Розділ 29. Спіймати змовників

Христина
Прокинулася я від тихого чоловічого голосу, що шепотів моє ім'я. Озирнулася на всі боки, але в кімнаті нікого не було. Дивно. Мені здавалося, я виразно чула голос.
Потягнувшись, виглянула у віконце, відзначаючи ледь заблимавший світанок. Отже, я проспала вечерю і мене навіть ніхто не розбудив? Шумно видихнувши, я потопала у бік ванної, на ходу співаючи набридливий мотивчик однієї із земних пісеньок.
Настрій у мене був чудовий, і якби не відчутний голод, то я могла б себе вважати чи не найщасливішою людиною. Але варто було мені повернутися назад, як я помітила Мілу, що з'явилася в дверях. Дівчина вже споро розставляла тарілки на столі, і я радісно посміхнулася, йдучи за гіпнотичним запахом їжі.
- Доброго ранку, пані. Імператор наказав передати, що знову чекатиме на вас у кабінеті після сніданку. Допомогти вам зібратися? – здається, наші зустрічі стають чимось звичайним, але від того не менш приємним.
- Було б непогано. Присядь, поки снідаю, - подумки я вже перемістилася в гардероб, відшукуючи там вбрання для нашої сьогоднішньої зустрічі з правителем.
Мені хотілося мати гарний вигляд для чоловіка, але тут головне було не переборщити. Закінчивши зі сніданком, я разом із помічницею заглянула в шафу, що значно розширилася, і обрала м'ятного кольору костюм, який здавався легким і приємним на дотик.

Волосся було вирішено заплести в колосок, після чого Міла планувала підколоти його, створюючи ілюзію кошика. Дівчина попрямувала до столу, збираючись вибрати шпильки з моєї скриньки, аж раптом я почула її голос:
- Ой, яка краса, пані, - я повернула голову в її бік:
- Що там, Міло? - Невже щось новеньке?
Покоївка простягла руку до скриньки і дістала звідти гарну червону камелію.
- Тільки вона трохи прив'яла, мабуть, давно тут лежить. А чому ви сховали квітку в скриньку? - Дівчина дивилася на мене з цікавістю, я ж знизала плечима, розглядаючи це диво природи з червоними пелюстками:
– Я її й не бачила. Хіба я могла залишити таку красу без води? – заозиралася на всі боки у пошуках ємності з водою.
- Ой, це, мабуть, подарунок! Принесу для неї вазу, - дівчина опустила квітку на стіл і вийшла з кімнати.
Я ж підійшла до столу, розглядаючи ніжні пелюстки камелії. Шкода, що красуня прив'яла, але, може, мені вдасться її врятувати? Квітка тим часом потяглася до моїх рук, випрямляючись і оживаючи. Диво якесь, але ж гарне. Цікаво, від кого вона? Хоча, радник зараз дуже далеко, тому, швидше за все подарунок від Його Величності.
Через пару хвилин у кімнату повернулася Міла з гарною вазочкою, в яку ми й поставили посвіжівшу квітку.
- Та вона ж магічна, якщо ожила від вашого дотику. - Я посміхнулася від слів дівчини.
Аж раптом в голові випливла думка, що імператор чекає на мене в кабінеті, тому я нагадала Мілі про зачіску, яку вона швидко доробила, і втекла на зустріч з Іларієм.
З кабінету ми одразу ж вирушили до Вічного лісу. Робота не чекала. Адже я не тільки практикувась у магії, а ще й відроджую великі дерева. Це відповідальне заняття. За звичкою доторкнулася до кори дерева, вітаючись, і почала підживлювати його магією. Рослина буквально відразу ж зашелестіла листям, дякуючи мені.

Десь у Хмарному замку

- Мій пане, дівчина знову увійшла до кабінету імператора. Вони щодня там закриваються і не виходять звідти до обіду. Впевнений, вони практикуються у магії. Накажете пробратися до кабінету та простежити?
- Так. Я маю знати, чим вони займаються. Сподіваюся, ти не помилився, і вона дійсно має потрібну нам силу. Занадто багато поставлено на карту, тому я не маю права втрачати свою ставку. Завтра мені доповіси.
Слуга кивнув, після чого відразу ж зник безшумною тінню, а чоловік залишився, нервово ходячи по наданих йому апартаментах. Чи все він правильно зрозумів? Чи не зробив помилку, запропонувавши таку угоду імператору? А якщо той із задоволенням віддасть дівчину, отримавши солідний куш на оплату. Чи не поспішив Заурій? Хоча, зволікати в такому не можна. Потрібно все повернути до того, як повернеться чорний дракон.

Західні землі. Ельдар

- Доповідайте, - радник похмуро глянув на підлеглого.
- Пане, ми зловили тварину живцем. І після проведених кількох експериментів наші вчені з'ясували, що це цілком розумні істоти, які підкоряються наказам старшого. Спійманий був дрібною сошкою, він нічого майже нам не розповів, лише те, що їм наказали штурмувати кожні дві години кордон. Завжди у різних місцях, але недалеко від розташування нашого табору.
- Розповів? Вони вміють говорити?
- Ні, що ви. Це були скоріше образи через думки, але загалом можна розібрати. Тварину перевели до тимчасової в'язниці. На неї були одягнені антимагічні браслети. Які будуть накази?
- Мені потрібний той, хто ними керує. Я повинен знати, для чого це все затівалось, а головне - яка кінцева мета агресора. Збери екстрену нараду. Ми самі перетнемо кордон, і я дістану цього гада власноруч, – наприкінці чорний дракон вже гарчав.
Помічник пішов, коротко вклонившись, а Ельдар стояв у роздумах.
«Мені потрібна зачіпка. Я впіймаю того, хто винен у цих проривах, і тоді нехай нарікає на себе. Живим він від мене не втече».