Розділ 1

Через пʼять років

Я подивилася на свій годинник та втомлено зітхнула. Він не повернеться… Це було очікувано після того, як я розповіла йому, як ми з моєю двоюрідною сестрою влаштовувати похорони котові в селі у бабусі. Але ж ми тоді були малими! Мені навіть здалося, що йому сподобалася ця історія. Та потім він сказав, що йому треба відійти до вбиральні. І застряг він там уже на добрих тридцять хвилин. Я знала, що він, ймовірно, втік, але все одно сподівалася, що в нього просто розлади шлунку.

Просидівши наодинці в кавʼярні ще двадцять хвилин, я врешті-решт підвелася та похапцем зібрала свої речі. Це вже третє невдале побачення за цей тиждень…

— Що ти робиш? – Ліза скептично подивилася на мене, схрестивши руки на грудях. – Ти узагалі слухаєш, що я говорю тобі?

– Звісно, слухаю, – пробурмотіла я, продовжуючи друкувати у своєму телефоні. – Ти казала, що Тім зробив тобі пропозицію, але ти поки боїшся розповідати про це батькам, бо вони досі не знають про його існування.

– Але вони запросили мене провести з ними відпустку у їхній віллі на Майорці, – продовжила вона. – Я хочу, щоб Тіма поїхав зі мною.

– То в чому проблема? – спитала я, піднявши очі на подругу.

— Мені спершу треба підготувати батьків до такої новини. Ти ж знаєш, що вони трохи суворі в цьому плані. І я… Я подумала, що ти могла б поїхати зі мною.

У мене очі полізли на чоло від такої пропозиції. Я точно не очікувала, що Ліза запропонує мені полетіти на Майорку з нею і Тімом.

– Що? – зітхнула подруга. — Тебе всі знають, а ще ти чудово вмієш переконувати людей.

— Тобто ти хочеш, щоб я переконала твоїх батьків у тому, що Тім підходить тобі? – перепитала я.

– Так! Будь ласка, Інесо. Я знаю, що ти чудово з цим впораєшся. І я знаю, що ти любиш мою сімʼю.

Я опустила погляд на свій телефон, а тоді знову подивилася на подругу.

— І перестань уже шукати хлопців у Тіндері! — Ліза раптом вихопила з рук мій телефон. — «О так! Я залюбки сходжу з тобою на цей бойовик…». Ти не любиш бойовики!

— Ох, перестань… – застогнала я. — У цих всіх побаченнях нема нічого поганого. І ти не можеш винити мене в тому, що я просто намагаюся знайти своє кохання.

– Ось це, – подруга помахала телефоном у повітрі, — не кохання. Інес, ти заслуговуєш на щось краще, аніж побачення через сайти знайомств.

Я знизила плечима та розчаровано зітхнула. Мені абсолютно не щастило в коханні, а я так відчайдушно бажала його, що хапалася за будь-яку можливість. Ні, не завжди все було так погано. Інколи я ходила і на друге, і на третє побачення, але це ніколи не закінчувалося успіхом. Я була самотньою, але водночас мрійливою. Мабуть, ніхто навколо не вірив так сильно у кохання, як це робила я.

– Я представлю вас з Тимуром як моїх найкращих друзів, — заговорила Ліза. — Батьки знають тебе і, впевнена, не помітять ніякого підступу. А от брат… Ти зможеш поговорити з ним і переконати його, що Тім хороший?

— Так, – врешті-решт погодилася я. – Не хвилюйся, Лізо. Я поговорю з Максом.

— О, я не про нього! Він зараз подорожує, тому не зможе приїхати.

– Гаразд. Тоді я залюбки поговорю з твоїм іншим братом. У нас з Арсеном теж хороші стосунки.

– Ну… – Ліза трохи скривилася. – Він узагалі-то зараз на практиці, тому…

Я мало рота не відкрила від здивування, адже у неї залишився лише один-єдиний брат.

– Ти хочеш, щоб я поговорила з Міком? – мало не закричала я. — З твоїм старшим зведеним братом? Зіркою футболку, про якого щодня пишуть в інтернеті?!

