Розділ 25. Пророцтво

Заснути я більше не змогла. Довго крутилася, то накриваючись ковдрою з головою, то, навпаки, розкриваючись. Що тільки не робила, але сон не йшов. І тільки під ранок мені вдалося задрімати, тільки полегшення це не принесло. Перед очима був весь той жах із видіння про чорного дракона.
Прокинулася я від появи в кімнаті Мили, дівчина принесла мені сніданок і передала усне повідомлення від імператора:
- Його Величність просив, щоб ви поспішили, одразу після сніданку він чекатиме на вас у кабінеті. Тому нам потрібно швидко зібрати вас. Що бажаєте одягти? – питання звичайно цікаве, але відповіді у мене на нього не було.
Через те звалище, що утворилося в моїй голові, я не могла зібратися з думками. Вони нашарувалися, не даючи змоги зосередитися. Відповідала я невпопад, та й їжа зовсім не лізла в мене. А Міла так і зовсім збилася з ніг, намагаючись упорядкувати мою тушечку. Але нам все ж таки вдалося хоча б якось мене зібрати, і в найкоротші терміни я постала перед світлими очима імператора, чому він був дуже радий. Чоловік поцілував мою руку і запропонував одразу переміститися на околицю Вічного лісу.

Все ж в імператорі відразу було видно ділову хватку: він отримав бонус у вигляді мене та моєї сили і вирішив ним одразу ж скористатися. Завжди захоплювалася такими людьми, які бачили плюси та вміли вчасно взяти їх у обіг. У своєму минулому житті я так не вміла, завжди сумнівалася і тягла, і в результаті часто втрачала дуже хороші можливості.

Робота з відновлення лісу вже не здавалася мені чимось надприродним. Дерева одне за одним передавали мені свою подяку, а я вже на автоматі це практично не сприймала. Але все змінилося, коли я підійшла до свого чергового пацієнта. Притуливши долоню до теплої кори, почала передачу сили, але у відповідь замість подяки почула дивне передбачення:

"Лиш втративши, ти зможеш віднайти.
І розлюбивши, ти пізнаєш своє щастя.
Любов свою врятуєш тільки ти,
Щоб серце не розбилося на шматки!"*

*віршик саморобний, і останнє слово вийшло не зовсім вірним.

А щойно я відірвала руку від стовбура дерева, як впала на коліна. Мені не хотілося розуміти те, що несло пророцтво. Що я маю ще втратити, щоб пізнати щастя? Я вже і так втратила своє минуле життя. Так, воно була не ідеальним, але воно було моїм. Моє житло, робота, рідні та близькі мені люди. Та зрештою, навіть свій звичний ритм життя: там я сама заробляла свої гроші, і сама ж їх витрачала. Ні від кого при цьому не залежавши. А тут я почуваюся маріонеткою в руках сильних світу цього.

"Не хочу! Не хочу так!" -  Я затрясла головою.
Побачивши мої метушіння, імператор підбіг до мене зі словами:
- Христино, люба, що з тобою? Втомилася? Тобі погано? Ну скажи ж хоч щось! - Чоловік вже практично тряс мене за плечі і з переляком заглядав у вічі. Я ж постаралася зібратися з думками і відповісти йому так, щоб не викликати підозри:
- Все гаразд. Тепер все добре. Трохи не розрахувала свої сили і віддала більше, ніж слід. Ми не могли б повернутися до замку? – Мені треба було подумати та усвідомити те, що я почула.
- Так, звичайно. Тримайся за мене. Ми зараз же повертаємось. - Правитель однією рукою обійняв мене, утримуючи, а другою вже креслив портал.

За кілька секунд я вже опинилася у своїй кімнаті. Іларій відразу ж залишив мене, але хвилин за десять прибігла Міла з якимось відваром і підносом, повним їжі. Подякувавши дівчині, я випила відновлюючу рідину і вдала, що сідаю їсти. Заспокоївшись, Міла пішла. А я залишилася сидіти за столом, дивлячись на тарілки перед собой, і зовсім не торкаючись до них.

А якщо мені не вдасться врятувати того, кого було передбачено? І звідки мені дізнатися, що це саме та людина чи дракон? Як все складно! А я просто втомилася. Хочу якоїсь впевненості, а не ось це все.

Вирішивши залишити всі свої тривоги воді, я попрямувала до ванної кімнати, де набрала повну баддю і залізла в неї, прикриваючи очі. Як не дивно, але заспокоїлася я досить швидко, і мені навіть вдалося задрімати.
Снився мені Великий дуб, він шелестів своїм листям, і в моїй голові звучала пісенька, слів якої я не могла розібрати. А після неї були слова: «Спи спокійно, дитино. Ти все зрозумієш, коли настане час». І я справді заснула міцним сном.

В голові нічого не було, суцільна тиша, і тут різко я почала увідомлювати, що мені стало не вистачати повітря. Я хапалася за горло, хрипіла. Розплющила ширше очі й побачила металевий розчерк перед обличчям. Праву щоку обпалило вогнем, і я відчула страшний біль.
Крикнувши, я відразу прокинулася. І тільки смикнувшись, я усвідомила, що моя щока горить. Це було якесь дивне дежавю.