Розділ 2

— Інесо! — Ліза махала рукою над своєю головою, намагаючись привернути мою увагу. — Інесо, ми тут!

Я захекано поспішила до них, тягнучи за собою валізу та ручний багаж. Сьогодні увесь день був надто метушливим, і я мало не запізнилася в аеропорт.

— Привіт! — привіталася я, коротко обійнявши подругу. — Вибач, що так довго. Потрапила в затори.

— Усе гаразд! — спокійно сказав Тім. — Ми ще встигаємо на реєстрацію.

Я усміхнулася хлопцеві та видихнула з полегшенням. Тім був чудовим у всіх сенсах цього слова. Лізі справді пощастило, що такий хлопець кохає її. Вона, здається, теж закохана, тож я була щаслива за них. Можливо, інколи прорізалася заздрість, коли я бачила, як вони мило шепотілися, обіймалися та навіть цілувалися. Але я засунула цю заздрість якнайглибше, бо це було так неправильно і не по-дружньому. Справжні подруги не заздрять одна одній.

— Я вже в передчутті! – запищала Ліза, широко усміхаючись. – Але я тут подумала, що мої батьки можуть щось запідозрити, якщо я представлю їм Тіма як свого друга. Вони знають, що я ніколи не товаришувала з хлопцями.

— О! І що ти плануєш робити з цим?

— Я вже все придумала! – радісно сказала подруга, схопивши мене за обидві руки. — Я скажу їм, що ви зустрічаєтеся.

— Що ми… – розгубилася я, переводячи погляд з неї на Тіма. Він стиснув губи та винувато знизав плечима. — Що? Ти з глузду зʼїхала?

Я мало не кричала від свого обурення. Мало того, що мені треба представляти Тіма з хорошого боку, так тепер ще й вдавати, що ми з ним зустрічаємося! Ні-ні-ні… Ніколи!

— Послухай мене, — попросила Ліза, зазираючи мені в очі. — Мої батьки та брат за будь-якої можливості будуть шукати в ньому недоліки. Говоритимуть мені, як він мені не підходить й таке інше. Але коли вони побачать, як добре він ставиться до своєї дівчини, тобто до тебе, то помічатимуть у ньому лише хороше. Що скажеш?

— Це жахлива ідея, Лізо! І що ти робитимеш, коли все викриється?

— Скажу їм, що це був жарт. Ми не будемо довго грати в цю гру. Всього лише декілька днів. Максимум тиждень. Будь ласочка, Інес…

Я застогнала та сильно зажмурилася. Ну чому я таки не запізнилася? Чому я стою тут і погоджуюся на цю дурну пропозицію? Це ж так… безглуздо.

— А ти що думаєш про це? — спитала я в Тимура.

Він знизав плечима та криво посміхнувся мені. Мабуть, йому так само не сподобалася перспектива вдавати мого хлопця. Хай це тільки на декілька днів.

— Ти ж знаєш, що усі геніальні ідеї Лізи не піддаються обговоренню, — пробурмотів він.

Ми обоє стали заручниками страху дорогої нам людини. Якби Ліза так сильно не боялася розчарувати своїх батьків, то в усій цій авантюрі не було б сенсу. Але я не знала, як жити з такими людьми, як її батьки, тому не могла судити. Мені нічого не залишалося, як кивнути головою на знак згоди.

Третя зайва… Саме так я почувалася, коли увесь політ з пересадкою сиділа біля тієї закоханої парочки. Щоб не чути тих «ахів» і «охів» у їхніх шепотіннях, я всунула у вуха навушники та ввімкнула музику. Спершись головою до ілюмінатора, я дивилася на краєвиди у небі. Це заспокоювало і допомогло мені на деякий час забути про мою максимально жалюгідну ситуацію.

Коли ми приземлилися, Ліза та Тім вийшли першими. Увесь час я пленталася за ними, ніби собака. Ми забрали свої валізи. І коли Лізі допомагав її хлопець, свою валізу до виходу я тягнула сама.

