Розділ 15
Шаах обернувся і коротко кинув братам:
— Ця шалена дівка накинулася на мене і проштрикнула руку виделкою. Геть шалена!
Теріан і Руас голосно зареготали, перезирнувшись між собою, а Фурдан лише гмикнув, зацікавлено поглянувши на мене. Їхній сміх неприємно вдарив по моїх нервах, викликаючи нову хвилю роздратування. Мене аж затрясло, і я не витримала і почала говорити прямо їм усім у вічі:
— Смійтеся, смійтеся, монстри! Звичайно ж, вам весело! Ви всі тут схожої породи! Жорстокі звірі, які вміють тільки знущатися з беззахисних людей! Це ж так очікувано і геть по-чоловічому — тримати в полоні, катувати й принижувати бідну дівчину, яка нічого вам не зробила! Ви ж сильні й могутні альфи й воїни та маги, тож легко цькувати ту, хто слабша за вас! А от якби проти вас став хтось рівний за силою, хтось набагато могутніший, ви б одразу отримали ганебну поразку! Але ж ні, набагато простіше знущатися з беззахисної й самотньої дівчини, правда?!
Мої слова, схоже, були неприємними для цих покидьків, тому що на всіх братів ніби вилили відро холодної води, їхні саркастичні та єхидні усмішки одразу ж зникли з облич. Вони перезирнулися між собою, і мені, як не дивно, навіть здалося, що вони відчули щось схоже на сором від моєї правди. Принаймні, рудий Руас опустив очі, знизав плечима і пішов до столу сідати на свій стілець. Після нього усі перевертні вовки також мовчки посідали на вільні місця за столом біля свого старшого брата. Шаах теж опустився на своє місце на чолі столу. Я ж залишилася стояти біля стіни, все ще сповнена обурення та ненависті до цих мерзотників. Адже все, що я сказала, було правдою, як не крути.
Тим часом я змогла ближче роздивитися всіх чотирьох братів-перевертнів. Шаах вражав своєю владною темною вродою: його чорна шкіра, хижі й водночас благородні риси обличчя та небезпечні чорні очі випромінювали непохитну силу справжнього Альфи. Теріан, світловолосий блакитноокий блондин із рельєфним, вкритим легким потом від тренувань тілом, виглядав зухвало й харизматично, випромінюючи легку магічну енергію. Рудий Руас приваблював погляд своєю дикою вогняною енергетикою, яскравим рудим, майже морквяним, волоссям і поставою елегантного аристократа. А русокосий Фурдан, що мав коротку зачіску, повністю одягнений у сувору військову форму, вирізнявся холодним, пронизливим поглядом, стриманістю та відчуттям небезпечного розуму та не тільки фізичною, але і внутрішньою силою, яку я чітко відчувала.
Після того, як брати всілися, за столом запанувала незручна мовчанка, яку через деякий час порушив сам Шаах. Він, очевидно, вже заспокоївшись і витираючи серветкою свої закривавлені долоні, подивився на мене і сказав уже тихішим і спокійнішим голосом:
— Добре, Зола, досить із нас суперечок. Давай забудемо про все це. Сідай за стіл і просто поїж. Ми прийшли в їдальню обідати, а не битися.
Я ж стояла біля стіни, теж трохи вже заспокоєна, і думала, що сперечатися і обурюватися далі немає сенсу, все одно я повністю у владі цього покидька Шааха. Та й мої сили були на межі, а мені обов'язково треба було берегти сили, адже я постановила собі, що все одно знайду спосіб утекти від цих мерзотників, рано чи пізно знайду вихід із цієї пастки!
— Добре, — похмуро відповіла я. — Поїм тільки тому, що сама хочу їсти, а не за наказом!
Підійшла до столу, але не стала сідати поруч із Шаахом, де сиділа раніше. Демонстративно взяла свою тарілку, наклала туди їжі, пересіла на самий край довгого столу, якомога далі від Шааха, і почала їсти, майже повністю відвернувшись від їх усіх спиною. Геть не дивилася, що перевертні там роблять, бо хоч і були ці чоловіки вродливі та схожі на таких, які завжди подобаються жінкам, але у мене вони викликали лише огиду та ненависть.
Поки я намагалася їсти і відчути смак тих страв, які були в мене на тарілці, брати повернулися до своєї, очевидно, недавно перерваної розмови. Вони обговорювали якісь серйозні деталі останніх подій та розслідування вбивства їхнього дядька. І це мене, чесно кажучи, зацікавило, адже саме мене звинувачував Шаах у цьому злочині.
— Напад на нашого дядька відбувся біля старого млина і був здійснений занадто чисто, — говорив Фурдан, ріжучи ножем м'ясо. — Там не знайдено жодних слідів людської чи якої-небудь іншої магії, лише відчувається посмертна магічна аура дядька Валверіона. Він загинув саме там, швидше всього. І його тіло не принесли туди вже мертвим, як припускав ти, Теріане. Убивця, мабуть, заманив його під яким-небудь приводом саме до того місця і вже там доторкнувся до його грудей своєю магічною чорною рукою, і дядько загинув за лічені секунди, не маючи жодного шансу на порятунок чи часу прислати нам магічне послання, як це зробив Суор. Все відбулося занадто швидко.
— Чому ти кажеш, що заманив? Очевидно, що заманила?! Це точно була жінка, бо саме Чорнорука все це робить! Будемо називати речі і людей своїми іменами! — визвірився Шаах.
Я сиділа боком, прислухаючись до їхньої розмови, і вперше чула ці деталі про вбивство їхнього дядька. Але я ж бо прекрасно знала, та і всі брати перевертні за столом про це знали, де я була цієї ночі, і чудово розуміли, що фізично я не могла знаходитися біля того млина! Я вперше почула ці подробиці від них самих, і це вкотре доводило, що мене звинувачують абсолютно безпідставно.
Коли сніданок закінчився, усі брати розійшлися у своїх справах, а Шаах піднявся з-за столу і подивився на мене:
— Зараз ми підемо на прогулянку біля маєтку. Я завжди після обіду проводжу час у затишній альтанці в саду, там читаю книги та вивчаю папери з документами. Ти підеш зі мною і будеш знаходитися поруч, оскільки прив'язана до мене магічним повідком…