Розділ 4. Запрошення на побачення

Після цієї розмови я дуже довго крутилася і ніяк не могла заснути. Скільки б я не намагалася налаштувати себе на позитивний лад, якась незрозуміла тривога наповняла моє серце, викликаючи абсолютно необґрунтовані сумніви.
Здається, я ледве встигла заплющити очі, як раптом свідомість моя сіпнулася, змушуючи невпевнено витріщитися на ранкове сонце, яке вже господарювало за моїм вікном. Почувалася я на диво цілком бадьоро, хоч і проспала від сили години три.
Не розкидаючись часом, якого в мене могло і не бути, я поспішила зробити набіг на ванну кімнату, де за лічені хвилини привела себе в порядок. З радником ми якось не домовилися о котрій годині він з'явиться на наш перший урок, тому я планувала просто посидіти і почекати на свого вчителя.
А варто було мені повернутися в кімнату, як на столі я побачила цілу тацю їжі, яку я проковтнула буквально за лічені хвилини, після чого поринула в читання першого розділу «Етікету». Прочитала, заплющила очі, намагаючись переварити, але інформація ніяк не відкладалась у мене в голові, тому я вирішила знову відкрити книгу, вивчаючи кожне речення окремо. Ні, там не було якихось хитромудрих слів або виразів, але весь текст сумарно представляв для мене якусь абракадабру.

Коли ж я почала вчитуватися втретє, у двері постукали, після чого в кімнату зайшов Ельдар. Чоловік був при повному параді: срібний камзол на його широчених плечах виглядав дивовижно, а темні шкіряні штани підкреслювали довгі ноги. Отакої, а велетень-то знається на моді. Я навіть встигла забути, що побоювалася цього чоловіка. Але варто було мені підняти погляд до його обличчя, як страх знову повернувся, і я сіпнулася, прикриваючи очі, щоб відволіктися від картинки жахливого шраму і темних очей радника.
Вчитель вдав, що не помітив мого розглядання і жаху, промовивши тихим і буднім голосом із хрипотою:
- Доброго ранку, міс Христина. Ви готові до нашого першого уроку? – я лише кивнула у відповідь, боячись тремтливих ноток у своїй промові. – Що ж, пропоную нам пройти у більш сприятливе для цього місце.

І цим підходящим місцем виявилася гостьова кімната неподалік від моєї. У ній був величезний стіл, шкіряний диван і два крісла, біля стін стояли кілька шаф із книгами. От і вся обстановка. Не густо. Я навіть сказала б практично по-спартанськи. Радник розмістився в одному з крісел, мені ж нічого не залишалося як зайняти друге.

- Отже, почнемо з основ. Сподіваюся, ви вже вивчили перший розділ книги? - На мій ствердний кивок чоловік ніяк не відреагував і продовжив:
- В імператорському палаці ви значитеся гостею господаря, а, отже, отримуєте статус леді. З цього випливає, що для вас діють правила з другого параграфа глави, але ознайомитися вам потрібно і з першим. Я готовий відповісти на питання, що у вас виникли, і обговорити цікаві моменти.
А ось це ти дарма... Тому що питання посипалися з мене градом: Ельдар ледве встигав відповісти на одне, як за ним слідувало  інше. І так тривало доти, доки він не зупинив мене рухом руки:
- Досить. Думаю, вам вдалося зрозуміти основи, постарайтеся освоїтися зі здобутими знаннями. Увечері ми спробуємо перевірити їх на практиці, а зараз я мушу відкланятися. Справи, - не дочекавшись від мене відповіді, чоловік підвівся і вийшов з вітальні, залишивши мене наодинці з суперечливими думками.
Після того, як радник зник, я деякий час попрактикувалася у застосуванні набутих навичок на невидимому співрозмовнику, а потім все ж таки попрямувала до своєї кімнати. А варто було мені повернутися до себе, як я помітила тацю з їжею на столі, яскраву червону стрічку і маленьку записку: «Дорога Христино, прошу пробачити, що не приділяю вам достатньо часу, але державні справи займають практично всю мою увагу. Але я постараюся виправитись. Запрошую вас завтра на спільний обід у альтанці. Щиро ваш, Іларій».
Взяла записку в руки, понюхала і уявила, як Смарагдик каже це своїм чарівним голосом, а потім підхопила стрічку і закружляла з нею по кімнаті. Який він чудовий.