На виході на нас вже чекав позашляховик, який приїхав за нами на замовлення батьків Лізи. Поки водій завантажував наш багаж, я залізла на заднє сидіння та визирнула у віконце. Раніше мені не вдавалося бувати тут, але цей острів уже подобався мені. Хотілося якнайшвидше дослідити кожен куток і роздивитися всі найцікавіші місця.

Дорогою я робила фотографії, знімала відео та буквально не зводила очей з краєвидів.

— Отже, — почала Ліза, змушуючи мене повернути голову до неї, — на вулицю вийдемо окремо. Ймовірно, мої батьки будуть чекати нас у дворі. Буде чудово, якщо Тім допоможе Інесі вийти з автомобіля, а тоді ви візьметеся за руки. Я представлю вас парою.

— Нам обовʼязково це робити? – спитала я, зморщивши ніс. — Ти ж розумієш, що нам час від часу доведеться підтримувати гру в «пару».

— Нічого ж не станеться, якщо ви візьметеся за руки! — засміялася Ліза.

Наші з Тимуром погляди зустрілися. Його зелені очі здавалися засмученими. Звісно, він не радів тому, що замість того, щоб приділяти увагу своїй коханій дівчині, йому доведеться в більшості проводити час зі мною.

— Це жахливо, – видихнула я, наївно сподіваючись переконати Лізу не робити цього. — Як ви будете бачитися? Я не розумію!

— Зате я все розумію, — буркнула подруга. — Ну годі, Інес! Ми ж не завжди будемо з батьками. Тут є на що дивитися, багато цікавих місць. Їхатимемо втрьох, а тоді… — Ліза стиснула губи та тихіше сказала: — Розійдемося.

Я здивовано витріщилася на неї. Ось так воно все виглядатиме? Вони мене просто кинуть і підуть розважатися вдвох. А мені знову доведеться бути самій. Я невдоволено фиркнула, спираючись до спинки сидіння, а тоді відвела погляд убік. Мама постійно наказувала мені не бути такою доброю, але я раз за разом робила цю помилку. Краєм ока помітила, як Тім і Ліза взялися за руки, усміхаючись одне одному. І в грудях стиснуло так сильно, що аж серце заболіло. Хіба я можу підставити їх? Ні, звісно ж. Доведеться грати в цю гру…

Я натягнуто усміхнулася, вчепившись пальцями за долоню Тіма. З автомобіля ми вийшли удвох. Батьки Лізи після довгих обіймів з донькою зацікавлено глянули на нас.

— Ви ж памʼятаєте Інесу? — спитала Ліза, показуючи на мене.

— Звісно, ми памʼятаємо, — сказала Анжела Вікторівна — мама дівчини.

Її губи розтягнулися в усмішці, коли вона підійшла, щоб обійняти мене.

— Рада тебе бачити, люба, — мовила жінка мені на вухо. Вона швидко оглянула мене з ніг до голови. — Ти так змінилася. Подорослішала чи що? Ем… А це я так розумію твій хлопець?

Її погляд зосередився на Тимурові. Я відкрила рота, щоб сказати щось, але слова застрягли десь у горлі. Чорт, я не можу цього зробити! Не можу назвати його своїм хлопцем. Мені гидко навіть думати про це, знаючи, що вони з Лізою планують одружитися.

— Так! — втрутилася подруга, широко усміхаючись. — Це Тім. Я розповідала вам про нього.

— Буквально два дні тому, – пробурмотіла мама дівчини.

Я глянула на Лізу, піднявши одну брову. Серйозно? Вона увесь цей час приховувала це, а її батьки, мабуть, думали, що ми приїдемо удвох.

— Т-а-а-к, — розгублено протягнула дівчина. — Тім виявився трохи ревнивим хлопцем. Не зміг відпустити Інесу саму на відпочинок. Але хіба це погано? Наш дім завжди відкритий для моїх друзів, чи не так?

Вона подивилася на батька, який нічого не сказав, але трохи невдоволено кивнув головою. Клас! Тепер це ще виглядає так, ніби я привела з собою хлопця.

Дякую, Лізо! Твої ідеї, як завжди, геніальні.

Але я не сказала свого обурення вголос, а просто продовжувала усміхатися, наче остання ідіотка.