Подруга закивала головою, а я відчула, як моє серце схвильовано забилося в грудях. Ні! Ні-ні-ні! Тільки не він. Я досі памʼятаю, як вибігла в сльозах з його кімнати (точніше перелізла через вікно його спальні) пʼять років тому після того, як він кинув мене.

— Ні! – різко заперечила я.

– Я знаю, що ти зможеш, — почала просити Ліза. — Ти настільки чарівна, що ніхто не може встояти перед тобою.

— Але це Мік! Він… Грубий, жорстокий, цинічний, схиблений на карʼєрі. Я не… Я не можу. Вибач.

Ліза не знала про ту ситуацію пʼятирічної давності. Я нікому не розповіла про своє приниження. Мені було так соромно. А ще я сподівалася більше ніколи в житті не зустрітися з Міком. Відверто кажучи, я думала, що до нашої наступної зустрічі в мене уже буде коханий чоловік і парочка дітей.

— Інесо, – жалісливо почала подруга, – я не так часто прошу в тебе про допомогу.

Я подивилася на неї, піднявши одну брову. Вона натягнуто усміхнулася мені.

– Гаразд, часто. Але зараз це важливіше, аніж будь-коли раніше! Я знаю своїх батьків і брата. Вони не дозволять мені вийти заміж за Тимура, але якщо ми переконаємо їх, що у нас щире кохання, то це може спрацювати.

— Переконуйте без мене.

— Ну чому ти така категорична?! – подруга мало не заричала вголос. – Мені ще ніколи в житті не було так важко вмовити тебе.

— Бо я не хочу, зрозуміло? Вибач, але мені ще треба налаштувати рекламу для Асі.

Я почала підійматися, збираючи свій планер та ручку в сумочку. Ліза увесь час уважно спостерігала за мною, а я навіть не дивилася в її бік.

— Мік розстався зі своєю дівчиною, – для чогось сказала вона. — З тією акторкою, що знімалася в тому популярному серіалі…

– Мені все одно, – буркнула я та знизала плечима. — Впевнена, що це ненадовго. Мік змінює дівчат кожних пів року. Такого бабія ще світ не бачив.

— Ти теж можеш порозважатися з якимось гарячим іспанцем, – Ліза відкинула своє світле волосся з плечей. – Серйозно, Інесо. Знаєш, скільки їх у Тіндері є?

– Ще декілька хвилин тому ти була дуже скептично налаштована на сайти знайомств.

— Визнаю, я погарячкувала. Це не так вже і погано. То що скажеш?

— Я подумаю, – тихо буркнула.

Ліза усміхнулася мені, адже моє «я подумаю» зазвичай означало, що я згодна…

— Я вдома! — голосно сказала, грюкнувши за собою дверима.

З боку кухні доносився приємний аромат моїх улюблених тако. Моя мама, хоч більш як двадцять років нікуди не виїжджала, колись обожнювала подорожувати. В одній з таких подорожей неочікувано зʼявилася я. Моя смуглява шкіра, густе темне волосся та широкі брови завжди викликали багато запитань. Мама казала, що це через гени мого батька-мексиканця. Чи аргентинця? Може, навіть колумбійця? Після стількох неоднозначних відповідей від мами я вже сама заплуталася. Хоча моя матір, ймовірно, так само не знала цього напевне. Її музичні тури в молодості були явно насиченішими, аніж моє теперішнє життя.

— Твої улюблені тако з чорисо і сальсою, – сказала мама, як тільки я увійшла до кухні.

Я усміхнулася та взяла у руку одну тортилью з начинкою. Зробивши тільки один укус, я застогнала та закотила очі. Як завжди, у мами виходило найсмачніше тако.

— М-м-м, це так смачно… Мам, ти знаєш, що ти неймовірна?!

Мама похитала головою на мої слова та скептично подивилася на те, як я наминала за обидві щоки.

— Обережніше! Рот згорить.

Я засміялася, адже від батька мені, мабуть, також передався імунітет до гострої їжі.

— Ліза запропонувала полетіти з нею та Тимуром на Майорку, — повідомила я, коли доїла.

— Ох, це таке прекрасне місце! – мама замріяно заплющила очі. — Солоне море, гірські пейзажі, чисті пляжі, неймовірні краєвиди та дуже гарячі чоловіки.

