29

СОФІ КЕРР

Я відпустила свого останнього клієнта і ми з Ремі нарешті заговорили.

-То може вже розкажеш, як так сталось, що ти поновилась і чому всі говорять, що в мене на вечірці ти була з Тернером?-дорікнув мені рудий і я зняла рукавички, прибираючи робоче місце.

-Обіцяй не засуджувати мене.-попросила я і той схопився з місця і підійшов до мене.

-Я ображаюсь, що ти мене підставила, та сьогодні ти виправилась і крім того ти моя подруга, тож можеш мені довіряти, короче не тягни, Софі!-тараторив Ремі і я бачила як усмішка розплилась на його обличчі.

-Загалом...-почала я.-Ми з Кемероном зустрічаємось і він заплатив за моє навчання.

Рудий широко розкрив очі.

-Ти не жартуєш?!

-Ні. Ти певно будеш казати, що я дурепа, але ми ще й живемо разом. У нього. Останні кілька днів.-пояснюю я і Ремі падає в крісло, відкривши рота.

-Ти закохала в себе самого Тернера! Неймовірно!-вигукнув він.

-Та в цьому є і свої мінуси.-потисла плечима я.

-Які тут можуть бути мінуси?-дивувався друг.

-Тепер в Святій Марії всі тільки про це і говорять. Я буквально червоний заголовок. Ще й Нік. Він наговорив мені таких речей. Ніби я повія і обрала голодранця.

-Що?-перебив мене Ремі.-Тернер бляха не голодранець. Всі знають що він заробляє шалені гроші на боях! Хай йде до біса той Нік, він мені завжди не подобався.

-Справді?-здивувалась я.

-Так. Я просто не хотів тебе ображати. Але він надто зверхній і міряє людей лише грошима.-ніби це дрібниця відповідає рудий.

-Я теж це помітила.-зітхнула я.

-Нууу, то це все?-продовжував Ремі.

-Так.-потисла поечима я.-Ну, ще в мене зʼявилась подруга, Інес. Вона крута. Підтримує мене. Навіть прогуляла зі мною заняття, коли я плакала через все це.

-Вона молодець.-якось незадоволено відповів Ремі.-Тепер маєш найліпшу подружку і хлопця. Звичайно ти забула про свого рудого, чому я дивуюсь.-закотив очі друг і я засміялась.

-Ремі, ти всеодно мій найкращий друг. Тільки ти був зі мною у найважчі часи, тож припини. Я лише один раз не вийшла на роботу і ти вже кажеш, що не потрібен мені. Звісно потрібен!

-І до речі не забувай, що через мене ти тепер з Кемом.-підхихикнув друг.

-Що?

-Якби я не попросив забрати його, ви б не познайомились.-нагадав Ремі і я посміхнулась. Це дійсно так.

Якби не та випадковість я б досі зустрічалась з Ніком і ледь зводила кінці з кінцями.

-Та годі вже про мене. Як ти, Ремі?-перевела тему я і тепер був мій час сидіти на кушетці і слухати всі новини.

-Знаєш, я познайомився з Наталі. Вона подружка Боні, яку я запрошував на вечірку. Загалом вони обидві непогані, та Боні така соромʼязлива. А Наталі. Ну, вона класно трахається. Насправді я ще не визначився до кого буду клеїтись, та вони обидві нічогеньки.-казав хлопець і хоч я уявлення не мала про кого він говорить, всеодно весело сміялась.

-Ти такий бовдур, Ремі!

____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР 

Шелбі передав мені мою частину грошей і ми всілись за столом на кухні.

-То про що ти хотів поговорити?-запитав я у друга і той трохи напружився.

-Телефон.-почав він.-Він увімкнений. Ми знайшли його.

-Хто цей мерзотник?-зціпив зуби я.

-Все не так просто.-похитав головою Шелбі.-Телефон був на смітнику.

Хлопець дістав з кишені той самий телефон і передав мені. Звичайнісінький, старий, певно якийсь дуже дешевий і можливо навіть в когось перекуплений телефон з розбитим екраном.

-Дивно, що його увімкнули і коли викидали не дістали сімку.-почав я і проглянув телефон. Він був абсолютно пустим. Лише один номер в телефонній книзі з підписом «Керр», лише одна переписка. Навіть жодних програм на ньому не було крім будильнику та калькурятору. Галерея пуста, історія пошуку пуста.

-Здається, щось пішло не за планом і телефон викидали поспішно. Увімкнути і не діставати сімку могли спеціально. Люди ходять на смітники щодня і хтось точно знайшов би його, забрав додому. Вдома б витягнув сімку, можливо продав би телефон, чи здав на деталі і ми б ніколи не знайшли ниточку.-каже Шелбі.

-Але ж ниточка є?-запитав я.

-Геть тоненька.

-Яка?

Шелбі зітхнув.

-Треба передати його комусь з викладачів Святої Марії, щоб знайшли власника.

-Чорт!-вигукую я.-Та той поганець ніколи не зізнається, бо зрозуміє, що це пастка! Він же викинув його, а тут будь ласка - він в коледжі!-гарчу я.

-Це й без того зрозуміло.-відповідає Шелбі і я піднімаю на нього погляд.-Та обовʼязково знайдеться той, хто бачив цей телефон у когось в руках, бо повідомлення надходили лише з коледжу, тож мобільник світився.-пояснює Шелбі і нарешті я розумію логіку.

-Ниточка справді геть тоненька.-погоджуюсь я і відкриваю переписку з Софі.

Чорт! Скільки повідомлень. Вона не показувала і навіть не казала, що отримувала їх.

-В біса, навіть сьогодні?!-кричу я, розуміючи, що Керр просто мовчала про те, що повідомлення їй досі приходять.

-Ти не знав?-запитує Шелбі.

-Кляте дівчисько!-гарчу я.-Мовчала!

Я віддаю Шелбі телефон, встаю з місця і намагаюсь себе опанувати.

-Добре, а що з Ніком? За ним стежать?-запитую я і Шелбі трохи мнеться.

-Не знаю чи варто тобі це говорити, та сьогодні він розмовляв з Керр. Якраз після того прийшло останнє повідомлення.

-Це він!-вигукнув я.-Я здогадувався, та не думав, що цей козел ризикне зі мною гратись!

-Кем, послухай!-перериває мене друг.-Я теж думаю, що це він, більше нема кому. Логічно - Софі кинула його, він хоче помсти. Знає, що зараз в неї нема таких грошей, тому просто грається з нею. Хоче щоб вона нервувала і врешті викладе вже ті фотки в соцмережі. Телефон викинули якраз коли ми приставили до нього людину, він міг помітити хвіст і викинути його. Та послухай.-говорив Шелбі, доки я вже палав від гніву.-Ми маємо перевірити, бо після того, що ти з ним зробиш, його татко знов запече тебе за грати. А в нас мають бути докази проти нього. Ми маємо діяти за законом. Це погрози і шантаж. Він сяде на два роки мінімум.