— Ми щасливі, що ти й твої друзі погодилися провести відпустку з нами, — заговорила Анжела Вікторівна. — Ходімо в дім! Я покажу вам ваші кімнати.

Я завмерла на місці, а моя усмішка впала. Якщо вони думають, що ми пара, то на нас, мабуть, чекає одна кімната. Будь ласка, ні! Господи, хоч би я помилялася.

— А Мік уже приїхав? — поцікавилася Ліза, коли ми прямували вузькою доріжкою в дім.

У мене серце забилося швидше при згадці його імені. Не те щоб я досі була закохана у нього. Але я все ще відчувала дуже сильну образу за ті слова, які він залишив у записці. Мабуть, я й ненавиділа його, бо він розбив мені серце. Не хотіла бачити, який він щасливий. Зараз у нього є все, про що він тільки міг мріяти. А я… Я почувалася не на своєму місці, наче все моє життя здало назад і котиться кудись у прірву.

— Він приєднається до нас за вечерею, – відповіла мама Лізи.

Я непомітно видихнула все повітря з легень. Був один-єдиний плюс у всій цій авантюрі, адже принаймні Тім заніс мою валізу на другий поверх.

— У нас достатньо кімнат, – почала жінка, йдучи коридором. – Ми підготували окремі для кожного з вас.

Слава ж тобі Господи! Я видихнула з полегшенням. Анжела Вікторівна спочатку показала кімнату для Тимура, а тоді одразу ж відчинила двері сусідньої спальні, що готувалася для мене. Кімната Лізи знаходилася аж в кінці коридору.

— Облаштовуйтеся! — з усмішкою сказала жінка, крокуючи геть.

Я вже зібралася затягнути валізу у свою кімнату, бо Тім залишив її біля моїх дверей, але Ліза раптом зупинила мене. Я підняла на неї свій погляд.

— Нам доведеться помінятися кімнатами, — прошепотіла вона. — Тут Тім і… Мені буде простіше втекти до нього вночі, якщо ми житимемо поряд. Розумієш?

Ліза порухала бровами. Я ледве стримала своє голосне зітхання, бо чудово розуміла її натяки.

— Як ми пояснимо це твоїй матері? — спитала я.

— Щось придумаємо! – відмахнулася вона.

Хто я така, щоб сперечатися? Мабуть, це і на краще. Ліза усе одно б тікала вночі до Тіма, а так я хоча б не буду чути звуків з його спальні. Упевнена, що декілька товстих стін приглушать їх. Без жодних вагань я почала тягнути валізу в кінець коридору.

— Підготуйся до вечері! — гукнула мені Ліза. — Вона буде на терасі.

— Окей! — відповіла я.

Пощастило, що ванна кімната була поряд, тому я одразу вирішила розпочати усі приготування там. Після дороги мені шалено хотілося помитися, тому я одразу ж залізла у ванну. Нарешті вдалося розслабитися і трохи відпочити, але я вирішила не витрачати багато часу на підготування. Ще бракувало запізнитися на вечерю в перший же день приїзду.

Я зробила мінімальний макіяж та вдягнула коротку білу сукню з мереживом, що чудово контрастувала з моєю смуглявою шкірою. Своє волосся я розчесала та залишила розпущеним. Я взула босоніжки на невисоких підборах, а тоді спустилася на перший поверх.

Відсунені двері на терасу підказали мені, що потрібно іти саме туди. У той самий момент за моєю спиною почулися кроки. Це був Тім. Тож на терасу ми вийшли вже удвох. Сидіти нам довелося разом. Ліза розмістилася навпроти, а її батьки сиділи по обидва боки на головних місцях. Залишалося одне вільне місце одразу ж біля Лізи. Я здогадувалася для кого воно, але мені не дуже подобалося, що він сидітиме одразу ж навпроти моїх очей. Я відверто хвилювалася через неминучу зустріч. Сьогодні мені доведеться зустрітися з образами минулого, і я не знала, як моє серце відреагує на це. Раптом почувся двигун автомобіля, що різко загальмував у дворі дому. Я напружилася усім тілом, розуміючи, що не готова зустрітися з ним знову.