42

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

-Кажи.-сказав Шелбі до Інес і зробив крок в її сторону.

-Я знаю, що ви зробите, та якщо це поверне твою довіру...-говорила Інес, крізь сльози, дивлячись на друга.

-Кажи!-вигукнув він не в силах чекати.

-Кіт.-відповіла вона, ледь не захлинаючись сльозами.-Він погрожує їй.

-Що?!-вигукнув я і схопився з місця.

-Кіт ніби збожеволів від Софі. Він курить траву, кудись зникає. Він хотів заявити на Кема в поліцію.-каже вона, дивлячись виключно на Шелбі.-Хотів зняти побої, розповісти про бої. Я знала про це і розказала Софі, бо я боялась... вона стала мені подругою і я знала, що вона не переживе, якщо Кема посадять. Ще й через мого брата. Софі пішла до Кіта поговорити і... я не знаю, що сталось, та після того вона нічого не говорить. Тільки плаче.

Я стискаю кулаки і дивлюсь на Шелбі.

-Коли вона до нього ходила?-запитую я, та друг тисне печами.

-За нею стежать цілодобово, Кем. Ніхто не казав, що вона бачилась з ним.

-Я не брешу!-кричить Інес.-Позавчора! Вона втекла з пари і ходила до нього!

-Трясьця!-прикриває очі Кем.-Коли вона на парі, хлопці відпочивають. Вони могли прогавити.-зізнається Шелбі і я шаленію від люті.

-Привезіть сюди Кіта, негайно!-кричу я і Юджин вибігає на вулицю, забираючи дві машини хлопців з собою, а ще кілька наших, які були тут йдуть на місце варти.

Я дістаю з кишені телефон і набираю Софі. Та розуміючи, що вона не бере трубку з усієї сили вдаряю по столу.

-Шелбі! Привези сюди Софі! Негайно!

Той вибігає зі складу і я ледь тримаюсь аби не розгромити тут все.

-Ти ж знаєш, що я зроблю з твоїм братом?-гарчу я.

-Так.-відповідає Інес.-Я кохаю Шелбі. І якщо так треба то...

-Ти стерво, Інес.-хитаю головою я.-Ладна переступити через будь що і будь кого, аби досягти мети.-кажу я повертаюсь до неї. Вона ковтає сльози і ловить мій погляд.

-Геть як і ти, правда?

І вона має рацію. Бо я переступлю через всіх заради Софі. Бо вона мета мого життя. Вона моє майбутнє і я від нього не відмовлюсь.

-Розвʼяжіть її.-наказую я і один з моїх хлопці в ту ж секунду розрізає мотузку на руках Інес. Дівчина перестає плакати і на мить застигає у тому положенні, в якому сиділа.

Я роблю кілька кроків і вона встає, порівнюючись зі мною.

Я хапаю її за підборіддя і змушую дивитись мені в очі.

-Якщо ти збрехала, хоч можеш уявити що з тобою буде?-гарчу я і вона важко ковтає.

-Я не брешу.-шепоче Інес і дивиться мені в очі.-Кіт божеволіє від Софі, в нього хвора залежність. З минулою дівчиною було так само. Я боюсь за Софі.-каже вона і мене рве від люті.

Я уявляю, як він торкається її тіла. Уявляю як цілує кожен вигин. І це зводить мене з розуму. Бо це моя дівчинка. Моя пташка. І ніхто не сміє божеволіти від неї. Ніхто не сміє кохати її.

Я відпускаю Інес і роблю кілька кроків назад.

-Що значить «так само»?-запитую я.

-Він погрожував. Переслідував. Це продовжувалось аж доки вона не погодилася зустрічатись з ним. Та потім вона кинула його і через суд заборонила наближатись.-пояснила Інес.

-Якого біса він не в дурці?!-вигукую я і та сіпається.

Мій телефон починає розриватись від дзвінка і я хапаю його в надії, що це Софі, але ні. Це Шелбі.

-Так!

-Кем, її нема.-каже Шелбі і я гарчу так люто, як тільки можу.

-Знайди її! Де б вона не була, знайди її, Шелбі! Якщо з Керр щось станеться, я всіх вас повбиваю, ти зрозумів!-кричу я і скидаю.-Інес...-гарчу я.-Я вбʼю твого брата своїми руками, зрозуміла? Кажи де він може бути!

-Я не знаю.-смикає плечима дівчина.-Не знаю, Кем.

І коли я вже готовий розірвати її на шматки, телефон знову вібрує. Я дістаю. Це вже Юджин. Піднімаю слухавку.

-Так!

-Ми знайшли його.-повідомляє хлопець і я полегшено зітхаю.-Але Кем... він не сам.

-Кажи.-вимагаю я.

-Софі з ним. Вони... чорт, Кем, не знаю як це пояснити.

Всередині все стискається і я просто божеволію від того, як сильно хочу вбити Кіта.

-Словом... тобі краще самому все побачити.-мнеться Юджин і я стискаю кулаки.

-Вези їх сюди.-наказую я і скидаю, а потім пишу повідомлення Шелбі, про те що, Софі знайшли. Він відписує, що повернеться за кілька хвилин і я відкидаю телефон на стіл.

-Кем?..-шепоче Інес і я піднімаю руку.

-Замовкни.-гарчу я.

Впавши на стілець я намагаюсь зрозуміти, що Софі робила з Кітом. Де вони були? Що там сталось? Чому Юджин не зміг нічого пояснити?

Кожна думка ніби лезом ножа проходиться по серцю і я не дивлячись на холод, я розстібаю куртку.

-Юджин підʼїжджає!-чую голос Шелбі, який забіг до приміщення. Він бачить, що Інес більше не прикута до стільця і полегшено зітхає.-Кем, кого першого заводити?-вже тихіше питає він.

-Софі.-кажу я і тру кінчиками пальців очі.

-Добре.

За кілька хвилин Шелбі веде Софі під руку і та побачивши мене, зривається з місця і починає бігти. Я не розумію що відбувається, аж доки вона не вистрибує на мене.

-Пташко...-шепочу я, підхопивши її за талію. Вона закидає ноги навколо мого торсу і так міцно тримається, що все тіло кидає в жар.-Де ти була?-питаю я і намагаюсь відсторонитись, та вона не відчеплюється.-Шелбі?

Я чекаю, що хоч хтось мені пояснить, що сталось, але він мовчить і тоді Керр злазить з мене і я нарешті помічаю, що на її скулі просто велетенський синяк.

Я тримаю її за обличчя і прибираю це волосся, в якому загубилось стільки хлопців, назад.

-Це Кіт зробив?-запитую я, та Керр мовчить.-Скажи, що небудь.-вимагаю я і вона опускає очі в підлогу.

До моєї свідомості долітають відголоски дійсності. Керр неймовірно гарна. Вона принцеса з якось фільму. Довге світле волосся, легкі кучері. Блакитні очі, густі вії, акуратні брови. Пухкі губи і маленький носик. Вона не висока, худа, має гарні вигини тіла і їй підходить будь який одяг. І їй в біса лише сімнадцять... я раптом розумію, що ця хвора залежність від Керр не тільки в Кіта, а і в мене. І ми не останні, хто так їде глуздом від неї. І нажаль не перші... вона почне дорослішати, змінюватись, її врода тільки розцвітатиме. Одного погляду буде досить, аби хлопці втрачали дар мови і це... це просто зводить з розуму. Бо я нарешті розумію, що Кіт не останній з ким мені доведеться мати справу.