Розділ 42. Змогла

Час рухався повільно, Ельдар щодня відправляв мені вісника, розповідаючи про свою роботу. Вони готувались до переговорів. Ще чоловік розповів мені, що імператор виявився одруженим на Азалії, принцесі ельфів. І в них нещодавно народився син, їхній спадкоємець та гордість. Говорив, що Іларій змінився. Я погладила свій живіт, радіючи за правителя. Це добре. Щоб не трапилося тоді між нами, я все одно вважала, що він заслуговував бути щасливим. А я заслужила своє щастя – коханого та люблячого чоловіка, а також маленьку крихітку-дочку, яка скоро з'явиться на світ.

Потяглася до щоки, намацуючи шрам. Він залишився спогадом про той страшний ранок, який нам усім треба забути, наче страшний сон. Я вже звикла, і він перестав приносити мені душевний біль. Мій чоловік любив мене, а я кохала його. І наші шрами як два відображення. Нагадування про те, що своє щастя треба заслужити, і лише жертвуючи, ми отримуємо бажане. Згадалося пророцтво Вічного лісу. Я врятувала Ельдара та отримала найцінніший подарунок від долі.

Вже кілька днів від чоловіка не було повідомлень. Він казав, що на кордоні Західних земель магія блокується, тому деякий час ми не зможемо переписуватись. Що ж, значить, переговори почалися. Сподіваюся, вони будуть не довгими, і мій коханий невдовзі повернеться до мене. Адже судячи з підрахунків народжувати мені тижнів за два. Я гладила живіт, звертаючись до дочки:
- Ми ж дочекаємось тата?
Перейми почалися наступного дня. Ельдара все ще не було, а я злякалася, не знаючи, що мені робити. Покликала Гарольда, щоб він відправив когось до знахарки. Здається, я народжувала.

Мені було дуже страшно. А якщо Ельдар не встигне повернутися? Сподіваюся, лікарка скоро і допоможе мені. Поруч зі мною сиділа Малія, вона міцно тримала мою руку і погладжувала її своєю долонею, намагаючись заспокоїти:

- Все буде добре, пані. Мейлі зі знахаркою скоро приїдуть, куховаркам я сказала нагріти більше води, скоро її принесуть. Не хвилюйтеся, ми допомагатимемо вам.

- Ельдар… - мій голос був слабким.

- Гарольд відправив повідомлення герцогу, впевнена, він одразу ж полетить додому, щойно його отримає.

- Дякую, Маліє. Мені стало трохи легше.

Через годину до маєтку повернувся помічник разом із знахаркою. Жінка увійшла до кімнати і відразу почала роздавати команди прислузі, готуючи все до пологів. Вона доторкнулася до мого живота і сказала:

- Ще рано, пологи почнуться ближче до ночі. Пані, вам потрібно заспокоїтись і випити відвар із трав, який вам принесуть, – я ствердно кивнула. Можливо, Ельдар встигне.

Як і сказала Емілія (так звали знахарку), пологи почалися вже затемно. Було страшно та боляче. А Ельдар так і не прилетів, але Гарольд сказав, що пан отримав його сповіщення.

Я кричала, тужила, виконувала всі вказівки, які мені давала лікарка.

- Нумо, пані, ще трохи.

- Аааа... - сили покидали мене, але я продовжувала виконувати вказівки лікарки. От тільки наша дитина все не поспішала з'являтися. - Давай, люба, допоможи матусі, - я вже хрипіла.

Аж раптом я почула якийсь гуркіт, після чого за хвилину в кімнату вбіг схвильований Ельдар:

- Я тут, рідна, я з тобою, - чоловік узяв мене міцно за руку, а я чіплялася за нього при кожній переймі. І вже за дві хвилини я почула дитячий плач:
- Змогла... - зірвалося з моїх губ, і я знепритомніла.

Прокинулася я, коли за вікном вже було ясно. Відразу ж спробувала підвестися з ліжка, але мені не дали:
- Лежіть спокійно, пані. Я покличу герцога, - сказала Малія і швидко вийшла з кімнати.
А вже через хвилину двері в кімнату відчинилися, і я побачила чоловіка, що тримав на руках маленький пакунок:

- А ось і наша матуся прокинулася. Як почуваєшся, люба? - Ельдар глянув на мене чистими смарагдовими очима. Я не могла повірити – то були очі з моїх снів. Значить, завжди це були ЙОГО очі… Мені хотілося плакати, а ще більше хотілося взяти на руки нашу крихітку:

- Дай мені її, я хочу подивитися, - чоловік простягнув пакунок мені і я побачила миле обличчя своєї доньки. Вона тихенько спала. Яка тільки гарна. Коханий підійшов ближче і сів поруч із нами, обіймаючи:

- Я вдячний Великому дракону за те, що подарував мені вас, мої улюблені дівчинки, - які ж ясні очі у мого рідного чоловіка.