47

СОФІ КЕРР

Від зміни тону Кемерона, я занервувала. Я б не хотіла аби при першій зустрічі за стільки років, Тернери сварились.

Та батько Кемерона виглядав на диво спокійним. Здається, він саме цього і очікував.

-Краще спершу повечеряти.-наполягав він. Кемерон кілька секунд сидів мовчки, стиснувши пальці в кулаки. Я вже почала хвилюватись, що він вибухне і сварки не уникнути.

-Добре.-крізь зуби відповів хлопець.

Повисла тиша і всі прийнялись їсти. Чувся тільки стукіт столових приборів об тарілки.

Насправді, все, що було на столі виявилось дуже смачним. Особливо закуски. Обстановка вже більш менш налагодилась, та батько Кемерона ніби навмисно намагався вивести сина на конфлікт.

-Кем, випʼємо? Мені памʼятається ти любив цю справу.-каже чоловік і хлопець кидає вилку на тарілку і витирає руки серветкою.

-Я не пʼю.-різко відповідає брюнет і я торкаюся рукою його ноги.

-Справді? Колонія пішла тобі на користь. За рік з тобою зробили те, що я за все життя не зміг.-насмішливо каже чоловік і я розумію, що терпіння Кемерона вже на межі.

-Певно ти не був авторитетом.-таким самим тоном відповідає хлопець, коли Тернер старший наливає в склянку якийсь дорогий алкоголь. Від відповіді сина він ставить пляшку на місце і буквально спопеляє хлопця поглядом.

-Любий, будь ласка...-починає місіс Тернер і я вже сподіваюсь, що це спрацює, та ні.

-Я не дозволю так говорити зі мною в моєму домі!-голосно вигукнув чоловік і піднявся з місця. Брюнет хмикнув і посміхнувся кутиком губ. Мені стало неспокійно. Кинуло в жар, запаморочилось в голові і я певно зомліла б та молодший Тернер врятував ситуацію.

-Софі, не хочеш подихати свіжим повітрям?-запитав Тайлер і я кивнула. Мені треба було вийти, бо такої напруженої обстановки я б просто не витримала.

Ми обидва встали зі своїх місць і коли опинились в коридорі, хлопець любʼязно допоміг мені вдягти куртку.

Морозне повітря вдарило в обличчя і я нарешті відчула полегшення.

-Софі, як самопочуття? Ти геть зблідла?-запитав Тайлер і я видавила посмішку.

-Вже краще.-відповіла я.-Не очікувала, що все буде так погано.-пояснила я, та здається Тайлера це не цікавило. Він підкурив цигарку і встав навпроти мене. Випустивши дим він поглянув зеленими очима на мої ноги, пройшовся по бедрам, обвів талію, трохи затримався на грудях і нарешті ми зустрілись поглядами.

Я помітила страшенну схожість Тайлера з Кемероном. Він геть так само тримав цигарку, випускав дим, стріляв очима. Навіть так само тримав вільну руку в кишені. Це бентежило. Та ще більше мене злякала зміна його тона і питання, яке Тайлер озвучив.

-Ти давно з Кемом?-запитав він і мої щоки запалали. Я не знала, що відповісти, тож вирішила просто відійти від теми.

-Це важливо?-запитала я, закутавшись в куртку, аби не ловити погляд хлопця на собі.

-Так.-швидко відповідає Тайлер і робить крок до мене.-Як він тебе знайшов раніше за мене?

Я важко ковтаю, не розуміючи, що відбувається і роблю крок назад, та хлопець знову наступає.

-Ти знала, що в нас з Кемом з дитинства однакові смаки. На все.-уточнює він і в цей момент я стикаюсь спиною з вхідними дверима.

_____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Щойно Софі з Тайлером вийшли з кімнати, батько зірвався і я зрозумів, що він тримався лише заради моєї гості.

-Як ти взагалі смієш так розмовляти?! Навіщо ти соромиш мене перед цією...-та він не встигає завершити, бо я зриваюсь з місця.

-Цією, ким?!-вдаривши по столу долонями перериваю його я. Я не дозволю ображати Софі, навіть якщо вона цього не чує.

-Хочеш сказати в тебе з нею все серйозно?! Скільки їй років?! Це твоя чергова іграшка?! В тебе вже була одна така, і дозволь нагадати, через неї ти потрапив до колонії!

-То ти хочеш про це поговорити?!-вигукнув я і помітив, що матір вже плаче, схопивши за руку батька.

-Так! Бо ти знову...-та я знову його перериваю.

-Так?! То слухай! Я одружусь на Софі і мені плювати, що ти там думаєш! Бо ти, в біса, мені ніхто! Зрозумів?!-кричу я і йду на вихід.

-Зупинись!-кричить батько.

-Будь ласка, Кемерон!-це вже матір. Та мені всеодно. Це не моя родина, не мій будинок, не моє життя і я йду.

-Кемерон!-знову гукає батько. Можливо він хоче нагадати, що я не підписав документи, та мені всеодно. Я не маю намір зараз з цим розбиратись.

Схопивши куртку і вдягнувши кросівки, я вже хочу вийти, та матір хапає мене за руку.

-Відчепись.-гарчу я і бачу як жінка невтішно плаче.

-Сину, будь ласка... давай поговоримо, я так довго тебе не бачила.-плаче вона.

-Господи, не треба цього театру.-закочую очі я.

-Кемерон... ти ж навіть не розумієш, що я відчуваю. Моє серце розривається...

-Про що ти взагалі?!-вибухую я.-Я потрапив в колонію в одних лиже джинсах і сорочці, а ти навіть теплих речей не передала! Ти хоч знаєш, що там кожен другий від запалення легень помирає! Там температура геть така сама як на вулиці! Поки ви спали в теплому ліжку, я спав на деревʼяному ліжку без матрацу і під літньою ковдрою! А все чому?! Це, в біса, була звичайна бійка! Я не вбив людину, не скалічив, не пограбував! То чому ж ви від мене відвернулись?! Нащо зараз розігрувати цю виставу?!

Від моїх слів, матір прикрила рот руками і ледь стримувала напад істерики. Не знаю, що на неї звело таке враження - моя розповідь про колонію чи мій холодний тон. Та мені однаково.

Може я і виглядав як ображений хлопчисько, та і вони мають знати, що вчинили не правильно.

-Я хотіла тебе навідати, Кем... батько заборонив, ти ж знаєш його...-сказала матір, та я знову лише закотив очі.

-Вважаєш себе не винною?

-Я винна, я знаю, сину! Прошу, пробач мені!

-Ні.-відрізаю я і вона ще дужче починає плакати.

-Ти жорстокий! Який ти жорстокий! Ти хоч уявляєш як мені боляче?

Я шаленію від її промови. Це я жорстокий? Вони мене покинули, викреслили з життя. І я жорстокий? Та я лише відповідаю їм тим, що бачу від них.