Розділ 23. Друг та суперник

До кімнати я повернулася не одразу. Мене продовжував бити озноб,а в голові запанував повний бардак. І що мені тепер робити? Що вирішить імператор за цю ніч? І як мені попередити радника, адже я мимоволі підставила чоловіка. А він лише намагався мені допомогти.
Прийнявшм душ, я одягла вподобану мною піжаму і уляглася на ліжку. Сон не йшов. Я продовжувала думати про завтрашню розмову з імператором. Як мені вчинити? Сперечатися чи все ж таки розповісти всю правду? А що, коли він наче дивне звірятко відправить мене на досліди? Адже не повинен? Імператор освідчувався мені у коханні не один раз. Але якщо його поставлять перед вибором? І що буде із радником? Адже його не покарають? От би поговорити з ним, я впевнена, наставник зміг би мене заспокоїти і допомогти завтра впоратися з розпитуваннями монарха.
У таких невеселих думах я й відправилася до світів Морфея. На щастя, мені нічого не снилося.
Ранок прийшов раптово: з головним болем та повідомленням від Іларія: «Після сніданку в моєму кабінеті. Чекаю». До речі, сніданок вже стояв на столі, тому я швидко попрямувала в душ, щоб привести себе в порядок і підготуватися до розмови. Через півгодини я вже стояла навпроти кабінету імператора і простягала руку, щоб постукати.

Кабінет радника. Вечір попереднього дня

Я перебирав папери на столі, але думки весь час поверталися до Христини. Я знав, що на неї чекала зустріч з імператором, і це дуже мене засмучувало. Адже вона могла вибачити його. Та що вже казати, якщо я й сам допоміг другові знайти підхід до цієї дівчини. Натякнув на любов до малюнків, а правитель не дурень, одразу ж зрозумів, яким має бути подарунок Христіні. Боже, ніколи не думав, що моїм суперником буде мій найкращий друг. І як же боляче було усвідомлювати те, що Тіна до нього тягнеться.
Ця неймовірна дівчина впевнено зайняло всі мої думки, навіть звичні тренування зараз проходили з її обличчям у голові. Ніколи такого не було. Іноді здавалося, що я дихати без неї не міг. Тяга нагадувала приворотне зілля, вибиваючи з колії. Я перестав бути розсудливим. Хоча, все ж таки зараз я почував себе живим, як ніколи.
Потік моїх думок перервала поява серпанку порталу. Не залишалося жодних сумнівів, чиїх це рук справа. Ніхто, окрім мене самого та імператора, не зміг би потрапити до цього кабінету за допомогою магії.
Я відклав папери убік, очікуючи друга та суперника. Але варто було монархові з'явитися поряд з моїм робочим столом, як я помітив вираз його обличчя, який говорив про те, що чоловік був розлючений. Давно я його таким не бачив.
«Що могло статися?», - неспокійні думки завилися навколо образу Христини. - "Що ж вона могла накоїти?".
– Ти! – голос Його Величності зривався на крик. - Як ти міг це від мене приховати!? Адже знаєш, що означає поява у нас мага природи! - Співрозмовник ледве стримував себе, стискаючи руки в кулаки.

А в мене холодок пройшовся по спині: Христина видала себе. Не думаю, що вона з доброї волі розповіла все імператору, швидше за все стався неконтрольований викид магічної енергії.
Я глибоко вдихнув, заспокоюючись, але замість виправдання зірвався на друга:
- Що ти зробив із Христиною?
- Я зробив? Я? Це ти приховуєш її дар! Вона б не здогадалася сама. Ти не міг не знати, що завдяки магії друїдів ми можемо відновити Вічний ліс без ельфів. Адже знав, але змусив її мовчати. Чому?
- І ти ще мене питаєш? Вирішив використати дівчину на славу своїх ідей? Ти хоч уявляєш СКІЛЬКИ потрібно сил, щоб Вічний ліс відродився?
- По-твоєму, я дурень? Ми почали б з малого, але ТИ! Ти вирішив сховати від мене цей факт!
- Я оберігав Христину! Не хотів її розкриття перед ельфами! Ти хочеш випити її до дна? Що вона для тебе означає, Лар?
- Я люблю її, я вже сотню разів тобі казав. І ніколи не поставлю безпеку дівчини під загрозу, - голос імператора почав затихати, а в очах майнуло розуміння.
- Ти вже і так поставив її під загрозу, зупинивши свій вибір на Христині, - не зміг стримати свого гніву, на що негайно пролунала відповідь:
– Не тобі вказувати, що мені робити! – Іларій знову розлютився. Але потім продовжив спокійніше:
– Я підписав документи. Завтра вдосвіта ти вирушаєш у Західні землі для вивчення Прориву. Мені не подобається, що там діється. До того ж ти єдиний, кому я можу довіряти у цій справі. І думаю, тобі час охолонути і все ж таки зрозуміти ХТО з нас монарх, – слова друга боляче різали. Я ніколи не забував, хто є хто.
Закінчивши свою промову, правитель пішов. Зараз це був саме він, не друг і не товариш, а розлючений правитель. А от я залишився в роздумах: Христина, напевно, вже спить, і я не зможу попрощатися. Залишу записку та книги. Впевнений, вона мене зрозуміє.
А натомість я вирішив відразу повернутися до своєї кімнати, щоб зібратися. До кордону західних земель дістануся в тілі дракона, а ось там, на жаль, доведеться переміщатися верхи, адже сам кордон був аномальною зоною і дивно впливав на драконячу магію.
На світанку я подався до Тіни, але вона солодко спала. Поклав книжки та записку на стіл, потім ще раз глянув на дівчину, не втримався і погладив її по волоссю, легенько цілуючи лоб.
Христина уві сні посміхнулася і знову засопіла. Така мила.
Тяжко зітхнув і попрямував до своєї команди, що чекала на мене внизу.

Дракони відлітали, а одна дивна покоївка в чепчику увійшла до кімнати гості, тихо взяла записку і книжки, після чого так само непомітно вийшла назовні. Ніщо не потривожило сон господарки кімнати.