Розділ 37. Справи життєві, або обід у колі друзів

Маєток Ельдара зустрів нас тишею. Біля дверей стояв Гарольд, і його обличчя не виражало жодних емоцій. Привид запросив всіх увійти до будинку. Воїни поводилися трохи скуто, я ж почувала себе як вдома, хоча тепер це і був мій справжній дім. Але тільки одна біда, її й озвучив слуга Ельдара:

– Боюся, кімнати для панів мені не встигнути підготувати сьогодні. Я не очікував такої кількості гостей. Кімната для леді Христини вже влаштована – я врахував свою колишню помилку. А от решті доведеться тимчасово зайняти гостьові кімнати на першому та другому поверсі. Але вони не прибрані. Одному мені важко впоратися. Пане, може ви відправите когось у село, що за два кілометри від маєтку, там ми можемо найняти тимчасових працівників, – Гарольд дивився на Ельдара і чекав на його відповідь.

- Так-так, ти маєш рацію. Мельріху, не міг би ти відіслати когось зі своїх. Нехай наймуть у селі чотирьох прибиральників, двох кухарів та двох різноробів. Для початку буде достатньо, нам потрібно якось розміститися. А з завтрашнього дня налагоджуватимемо побут і шукатимемо постійних помічників. Я надто довго зневажав обов'язки герцога. Земля, люди. Я зовсім все закинув, і навіть свій маєток. Весь вільний час я віддавав роботі радника імператора. Але оскільки я тепер безробітний… – з цими словами чоловік посміхнувся, – то займемося відновленням порядку. Зараз же, Гарольде, нам би чогось перекусити. Їсти дуже хочеться, з учорашнього дня нічого не їли.

Солдати охоче погодилися зі мною і почали розвантажувати свої речі в центрі вітальні. Кімнати їх були не прибрані, тож воїни вирішили допомогти із приготуванням спільного обіду. Мене від кухні відлучили, сказавши, що жінці там робити нічого (їх би на мою рідну Землю, де чоловіки навпаки всі кухонні турботи перекладали на плечі своїх благовірних).

Я почекала, поки Геральд трохи звільниться від кухарства і зможе показати призначене для мене приміщення. Привид не відмовився і запросив піти за ним.

Кімната мені сподобалася, вона була в бірюзових тонах, меблі виявилися світлими, а от штори - темно-синіми. На вікнах навіть стояли вазони з квітами, а в шафі знайшовся одяг мого розміру. Сукні, брючні костюми і навіть піжамка була в якихось волохатих слониках, невже мамонти? Відразу згадався мультик «Мама для мамонтятки», от кіно та мультфільмів мені дуже не вистачало у цьому світі. Все ж одними книгами ситий не будеш. Особливо коли ці книжки повчальні. А хотілося й щось для розваги почитати.

От що люди за істоти такі? Ще з ранку я була б рада чому завгодно, аби втекти зі злощасного храму, а вже зараз мені нудно і не знаю, чим себе зайняти. Мені що, мало було пригод на моє м'яке місце? Може, сходити провідати мої клумби? До роботи в саду я поки що не готова - надто сьогодні виклалася.

І тут я згадала. Щока! Мені терміново потрібне дзеркало. Як я могла забути? І куди подівся біль? Може вся справа у відварі, яким мене напували в дорозі до маєтку?

У кімнаті дзеркала не знайшлося, навіть крихітного. Ну не могло в кімнаті дівчини воно бути відсутнє, отже, його прибрали. Але чому? Я спустилася вниз, пройшлася по кімнатах, але не знайшла нічого, що б нагадувало гладку поверхню. Але я не буду я, якщо не знайду вихід.

Я попрямувала надвір, згадуючи дорогу до струмка. Потрібно набрати в ньому води в якусь темну ємність і подивитися на себе хоча б у відображенні. Помацала щоку, виявивши на ній пов'язку. Все ж таки знімати її не бажано, щоб не пошкодити рану, яка ще не загоїлася. Отже, похід до води скасовується. Піду дивитися на відновлені ділянки саду, хоч чимось відволіку себе. А ввечері поговорю з Ельдаром, попрошу надати мені дзеркало.

Прогулянка садом принесла хоча б якесь тимчасове заспокоєння, а згодом за мною з'явився Гарольд. Стіл накрити вирішили в саду, там вже виднілася приємна для очей зелень. І де тільки такий великий знайшли для нашої компанії? Я тільки в минулому житті на весільних гуляннях сиділа серед такої кількості людей. Було приємно, адже всі воїни ставилися до мене з чемністю.

На той час із села вже прийшли працівники та зайнялися прибиранням кімнат для бійців. Обід протікав за бесідою, було дуже затишно та спокійно. Я вдома.

Від ситної їжі мене розморило чи, можливо, від того, що мене знову змусили пити якийсь відвар із трав. І я заснула просто у кріслі на території саду. У мою кімнату мене відніс Ельдар, але про це я дізналася лише наступного ранку.