— Мамо! – обурилася я.

— Що? — вона невинно знизала плечима. — Ти не можеш заперечувати факти.

Я зітхнула, спираючись попереком до кухонної стійки.

— То коли ви вирушаєте? — поцікавилася мама.

— Не знаю, – відповіла я, піднявши погляд до стелі. — Не думаю, що поїду.

— Чому це?

— Бо… Бо у мене багато роботи, — збрехала я. Мама скептично глянула на мене, піднявши одну брову. — Що? Ти знаєш, що в Асі тур через два місяці? Я, як її піар-менеджер, повинна слідкувати за тим, щоб не зʼявилося якихось непередбачуваних сюрпризів. До того ж мені треба ще налаштувати рекламу та підготувати сценарії для її Інстаграму.

— Сценарій для Інстаграму?

— Ніби ти не знаєш, як зірки ведуть соцмережі, — я закотила очі. — Там лише їхнє обличчя та імʼя. Усе решта роблять невидимки — такі люди, як я.

— Та твоя Ася мені ніколи не подобалася, — мама скривилася. — І голосу в неї нема. Пощастило, що батько продюсер...

Матір інколи відчувала дуже сильну потребу захищати талант, бо, як їй здавалося, більшість зірок виступають на сцені незаслужено. Але хто ми такі, щоб визначати хто на що заслуговує? Я не любила сперечатися з нею на цю тему, тому просто вирішила піти геть.

— Я йду працювати! — голосно сказала, прямуючи до виходу з кухні. — І її звати Асі́, а не Ася!

Мама цокнула язиком і, як я була впевнена на сто відсотків, закотила очі.

— Подумай над пропозицією Лізи! — кинула вона мені в спину. — Тобі треба відпочити, люба.

Я могла брехати усім, але себе обманути мені не вдалося. Після багатьох років безглуздої праці піарниці я почувалася втомленою. У мене зникло натхнення, пропав запал до роботи. Ось уже годину я сиділа та витріщала у відкриту сторінку свого ноутбука. Завтра мені накажуть надіслати готовий сценарій постів і сторисів для Асі, а я не зробила нічого. Втомлено просунула пальці під оправу окулярів та потерла свої очі. Вже встигло добряче стемніти, а годинник показував далі за першу ночі. Я застогнала і просто-таки впала чолом на клавіатуру. Здається, мама має рацію. Мені точно треба відпочити…

І хоч вранці я почувалася вижатим лимоном, усе одно надіслала Асі сценарій на затвердження. Відповідь від неї прийшла миттєво. Упевнена, вона навіть не читала документ, який я надіслала. Їй відверто було байдуже на все, окрім її фанів та фоловерів.

Остаточним розчарування стало повідомлення від хлопця з Тіндера, з яким я спілкувалася останні пʼять днів і з яким я мала сходити на бойовик. Спойлер: іти на фільм мені доведеться самій, бо повідомити про свою відсутність він вирішив за десять хвилин до початку.

— Як неочікувано, — пробурмотіла я, агресивно всунувши до рота жменю сирного попкорну.

Фільм був насичений епічними бійками, кривавими перестрілками та очікуваною розвʼязкою (тією, де головний герой самотужки завалює десятки поганих хлопців), але я увесь час думала про відпочинок. Він був так сильно потрібен мені, що я, не дочекавшись завершення фільму, витягнула свій телефон і написала повідомлення Лізі про те, що згодна провести відпустку в компанії її сімʼї та гарячих іспанців. Я одразу ж пошкодувала про це повідомлення, але подруга вже встигла прочитати. Я всунула до рота ще трохи попкорну та почала жувати його, дивлячись, як на великому екрані кінотеатру хтось комусь відрізав палець під час допиту. Але я навіть не зважала на це, бо подумки молилася про те, щоб не перетнутися з Міком. Можливо, у нього заплановані матчі на цей час? Т-а-а-к, терміново треба загуглити, коли починається іспанський чемпіонат з футболу. А може, його вжалить зміюка і він усю відпустку лежатиме в лікарні, доки з нього не виведуть отруту? Я посміхнулася своїм думкам. Ідеально, чорт забирай!..