Сьогодні був уже третій день, відколи ми з друзями просиджували в бібліотеці, і, на жаль, жодної підказки ми так і не знайшли.
Щоденник Персефони був безумовно цікавим — іноді навіть надто особистим, ніби я підглядала за її життям. Але там не було ані слова про книгу. Ніби вона ніколи й не існувала.
Мій запал танув, а разом із ним і надія. З кожною годиною мені ставало важче переконувати себе, що ми на правильному шляху.
Я знову перегортала сторінки щоденника, вчіпляючись за кожну фразу, за будь-який можливий натяк… але марно.
— Духи… ритуали… створення дев’яти регіонів Пекла… магічні істоти… — пошепки перераховувала я, перегортаючи сторінки все швидше. — Але жодного слова про книгу.
Мене починало охоплювати відчуття, ніби Персефона спеціально стерла з власного життя будь-яку згадку про неї.
Я різко перевернула сторінку — й ніби лезом порізалась об гострий край паперу.
Кров виступила миттєво, тепла, яскрава. Крапля впала просто на сторінку.
І щоденник… її всмоктав.
Не так, як звичайний папір. Ні — жадібно. Наче давно чекав.
Сторінки здригнулися, ледь вловимо, але виразно — так, ніби під ними щось ворухнулося. Чорнило почало текти, немов оживаючи, і рівні рядки Персефони сповзли зі своїх місць, скручуючись у темний дим, що піднімався прямо зі серця щоденника.
І в тому димі, між розмитими літерами та тінями, почав проступати інший почерк — різкий, важкий, наче кожна буква писалася силою, а не рукою.
Холод пробігся моєю спиною.
Це був почерк Аїда.
Він писав:
«Я знаю, що ти шукаєш. Я бачу чисті наміри твої.
Книга моєї Богині — глибоко під водою, у царстві Серен.
У сховищі найцінніших скарбів Дракона.
У підземному світі Гномів.
Там кожна частина, там кожна душа Персефони».
Я перечитувала ці рядки знову і знову, ніби боялася, що вони щезнуть, щойно я відведу погляд.
В грудях спалахнула радість — ось вона, перша справжня підказка.
Книга існує.
Вона не міф, не вигадка, не легенда, що розчинилася в століттях.
Але разом із радістю прийшов холодний, тверезий страх.
Як змусити дракона віддати бодай щось зі свого сховища?
Як вмовити гномів ― істот, які торгуються навіть із долею?
Вони не віддадуть нічого без вигоди… а інколи й вигоди замало.
І тоді думки торкнулися Серен. Їхні очі бачать усе на серці — обманити їх неможливо.
Я вдихнула глибше, відчуваючи, як у животі холоне.
Три шляхи.
Три випробування.
Три народи, яких я не зможу просто «вмовити».
І все ж — іншої дороги немає.