Розділ 8.2.

Наступні кілька днів пройшли у звичному темпі: вранці та ввечері я відточувала своє вміння танцювати, а вдень ми іноді бачилися з імператором, разом обідали у альтанці та багато розмовляли. Він розповідав про себе, свої дитячі витівки і трохи про своїх батьків. Я ж переказала практично все своє життя, адже воно виявилося коротким і не таким захоплюючим, як дитинство нащадного принца. Ми багато сміялися, впізнаючи один одного, і мені було справді добре і легко у компанії Смарагдика.

До речі, я зізналася, що дала йому прізвисько. Імператор здивувався, але запевнив мене, що воно кумедне, а потім у розмові я прокололася, що й у радника воно є. Я довго чинила опір, боячись відкритися, але все ж таки з часом зізналася. Імператор реготав хвилин десять, похваливши мене за влучність, і пообіцяв не розповідати Ельдару. Все ж чоловіки були дуже близькі.

А у книзі, присвяченій драконам, я вичитала важливу інформацію про чорних. Виявляється, він за магічною силою такий же сильний, як і смарагдовий, вони якісь дальні родичі, і раніше за давніх часів саме чорні дракони правили імперією. Але потім відбулася зміна влади, і чорні відступили, віддавши корону смарагдовим, але їхній рід залишався таким же іменитим, як і раніше. У їхніх руках була вся військова міць держави, найсильніші маги народжувались серед чорних. І вони завжди підтримували смарагдових, ніхто не міг засумніватися у їхній вірності. Здавалося б, хіба таке можливо, коли ті нахабно відібрали корону? Але час показав, що не просто можливо, а так і є. Отже, чорний дракон, що прилітав - це родич імператора. Цікаво, навіщо він з'являвся в замку? Можливо, щось пов'язане із безпекою правителя? Чи, може, справа в делегації ельфів, які прибудуть з дня на день?

Я вже практично не робила помилок під час вальсу, і ми з радником просто насолоджувалися музикою та самим танцем, не відволікаючись на опрацювання рухів. Інші мелодії, виявляється, були подібними до імператорського вальсу і рухалися під них у вільному стилі, черговість па не прослвдковувалася, що не могло не тішити таку невміху, як я. Достатньо було вивчити один, і я сміливо могла танцювати й решту. Ну хіба що окрім канженгу, якому радник відмовився мене вчити, посилаючись на інтимність цього танцю.

Ну, от і настав ранок п'ятниці, день балу. З Велетнем ми ще напередодні ввечері домовилися, що щоденного ранкового уроку не буде, тому що в нього багато справ та приготувань до зустрічі делегації ельфів, та й я готуватимуся безпосередньо до балу.

А варто було мені прокинутися, як у двері постукали й увійшли дівчата, які принесли чудову сукню блакитного кольору та туфельки до них – подарунок від імператора. Все ж таки він врахував необхідність наряду для балу. А через п'ятнадцять хвилин з'явилася Міла, що притягла мені маленьку коробочку, в якій красувалися сережки у вигляді спіралек, що закручувалися навколо блакитного каменю, там же я знайшла і милий срібний кулончик з таким же самоцвітом всередині. Коштовності настільки ніжно виглядали, що я просто розгубилася, дивлячись на таку красу. Дівчина спостерігала за моєю реакцією та посміхалася:
- Прикраси виглядають витончено, пані, - моя помічниця дивилася на мене із щирим захопленням.
- Ти маєш рацію, Міло. Вони чудові. Така тонка робота, а ще вони так ідеально підходять до мого вбрання, - я не надто розбиралася в каміннях, але ці здавались чимось неземним.

- У пана радника чудовий смак, - додала дівчина, і я ошелешено на неї витріщилася:

- А хіба це не подарунок від Його Величності? - Як же? Хіба не від нього?

- Ні, прикраси вам передав пан Ельдар. Це з його скарбниці, - заявила ствердно покоївка, і в мене не було причин їй не вірити.

- Я зрозуміла, Міло. Дякую. Ти ж допоможеш мені ввечері зібратися? - Все ж таки мені самій не впоратися, і не хотілося осоромитися перед гостями правителя.

- Звичайно, леді Христина. Я прийду за дві години до початку балу. Чи будуть ще якісь розпорядження? - Маленька помічниця радісно сяяла, відчуваючи свою значущість.
- Ні, дякую, Міло. Чекаю на тебе ввечері, - я відпустила дівчину, залишившись наодинці з собою і своїми думками.
«От же дракон!», - звучало, наче лайка, хоча такою не було.

Велетень завжди на крок попереду. Він навіть відсутність у мене прикрас передбачив і надіслав свої. І я знову мушу йому подякувати, а ще, звичайно ж, повернути їх після балу.