41

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Після бою боліло все тіло, та в крові грав адреналін від того, що я знайшов Інес. Знайшов кривдницю своєї пташки.

Я зайшов в склад. Посеред велетенського залу стояли старі палети і купа стійок для зберігання якогось товару. Мерехтіло світло і десь в іншому кінці залу чувся плач.

Я поглянув на Кемерона. Його обличчя зблідно, та щоки досі палали від холоду. Він засунув руки в кишені куртки і переступив з ноги на ногу, а потім вказав мені поглядом «пішли».

Я поправив копюшон на голові і теж ховаючи руки від холоду в кишенях, пішов вперед.

Юджин і ще кілька моїх хлопців стояли в колі. Побачивши нас вони розступились і дали нам дорогу.

В кутку стояв стіл, а поряд старе крісло. Якраз навпроти був стілець, на якому сиділа Інес.

На най були приталені джинси, черевики, теплий чорний світер і пальто в якому вона ходила зазвичай. Хлопці змотали руки дівчини в неї за спиною так, щоб та не могла встати зі стільця, а в роті стирчала якась тряпка. По розпашілим щокам бігли сльози, а волосся було скуйовджене, тож я зрозумів, що вона опиралась.

Побачивши мене, дівчина на мить замовкла, провівши мене червоним від плачу поглядом. Я сів в крісло і уважно на неї подивився.

Вона намагалась щось сказати, та щойно поряд зі мною зʼявився Шелбі, вона знову замовкла.

-Інес.-зітхнув я і сперся ліктями на коліна, склавши долоні разом.-Як ти до цього докотилась?-втомлено запитав я. Всі ці думки про неї, Шелбі і Софі так виснажили мене, що я ледь тримався аби просто не роздерти її.

Вона знову замичала, намагаючись щось сказати і я кинув на неї холодний погляд.

-В тебе буде кілька хвилин аби пояснити все, та май на увазі, якщо робитимеш галас, я не гратимусь. Зрозуміло? В мене страшенно болить голова, тож не дратуй ще більше.-сказав я і вона активно закивала. Поглядом я вказав Юджину звільнити їй рота і він виконав наказ.

-Кем, послухай...-почала вона та я підняв руку вгору.

-Ні, Інес. Ми говоритимемо по іншому.-ставив умови я.-Я запитуватиму - ти відповідатимеш. Коли я скажу досить - ти мовчатимеш. Це ясно?

-Так.-тихо відповіла вона.

Я бачив як Шелбі відвів погляд, стиснув кулаки, переступив з ноги на ногу. Він нервував.

-Розкажи мені, як ти повʼязана з тими фото? Звідки ти їх взяла?-холодно запитав я і поглянув на неї самим нещадним поглядом, аби Інес зрозуміла, що я не гратимусь з нею.

-Софі жила в великому маєтку. Її батьки заможні люди.-я це знав, але не став її переривати.-Моя мати...-Інес зробила спробу зупинити свій плач, та не змогла.-Моя мати все життя працювала у них хатньою робітницею. Її ніхто не ображав та платили дуже мало. Ми завжди говорили про сімʼю Керр. Цікаво спостерігати за багачами з середини. Знати які вони. Одного дня, мама розповіла мені, що бачила як Стів, новий чоловік місіс Керр, ледь не згвалтував Софі. Вона дуже жаліла її.-сказала Інес.-Я не маю фото. Їх взагалі немає. Я знаю все це зі слів матері.  І тоді я вирішила, що це шанс. Шанс збудувати своє життя.

-Про що ти говориш?-не витримав я, та десь глибоко в душі помʼякшився, тому що ніяких фото не було. Від цього стало легше.

-Ми з Софі спілкувались в коледжі. Я бачила її з Ніком і... господи...-вона прикрила очі.-Я була дурна! Я закохалась в Ніка і вигадала цю дурню з шантажем.-казала вона.

-І як ти бляха планувала шантажуючи Софі, забрати Ніка?!-крикнув я.

-Я знала, що Софі втекла з дому, через Стіва. Про неї купу всього говорили. Я... не знаю... я хотіла грошей. Думала вона побіжить до Ніка, бо не має такої суми. Їй довелося б розповісти усе і... я думала ці плітки, що вона повія, історія про Стіва. Я думала Нік кине її через це, розумієш? І тут з'явлюсь я. Це... господи, в моїй голові це було ніби казка. Софі десь знайшла б гроші, я б витратила їх на себе, стала б такою як вона. І Нік точно закохався б.

-То що ж бляха пішло не так?!-кричав я.

Інес плакала і я ніби відчував, як у Шелбі стискається серце від цього.

-Зʼявився ти. Допоміг Софі поновитись. Бігав за нею всюди. Через це Нік наговорив Софі всілякої гидоти і кинув її. Тоді я зрозуміла, що все йде за планом. Він вважав її повією, розійшовся. Настав час діяти. Та Софі... вона стала мені подругою. Я хотіла написати їй повідомлення. Ніби: гра скінчена. Чи: я лишаю тебе в спокої. Я вже не хотіла грошей. Та я помітила, що за мною стежив якийсь хлопець і до мене дійшло...

-Що дійшло?!-вигукнув я.-Що ти звʼязалась не з Керр, а зі мною?! Дійшло, що я дістану тебе з-під землі?! Злякалась за своє життя?!

-Так.-тихо зізналася Інес.-Я викинула телефон, спеціально увімкнула його, щоб хтось підібрав. Хотіла заплутати сліди. Боялась, що ти вистежиш мене.

Шелбі прикрив очі. Він говорив про це і все зійшлось. Кожне його слово стало правдою.

-І я тебе в біса вистежив.-гаркнув я.

-Але Шелбі...-розплакалась вона.-Ти зʼявився так неочікувано.

Я не став перебивати. Шелбі мав почути правду і про себе, я не міг заборонити Інес щось говорити.

-Я слухала Софі, як їй добре з Кемом. Бачила як він носиться з нею. Я розуміла, що він старший, авторитетний, небезпечний. І я бляха подумала: нащо я взагалі затіяла цю гру? Хто той клятий Нік? Просто дурень, який навіть не помічає мене, бо я степендіатка. І одного дня зʼявляєшся ти.-каже Інес дивлячись на друга.-І ти так прямо кажеш про свої почуття, кличеш на побачення, не питаючи хто я і хто мої батьки. Тебе не цікавить скільки в мене грошей.-плаче вона.-Тоді я боялась, бо думала що це пастка. Що ви вистежили мене. Та Софі... вона сказала, що варто спробувати і я... я подумала, що якщо зустрічатимусь з тобою, мене ніколи не знайдуть.

-Ти використовувала мене як прикриття.-зітхнув Шелбі.

-Та ж ні! Я закохалась, Шелбі!-кричала вона.-Я так закохалась, що коли говорила з Софі про наше побачення, навіть не зрозуміла, що то мій телефон знайшли. Я не розуміла, що мене шукають, бо була захоплена тільки тобою!

Шелбі похитав головою.