Глава 1. Пролог. Мій неідеальний світ

Знову цей сон… І ці шалені смарагдові очі навпроти. Коли прокидаюся, нічого не пам'ятаю, тільки ці неймовірні зелені очі кольору літньої трави. Знаю, що вони належать чоловікові, але обличчя згадати не можу. Та чорт би тебе забрав!
Так, треба вставати, роботу ніхто не відміняв. Варто було тільки подумати про це, як прямо над вухом у мене відразу ж задзвенів будильник. Добре-добре, встаю. Знову душ, класичний костюм, мінімум косметики та от і все, я готова. Як мені все набридло: ця робота, ці люди навколо… Особливо люди. Хоча може річ у мені? Мені 30, я незаміжня, дітей немає, та й натяку на якісь стосунки - теж. «Невдаха», - як кажуть за спиною.
Гей, хто тут розкисає? Ану підйом і бігом на роботу! Теж мені придумала скиглити з цього приводу! У мене все ще попереду: і чоловік, і діти, і щасливе життя. Всьому свій час.
Піднявшись, кинула останній погляд у дзеркало і побігла на роботу, де на мене очікують «милі» моєму серцю особи, розмови про те, хто з ким переспав цього місяця, і яка Антонова страшна стала останнім часом. Якось так… Уявляю, що обговорюється за моєї відсутності. Втім, мені не звикати. У моїх співробітників такий спосіб життя.

Заваривши собі чай, відламую шматочок від плитки шоколаду та займаю своє улюблене місце біля вікна. Прикривши очі, насолоджуюся ранковими хвилинами тиші. Хоча, недовго щастя тривало: на кухню залітають Людочка зі Світланою і починають бурхливо щось обговорювати. Я прислухалася:

- І ти уявляєш, він учора зустрічав мене біля мого будинку з шикарним букетом троянд.

- Та невже! Сам Ледаєв біля твоєї оселі?
Ледаєв… Лише одне прізвище, і мій настрій зривається в урвище. Ех... Швидко він знайшов собі нову втіху. Адже ще два дні тому ми ходили в кафе і обговорювали останню книгу Дена Брауна, бо обоє обожнюємо цього автора. І що тепер? Дуже довго я ламалася і не стрибала до нього у ліжко? Мабуть Людочка виявилася зговірливішою, та й молодшою ​​на 6 років.
До біса все! Настав час приступати до роботи і не думати про це. Я піднялася, поставила чашку у свою шафу і попрямувала повз щебечучих дівчат.
День пролетів досить швидко, занадто багато роботи і ще більше бажання забутися в ній. І ось я вже на касі супермаркету з пляшкою дешевого напою та плиткою шоколаду. Ото вже, Карсєєва, так ти і зіп'єшся.
Повернувшись додому, переодягнулась в улюблений костюм з дракошами, після чого потупотіла на кухню за келихом. Наступним заспокійливим стала сльозлива дорама, у героїв якої нарешті намітився прогрес. Ну, хоч у когось має бути все добре?
Видихнувши, я попрощалася з черговою своєю закоханістю. Вже навіть не так і боляче. Чи це напій заліковує садна на моєму серці? Здається, комусь час спати.

- "Ну, нарешті вони дозріли", - промайнула думка у мене в голові, і я просто заснула на дивані під поцілунок головних героїв.
Спала я погано, мене все трясло і серце стукало, наче божевільне. Знову снився Він та його чудові очі кольору розкішного смарагдового каменю. І звідки я знаю, як виглядає смарагд, якщо я ніколи в житті його не бачила?