7

СОФІ КЕРР

-Це підстава, Ремі.-шепотіла я, коли він швидко збирався, аби вшитись зі свого ж салону.

Після учорашньої зустрічі з Кемероном, його ніс був розбитим і страшенно посинів. Я знала, що це моя вина, але тим не менш, зараз він лишав мене віч-на-віч із хижим звіром. І я була зла на нього через це.

-Ти маєш врятувати мій телефон.-так само шепотів рудий, підходячи до сход.-До зустрічі, Кем.-це він вже брюнету. Його голос здавався не схожим на той, що зазвичай. Ніби зляканий.

Кемерон стояв на сходах, тримаючи руки в кишенях чорних спортивних штанів. На його тілі висіла та ж толстовка, що й вчора. На голові капюшон, на ногах старі чорні нью-беленси.

Звідки в нього ці кросівки, якщо він живе в Паялі? Тут всі одягаються в найдешевше лахміття. Це трохи не вʼязалось з Тернером.

-Це паль.-сказав хлопець, помітивши мій погляд. Я зналась на брендах, адже все життя жила в достатку і я була впевнена, що вони оригінальні. Та не хотіла сперечатись. Це б нічого не дало.

Ремі боком пройшов повз Кемерона і той кинув на нього свій холодний зелений погляд.

Як тільки за рудим зачинились двері, брюнет зробив кілька повільних кроків до мене.

Я проігнорувала його ментальний натиск і мовчки натягнула рукавички, обробивши їх антисептиком. Відчуваючи на собі той же холодний зелений погляд, я затремтіла.

Думки були лише про те який він небезпечний. Я не могла збагнути, як він вчора знайшов мене, як зміг так легко потрапити в мою квартиру, як зміг захопити мої вуста. Від цього досі тіло вкривалось мурашками. Я не могла зібратись. Ніби висіла десь в просторі, була не тут.

Кемерон зняв з себе кофту і всівся на кушетку. Здавалось, його обличчя не виражало жодної емоції, крім холоду. Це викликало ще більшу паніку. Я зняла плівку з тату і обробила його, а потім взяла в руки машинку, та ніяк не могла торкнутись нею до тіла хлопця. Серце виривалось з грудей, а повітря катастрофічно не вистачало і, здається, брюнет це помітив.

Одним рухом, він перехопив мою руку і змусив подивитись йому в очі.

-Чого ти боїшся, Софі?-тихо запитав він, так само без жодної емоції. Я заклякла, не знаючи, що відповісти.

Чого я боялась? Його.

Я боялась його і все що з ним повʼязано. Боялась його жорстокості. Він так легко розбив носа Ремі, просто за те, що мене не було на місці. Він був здатний на будь-яку жорстокість. Я це розуміла навіть просто дивлячись на його тіло в синцях. На юнаку не було живого місця.

-Я не боюсь.-прошепотіла я, не розуміючи, що сталось з моїм голосом. Я відвела погляд, та хлопець знову смикнув мене, щоб я поглянула на нього.

Але я не могла. Я вперто дивилась йому за спину, чим здається страшенно дратувала юнака. Кемерон встав з місця і тепер я по справжньому перелякалась. Тернер дозволив своїй руці пробратись в моє волосся і боляче стиснув його в долоні, повертаючи мене до себе.

-Мені боляче.-прошепотіла я, загубившись в його зелених очах. На щастя він трохи послабив хватку.

-Ти брешеш, Керр.-прошипів він і я відкрила рот, аби щось відповісти, та не змогла.-Що ти тут робиш, пташко? Чому втекла з дому?-рівно запитав він і я ледь не втратила свідомість від такого натиску.

-Це не твоя справа, Тернер.-відповіла я, не в силах вирватись з його хватки.

-Все що коється в Паялі моя справа, пташко.-відповів він і я проковтнула підходящий до горла ком.

-Моє життя тебе не стосується. Відпусти мене.-вимовила я і хлопець пройшов по мені поглядом, облизнувши губи.

_____________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Жодна хороша дівчинка не втікає з власної волі з батьківського маєтку до Паялу. Софі щось приховувала і моя кров буквально кипіла від того, що я не знав цієї таємниці.

Вона була дурепою. Керр мала розповісти мені все. Я мав сили їй допомогти і, що було найстрашніше, мав неймовірне бажання це зробити. Така хороша чиста дівчинка... одного вечора йдучи додому, вона може натрапити на якогось придурка в одному з провулків Паяла. І більше вона не буде такою в біса чистою.

Від таких думок я шаленів. Шелбі мав приставити когось до неї, та це не гарантувало блондинці абсолютної безпеки. Чорт... чому вона взагалі зводить мене з розуму?

-Стосується.-відповів я і Софі стиснула свої солодкі губи, які з учорашньої ночі не давали мені спокою.-Тепер все, що з тобою повʼязане, мене стосується.

-Чого б це?-перелякано запитала Керр і я ледь не збожеволів від краси її блакитних очей.

-Тому що ти будеш зі мною, пташко. Хочеш ти того чи ні.-відповів я і куточок губ піднявся вверх, лише від однієї думки про це.

Я ніколи не мав дівчини. Мав лише купку дуреп, яких трахав, коли хотів. А тепер палко бажав мати дівчину... мати Софі. Знати, що вона моя. Лише моя.

Блондинка сіпнулась, тому я відпустив її руку, а замість того, притягнув до себе за талію. Все тіло Керр було напружене. Ці чорні джинси і чорне худі. Ми доповнювали одне одного.

-В мене є хлопець.-нагадала вона і я сильніше стиснув руку на талії дівчини. Тримати себе в руках з кожною секундою було все важче і важче.

-То пожалій Ніка - тримайся подалі від нього. Бо якщо я побачу тебе поряд з ним, розібʼю йому голову.-рикнув я на вухо Керр і вона встрепенулась.

-Ти пропонуєш зустрічатись чи погрожуєш мені?-запитала вона і я посміхнувся, досі контролюючи її волосся своєю рукою.

-Заявляю на тебе права.-повільно і чітко відповів я, а тоді впився в губи дівчини, не в силах більше витрачати час на балачки. Її тіло обмʼякло в моїх руках і я шаленів від такої реакції її тіла на мене.

В Софі було багато чого особливого. Запах, волосся, очі, губи... чорт, в ній все особливе і здається я закохався в неї як підліток.

Мені майже двадцять три, а я бігаю за сімнадцятирічним дівчиськом.

Я маю все - авторитет та владу в Паялі, сам відповідаю за своє життя, сам заробляю гроші, сам вирішую усі проблеми, а тут як грім серед білого неба, зʼявляється якась блондинка, через яку я не сплю другу ніч. Яка зводить мене з розуму лише одним своїм диханням.