6

СОФІ КЕРР

Я зачинила вікно і відійшла від нього. Страх охопив мене з ніг до голови. Як Кемерон мене знайшов? Звідки він знає моє прізвище? Що тепер робити? Невже він буде мене переслідувати? Але навіщо? Господи...

Думки так швидко змінювали одна одну, що я не помітила як сіла на ліжко, притискаючи коліна до грудей. Що мені в біса робити?

Я схопила в руки телефон і нашвидкоруч набрала Реммі. Мене не хвилювало, що була друга година ночі. Через нього я в це вляпалась і він мене звідси витягатиме.

-Реммі!-вигукнула я, коли він підняв слухавку.-Будь ласка, допоможи мені!-в паніці говорила я.

-Як Реммі може тобі допомогти, пташко?-раптом почулась відповідь і всередині все похололо.

-Звідки в тебе його телефон?-вже зовсім іншим тоном запитала я.

-Він любʼязно позичив мені його, на випадок, якщо ти проігноруєш мене.-відповів Кемерон і я зрозуміла, що не сама вляпалась у всю цю багнюку.-Вийди і забери телефон свого друга, або я розібʼю його просто зараз.-попередив Тернер і я щілько зімкнула губи.

Я не виходитиму до зграї голодних Паяльских хлопців. Я не самогубець.

-Піднімись на другий поверх.-сказала я і скинула слухавку.

Чорт, Реммі, це все через тебе!

Я встала з ліжка і прослідкувала крізь вікно, що Кемерон зайшов у підїзд сам. Потім кинулась до дверей і обережно їх відчинила. Прослизнула на сходовий майданчик і ось... Кемерон вже чекав мене.

-Віддай телефон.-попросила я і протягнула долоню, та все пішло, не так як я гадала.

Тернер блиснув холодним зеленим поглядом і через секунду я була притиснута його тілом до дверей своєї квартири.

Тіло вкрилось мурашками, а руки стали ватними. Я відчувала себе звірем, загнаним в куток, а Кемерон і справді був схожим на хижака.

Його сильна рука торкнулась моєї ноги і мені перехопило подих. Я так хвилювалась і поспішала, що навіть не подумала, що вийшла в одній футболці.

-Я ж наказав тобі чекати мене в салоні, Керр.-почав хлопець і я вперлась в його груди руками, та марно. Я не могла відштовхнути таку гору мʼязів.

-Відпусти!-вигукнула я, намагаючись прибрати його руку зі свого стегна.-Я не собака, я не виконую накази!-додала я і Кемерон нахилився трохи вперед, до мого вуха.

-Заспокойся.-прошепотів він і до горла підійшла нудота. Не знаю як йому це вдалось, та я дійсно замовкла і підняла на нього погляд. Тіло ніби не слухалось мене. І це ще більше лякало.

————————————————

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Погляд Софі був наляканим. Вона вся тремтіла, а її тіло вкрилось мурашками.

Я торкався її ніжки і, клянусь, я вперше відчув таку ніжну дівочу шкіру. Від неї так пахло, губи так звабливо підпухли від сну, що я не міг триматись.

Я потягнув дівчину за стегно на себе і коли вона вдарилась об має тіло, я накрив її губи своїми. Кілька перших секунд вона не розуміла, що діється, тож я встиг вільною рукою відчинити двері і проштовхнути її в квартиру. Замок на дверях клацнув і тільки тоді Софі прийшла до тями, та було пізно. Я вже не міг зупинитись.

Я відчував як її тіло реагувало на мене. Шкіра стала гарячою, її серце виривалося з грудей.

Дівчина спробувала відштовхнути мене, та я вхопив її руки за запʼястя і розвів в різні боки. Не відриваючись від поцілунку, я наступав на неї, а вона плелась назад. Рівно до моменту, доки вона не виявилась притиснута до столу на кухні. Я підхопив її за попу і одним рухом висадив на стіл, ставши між її ніг.

-Що ти робиш?-майже пошепки запитала вона і я посміхнувся такій зміні голосу. Вона тримала руки на моїх грудях і здається, навіть цього не розуміла. Її блакитні очі були затуманені і це страшенно зводило з розуму. Я відчував що її тіло реагує на мене так само, як і я на неї.

З яких пір взагалі якесь дівчисько викликає в мені стільки бажання?

Я не відповів на її питання, а замість того, нахилився до її шиї і обережно прибрав волосся. Ще секунда і я б торкнусь губами її шкіри.

-В мене є хлопець.-повідомила Софі і я закрив очі. Це дратувало мене, адже Нік не міг бути з нею. Це якийсь абсурд. Такі як Керр, не могли зустрічатись з бовдурами, які вважають що все можна купити за гроші.

-Хочеш до свого у*бка?-запитав я, поглянувши в її блакитні очі. Софі не відповіла. Це бентежило мене. Я впустив свої пальці в її волосся і міцно зжав їх, змушуючи Керр дивитись на мене.

Ні, їй не було боляче, але таким чином я контролював весь процес.

-Залиш мене в спокої, Кемерон. Ти лякаєш мене.-прошепотіла дівчина і це було вперше, коли вона назвала мене на імʼя. Я ледь не збожеволів відчувши як воно може звучати її голосом.

-Не можу, пташко.-пошепки відповів я і нахилився до її вуха.-Щосекунди уявляю як трахаю тебе.

Вона штовхнула мене в груди і я піддався їй, хоча дуже не хотів. Я відпустив волосся блондинки, досі відчуваючи яке воно шовковисте і мʼяке. Ні в кого такого нема. Відступивши на крок назад, я слідкував за тим, як Софі злізла зі столу.

-Віддай телефон Ремі і йди геть.-наказала вона і я не зміг стримати посмішку.

-Завтра я зайду о девʼятій, ти доробиш тату і тоді я віддам телефон.-поставив умову я і дівчина піджала губи. Свої солодкі пухкі губи... я досі відчував їх смак.-Якщо тебе не буде, я розібʼю голову Ремі.-сказав я і задоволено посміхнувся, побачивши її наляканий вираз обличчя.

Я спокійно вийшов з квартири Софі і наказав хлопцям розійтись.

-Доручень не буде?-запитав Шелбі і я завагався.

-Пристав когось до неї.-наказав я і сів в старий мерседес, на якому трохи раніше сидів. Я завів мотор і поїхав в бік будинку Нексі.

Дорога тривала хвилин десять і весь цей час я ніяк не міг зконцентруватись. Образ сонної Софі не виходив з голови. Перед очима були її худі ніжки, ледь прикриті футболкою. А на губах досі відчувався солодкий смак її вуст. Я божеволів, не інакше...

Зупинившись біля маленького  будинку де жила сімʼя Нексі, я вийшов з машини і набрав її номер.