корпоратив на Новий рік.

— Ліза, здається, казала, що ти займаєшся рекламою, — втрутилася Анжела Вікторівна.

— Так, я піар-менеджер однієї співачки, а також ще займаюся контентом деяких блогерів.

— Такі цікаві професії у сучасному світі, — зауважила жінка.

— Угу… Це справді цікаво.

— Твоя мама, здається, була співачкою, — нагадала вона.

Звісно! Звісно, ми чомусь продовжуємо говорити про мене. І Тім мовчить, ніби набрав у рота води. Хіба йому не треба справляти належне враження на батьків своєї коханої?

— У юності вона намагалася займатися професійно, – сказала я. — Навіть їздила у світовий тур з одним гуртом. Так би мовити, на розігрів.

— А твій батько начебто… Мексиканець?

— Напевно, – я засміялася. Мої руки потягнулися до закуски, що лежала просто біля мене. – Принаймні це пояснює мою любов до гострої їжі.

Я надкусила закуску, відчуваючи, як мої рецептори заграли яскравими барвами. Мені вистачило одного укусу, щоб відчути в начинці халапеньйо.

— Так, Інеса дуже гаряча дівчина, – почувся поруч голос Тимура, і я мало не подавилася закускою. Він прочистив горло, а тоді додав: – Запальна, маю на увазі.

Я кинула на нього різкий погляд, ніби мовчки казала йому, що краще б він, бляха, мовчав. Після його слів за столом повисла тиша, яку врешті-решт порушила Анжела Вікторівна, пропонуючи нам скуштувати страви. Але дивна напруга все ще була присутня. Я не могла дочекатися завершення вечері, щоб залишитися наодинці у своїй тимчасовій кімнаті. Ноги набрякли та боліли після дороги. Я просто хотіла прилягти…

Коли вечеря нарешті добігла до кінця, ми з Тимуром першими піднялися на другий поверх, дозволяючи рідним побути разом. Я вирішила не робити йому зауваження за те, що він сказав про мене. Думаю, Тім сам уже зрозумів, що помилився. Ми коротко попрощалися біля дверей його спальні, і я сховалася у своїй кімнаті.

Як тільки увійшла, то одразу ж зняла незручні туфлі та скинула з себе сукню. Швидко перевдягнулася в піжаму, що складалася з коротких шортів і топа на тонких бретельках. Добре, що прийняла душ ще до вечері. Я чимдуж лягла у ліжко та заплющила очі, бажаючи якнайшвидше заснути. І коли я вже майже заснула, мені здалося, що поруч з моєю кімнатою грюкнули двері…

Сонце било мені просто в очі. Я застогнала та ліниво потягнулася на ліжку. Наосліп потягнулася до приліжкової тумбочки, де лежав мій телефон. Розплющивши одне око, я глянула на екран. Була лише сьома година ранку. Але я вже знала, що не зможу заснути, тож повільно підвелася та попрямувала до виходу зі своєї спальні. Мої очі все ще злипалися, тому я потерла їх, йдучи до ванної кімнати. І тільки я потягнулася до ручки, як двері раптом відчинилися.

— О боже! — з несподіванки скрикнула я.

Мій погляд втупився в помітні кубики преса, і я важко зглитнула. Це що у мене ранкові галюцинації? Я зажмурилася та похитала головою, щоб пробудити свою свідомість. Але коли розплющила очі, то нічого не змінилося. Я підняла погляд вище, помічаючи чіткі контури грудних мʼязів. У мене мало щелепа не відвисла. Особливо, коли мої очі нарешті опинилися на його обличчі.

— О боже! — повторив Мік, ніби перекривлював мене.

Він схрестив руки на грудях та сперся одним плечем до одвірка. Вологі краплини на його шкірі свідчили про те, що він уже встиг прийняти душ.

— Чому ти не спиш з самого ранку? — спитала я розгублено.

Мій погляд був прикутий до його надто самовдоволеного обличчя. Але я вперто не опускала погляд униз, знаючи, що він там лише в рушнику.

— Я спортсмен, — відповів він очевидне. — Мені доводиться кожного дня тренуватися.

— Така твоя ціна успіху, – пробурмотіла я та прикрила рота рукою, позіхаючи.

— А ти чому не спиш? — поцікавився хлопець. Я помітила, як його погляд ковзнув моїм тілом. Мені одразу ж захотілося прикритися. — Чи твій хлопець так заважав тобі, що ти вирішила втекти від нього?

— Не говори дурниць, — голосно обурилася. — І відійди нарешті! Мені потрібно в ванну кімнату.

— Тут начебто ще є місце.

Я мало не застогнала вголос, адже насправді там була дуже маленька щілина, в яку я не могла б втиснутися, не торкаючись його. Я роздратовано схрестила руки на грудях та уважно подивилася йому в очі. Деякий час ми мовчки вели незрозумілу боротьбу очима.

— Прекрасно! — здалася я, ляснувши долонями по своїх стегнах. — Я йду геть.

Але тільки я розвернулася, щоб піти, як він раптом схопив мене за руку вище ліктя. Я здригнулася від несподіванки, наче мене вдарило струмом. Серце в грудях забилося швидше, дихати стало важче. Я подивилася на хлопця великими очима. Він підійшов на крок ближче, майже впритул. Його очі підозріло примружилися, а голова нахилилася до мене.

— Ти це навмисно, так? — спитав він крізь стиснуті зуби.

— Що? — розгубилася я.

— Ти ж навмисно приїхала сюди, бо знала, що я тут буду. Ще й того свого «хлопця» взяла, — з його вуст це звучало максимально зневажливо. — Образа не пройшла, чи не так? Зібралася відімстити мені?

Я була здивована та обурена водночас. Як він узагалі сміє розмовляти зі мною таким тоном після всього, що зробив? Образа стиснула груди. Я гордо підняла голову вище, вперто витримуючи його пекельний погляд.

— З чого ти взяв, що я ображаюся? — спитала я, посміхнувшись йому. — Мені відверто начхати на тебе. І я, якщо чесно, сподівалася, що ти тут не зʼявишся.

– Он як? – Мік удав награне здивування. — То ти тепер ставиш умови не у своєму домі?

— Я приїхала сюди на прохання Лізи, — спокійно сказала, не зводячи погляду з його очей. — До тебе мені нема ніякого діла, Міку. Я абсолютно забула про той неприємний та жахливий досвід у минулому.

— Неприємний та жахливий? – перепитав він, піднявши одну брову.

— Найгірший у моєму житті, — додала я, зауважуючи, як обличчя хлопця почервоніло від гніву. — А що таке? Твої дівчата не казали тобі, що цією штукою, – я опустила швидкий погляд униз, — ще треба вміти працювати? Тобі б не завадило трохи повчитися. Можеш, до речі, взяти декілька порад у Тимура.

— Обовʼязково, — саркастично пробурмотів він.

— Ти тільки не засмучуйся, гаразд? О, а ще прибери, будь ласка, свої руки. Твої дотики мені не подобаються.

— Та мені теж особливо не приносить задоволення торкатися тебе!

— Хоч у чомусь ми порозумілися.

— Ти щось задумала, — Мік тикнув пальцем мені в груди. — І я обовʼязково дізнаюся, в які ігри ти граєш, Інесо!

Він востаннє глянув на мене своїм зверхнім поглядом, а тоді пройшов повз та швидко попрямував до своєї кімнати. Я заплющила очі й сильно стиснула долоні в кулаки. Не варто було приїжджати сюди. Це просто величезна помилка!