17

СОФІ КЕРР

Ремі зачиняв салон, а я стояла поряд, сміючись з його дурного жарту про апельсин.

-Тож, йдемо в мою холостяцьку берлогу?-запитав він, закинувши свою руку мені на плече.-Думаю в мене знайдеться для тебе місце на дивані.

-Це так мило з твого боку.-засміялась я, та нас перервали.

Біля салону стояла машина, водійські двері були відкриті. В мерседесі сидів Тернер і повільно курив.

-Прибери руду, довбню.-спокійно сказав він і Ремі забрав свою руку з мого плеча.-Сідай в машину, пташко.-це вже до мене.

Десь глибоко всередині все вирувало. Ніби вогонь спалював мене. Таке палке відчуття, змушувало мій світ перевертатись з ніг на голову.

-Вона не поїде з тобою.-нерішуче сказав Ремі.

-Все в нормі. Я сама розберусь.-запевнила його я і друг звів брови.

-Впевнена? Я можу почекати тебе за рогом.

-Не слід.-вліз Кемерон.-Вона не ночуватиме в тебе.

-Це не тобі вирішувати.-заперечив рудий і Тернер нарешті перевів на нас погляд.

-Як ніс, Ремі?-продовжив Кемерон, нагадуючи, чим може закінчитися сварка з ним.-Не болить?

-Не хвилюйся, Ремі. Зі мною все буде добре.-сказала я взявши його за руку і той кивнув.

-Пташко.-крізь зуби гукнув мене Тернер і я обійнялась з Ремі на прощання.-До завтра.

-До завтра.

Друг пішов темною вулицею, звернувши за ріг, а я ще кілька хвилин стояла на місці, дивлячись йому в слід.

Лишитись на самоті з Кемероном було страшно. Я не знала, що він зробить наступної секунди. Він був сильний, непередбачуваний і дуже владний, тож ступивши крок, я мала гарно подумати, аби не було наслідків. Неприємних наслідків.

Врешті я повільно підійшла до відкритих дверей і зустрілась з блискучим зеленим поглядом брюнета. Він відкинув в бік недопалок і в ту ж секунду смикнув мене за ремінь на себе. Я опинилась між його колін і серце так швидко забилось, що здавалось вилетить з грудей. Я відчула як щоки залились червоною фарбою і мене пробрав сором.

Сором від того, що мені подобалось бути поряд з Тернером, хоч яким небезпечним він не був.

-Поцілуй мене, Керр.-раптом наказав він, обіймаючи руками мою талію і я геть спантеличена,  сіпнулась назад, та він тримав мене міцно.

-Що?-не зрозуміла я.

-Хочу твій поцілунок.-пояснив він, та легше не стало.

-Ні.-похитала головою я і Тернер поліз рукою в карман своїх джинс. Через секунду він тримав на вказівному пальці кільце з моїми ключами від квартири.-Ти знайшов їх?!-зраділа я і потянулась, та він підняв їх вище.

-Поцілунок.-повторив він.

Я більше не вагалась. Я так цього хотіла... відчути його губи на собі. Тим паче зараз. Коли він зробив для мене неможливе.

Я вхопилась руками за його сильні плечі і без роздумів впилась в солодкі губи... просто повисла на ньому як дівчисько...

_______________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Софі... її губи торкались моїх. Так пристрасно, так жадібно. Це зводило мене з розуму. Світле волосся спадало хвилями вниз і я торкнувся його. Мʼяке, шовковисте. А ці парфуми... паморочилось в голові.

Вона відірвалась від поцілунку і затуманеними очима подивилась в мої.

-Дякую, Кемерон.-прошепотіла вона і хотіла взяти ключі в руки, та я стиснув їх в кулак.

-Я відвезу тебе.-відповів я і встав з сидіння. Керр закусила нижню губу і зніяковіла.

-Я б і сама дійшла.-соромʼязливо відповіла вона. Я взяв її долоню і переплів наші пальці. Відчинивши перед блондинкою двері, допоміг їй сісти.

Вже за дві хвилини мерседес їхав по дорозі.

-Нехай Ремі більше не торкається тебе.-починаю я і дівчина сміється. Вперше... і це викликає приємне тепло у всьому тілі.

-Він мій друг!

-Плювати. Я не дозволяю йому торкатись тебе.-відповідаю я, дивлячись на дорогу.

-Ти не можеш комусь щось забороняти.-говорить Керр і я перевожу на неї погляд.

-Можу.-ніби це очевидно, відповідаю я.

-Мені не можеш.-склала руки на грудях дівчина. Я закотив очі.

-Дитячий садок.

Нехай вважає як хоче, вона всеодно слухатиметься мене.

-То як щодо того номеру?-обережно запитала вона.-Ти ж дізнався кому він належить?

-Так.-відповів я.

-То може розкажеш?

-Ні. Ти знаєш, що для цього потрібно.-пояснив я і зупинив машину біля будинку Софі.

-Я не спатиму з тобою заради допомоги. Я не повія.-сердито відповіла красуня і вийшла з машини. Я повторив її дії і коли вона хотіла пройти повз мене до будинку, я схопив її за руку і притис до авто.

Мене вже дратувало, що вона пташка весь час мені відмовляла, хай що б я робив. Дратує, що спочатку цілує, а потім тікає. Дратує, що не слухається мене. Дратує, що дихати без неї не можу...

-З повіями сплять один раз і викидають як ганчірку. А ти мені потрібна не для цього.-кажу я.-Ти ж бачиш, що робиш зі мною. Невже всіх моїх зізнань було замало?

Керр ховає погляд в ноги і я відчуваю як вона тремтить.

-Будь вже бл*ть зі мною. Ти ж знаєш, що я зроблю будь що для тебе. Вирішу будь яку проблему.-кажу я і дівчина підіймає погляд.-Ти ж те саме відчуваєш, пташко...-це я вже пошепки.

На очах Керр зʼявляються сльози і вона намагається стриматись, та все ж одна тече по її щоці.

-Я боюсь.-шепоче вона і я витираю великим пальцем її щоку.-Ти небезпечний. Приймаєш участь у боях, тримаєш банду, щось приховуєш. Ти затягнеш мене в прірву, Кемерон.

Всі мʼязи мого тіла напружуються і сильніше стискаю її талію.

-Ти ж знаєш, що я ніколи тебе не скривджу, Керр.-відповідаю я, нахилившись ближче. Вона піднімає вологі очі на мене і її губи тремтять.

-Розкажи, що сталось між вами з Ніком. Дай мені зрозуміти, що він брехав про те, що ти просто хочеш помститись.-просить дівчина і я цілую її у вушко.-Доведи, що не граєшся зі мною.

-Я не граюсь з тобою, пташко.-шепочу я і прибираю її волосся з плечей.

-Розкажи, Тернер, благаю.-плаче вона. Руки блондинки лягають мені на груди і стискають толстовку в маленькі кулачки.