8

СОФІ КЕРР

Я зібралась з думками лише за кілька хвилин палкого поцілунку і штовхнула Кемерона в груди. Ясна річ, що моїх зусиль було недостатньо. Він вдвічі більший за мене і я б ніколи не змогла здвинути його з місця. Він ніби важеленна шафа.

Та Тернер таки відпустив мене. Його зелений погляд трохи помутнів і я не розуміла добре це чи погано.

-Збирайся, я проведу тебе додому.-жорстко сказав хлопець і чомусь я послухалась. Втікти з салону - єдине чого я хотіла. Забратись подалі з цього місця, яке звело мене з клятим Тернером.

Я зняла антисептичні рукавички, викинула їх в смітник, відклала машинку і вимкнула лампу. В салоні лишилось світло лише від червоної стрічки на стелі.

Кемерон натягнув свою толстовку і як би це дивно не звучало, я задивилась на його спину. Кожен мʼяз скоротився, коли він підняв руки і в цьому світлі він був ніби фотомодель для якогось модного журналу.

Я схопила ключі і свій телефон, та швидко піднялась по сходах. Кемерон напроти - неспішно підкурив і вальяжно піднявся по сходах. Я ледь витримала, аби не вигукнути йому, щоб поспішав. Та зрештою, щойно він опинився на вулиці, я зачинила двері і швидким кроком пішла в бік свого нового дому.

Кемерон йшов слідом і лише коли докурив і викинув недопалок просто на асфальт, звернувся до мене.

-Тобі не страшно щодня бродити тут самій?-запитав він і я чомусь зупинилась, чекаючи поки він підійде до мене.

-Ні.-відповіла я, але це не звучало так впевнено як мені хотілося б.

Дійсно, мені було страшно. Я постійно натрапляла на компанії гангстерів і мені неодноразово свистіли в спину, та хапали за руки.

Кемерон хотів ще щось сказати, та не зміг - в мене задзвонив телефон. Я поглянула на екран. Нік. Ми не розмовляли після учорашньої сварки, тож я здивувалась його дзвінку, але відповідати не хотіла. Тож скинувши дзвінок, я засунула телефон у задню кишеню джинсів.

-Твій у*бок дзвонить?-з жахливою посмішкою запитав Кемерон і я трохи встрепенулась, розуміючи, що якщо Тернер без жодних вагань вдарив Ремі, то Нік для нього стане боксерською грушею.

-Не важливо.-відповіла я і завернула за ріг, опиняючись біля свого під'їзду.

Та в ту ж секунду моє серце впало в пʼяти.

___________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Нік стояв біля будинку Софі. Його новенький Ленд Крузер виблискував у світлі фонаря, а на капоті машини лежав букет рожевих лілій.

Чорт, хто взагалі дарує лілії?

Я міцно зжав кулаки і заскреготів зубами.

Це були ревнощі? Я хотів схопити цього розпещеного блондина за його нагелене волосся і розбити голову просто об асфальт. Мене ніби щось гризло з середини. Як цей бовдур міг знайти Керр раніше за мене? Чому вона дісталась йому?

-Софі!-вигукнув він, побачивши блондинку, а потім змінився в обличчі, розуміючи, що поряд з нею я.

-Нік...-тихо відповіла дівчина і перевала погляд на мене. Вона ніби запитувала, чи нічого я з ним не зроблю. Зроблю, крихітко. Я зламаю йому ребра, якщо ти підійдеш до нього ближче ніж на метр.

-То ось чому ти не відповідаєш на мої дзвінки.-почав блондин і сміливо направився в наш бік. Щойно він пересік межу дозволеної відстані, я теж зробив крок вперед не дістаючи рук з кишень.

-Вали звідси.-холодно наказав я, та Софі влізла між нами, поки я спепеляв його поглядом.

-Ні!-вигукнула вона.-Це тобі краще піти, Кемерон. Нік мій хлопець.-заявила вона і я зжав зуби. Здається нашу розмову в салоні вона не сприйняла серйозно.

Я скинув з голови капюшон і дістав руки з кишень, а потім швидко, відпрацьованим ударом, змусив Ніка повалитись на землю.

-Кемерон!-вигукнула вона, не розуміючи що діється. Блондин провів пальцями по своєму носу і помітив кров. Софі кинулась до мене, штовхнувши в груди.-Чого ти хочеш взагалі?!-вигукнула вона і я перехопив її руки, блиснувши посмішкою.

-Крові.-відповів я і на обличчі блондинки показався жах. Вона не розуміла наскільки серйозно я налаштований стосовно неї.-Йди додому, пташко.-наказав я, а потім додав.-Якщо не хочеш, щоб твій у*бок лишився інвалідом.

Вона стиснула губи і я відпустив ці маленькі ручки.

Нік вже піднявся і поплівся ближче до машини, аби швидше втекти.

-Віддай телефон, Ремі.-вимагала вона. Та я не звертав на це уваги. Дивився на Ніка, аж доки він не завів своє авто.

-Ось такого сміливця ти обрала.-усміхнувся я і Софі стиснула губи. Нік поїхав, лишивши її тут. Саму.-А якби на моєму місці був хтось інший? Хтось, хто змусив би тебе роздвинути ніжки просто тут?-запитав у блондинки я, поки та відступала, а я як хижак переслідував її.-Просто на оцій лавці.-знову додав я і змусив Керр сісти на дервʼяну лавку. Її очі забігали, а груди швидко підіймались, показуючи, що їй перехопило дихання.-Він би поїхав, а ти б страждала від болю і жаху.-говорив я і на її очах зʼявились сльози.

Вони мені подобались, тому що це був знак. Знак, що Софі зрозуміла зміст моїх слів. Нік не захищатиме її. Ніколи.

Я торкнувся руками її колін і делікатно роздвинув їх, стаючи ближче. Потім двома пальцями обхопив її підборіддя і вже за лічені секунди мій язик блукав у її роті.

Я не розумів, хотіла вона того чи ні, але мені й не потрібен був дозвіл. Я смакував її солодкі губи і не міг втриматись, аби не обхопити її обличчя долонями. Мені було незручно нахилятись до блондинки, тож я змусив її встати на ноги і вона покірно піднялась.

-Ти варта кращого.-прошепотів я їй в губи і відчув як по щоках блондинки біжать сльози.

Я не розумів, що коїться в її душі. Не знав що вона відчуває, та в мить захотів розділити з нею все. Біль і радість.

В мене їхав дах від Керр...

-Облиш мене.-прошепотіла вона, коли я на хвильку відірвався від її вуст, аби вдихнути трохи повітря.-З твоєю появою в моєму житті все йде шкереберть.-так само тихо додала вона і я відпустив крихітку.

Ці слова боляче різали по серцю і я дійсно злякався. Я злякався своїх почуттів до Софі. Злякався, що вона змушує мене знову палко кохати.